Основи психології - Вітенко І.С. - Відчуття

У клінічній практиці частіше за інші розлади уваги спостерігається підвищене відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об'єкті або діяльності. Увага їхня нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.

Відволікання уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з'явитися після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета.

При ураженні лобових часток кори великого мозку спостерігається зниження здатності до переключення уваги. Переключення може бути настільки загальмоване, що хворий повторно виконує раніше виконану дію, не помічаючи цього.

Спостерігаються і протилежні випадки, коли здатність до переключення уваги посилюється. Таке порушення уваги характерне для хворих, які перебувають у маніакальному стані.

Зміну уваги у хворих можна встановити в простих спостереженнях, але точніші дані одержують у результаті експериментально-психологічних досліджень. Для вивчення стійкої уваги користуються спеціальною таблицею. Правий стовпчик клітинок накривають смужкою паперу, розбитою на такі самі клітинки. Досліджуваний має простежити хід кожної лінії і відмітити закінчення її відповідним номером на смужці. Знявши смужку, порівнюють її з еталоном і визначають кількість помилок. Для хворих із значним зниженням уваги можна застосувати таблицю з меншою кількістю ліній.

Обсяг і стійкість уваги визначають за таблицею, на яку безладно наклеєні 17 синіх, 23 зелених і 29 червоних кружечків конфетті. Досліджувані мають полічити кружечки, не користуючись указкою або пальцем.

Переключення уваги можна дослідити за допомогою спеціальної таблиці. Проводять три випробування. Під час першого пропонують указкою показати всі парні числа в зростаючому порядку від 2 до 24 і записують, скільки на цс було витрачено часу. Друге випробування полягає в тому, що треба показати ці самі числа у зворотному порядку - від 24 до 2; час, витрачений на це, також фіксується. Третє випробування: треба по черзі показувати парні - в зростаючому, а непарні - у зворотному. Час, витрачений на виконання третього завдання, виявляється більшим за суму часів, які знадобилися для виконання першого і другого завдань. Різниця часу є показником швидкості переключення (рис. 6.2.).

Рис. 6.2. Дослідження уваги

Існують і інші методи вивчення уваги, наприклад, коректурна проба (тест Бурдона). Завдання досліджуваного полягає в тому, щоб викреслити із запропонованого набору літер ті, які ми йому задаємо (наприклад, А, М, К, Р). Враховуються не лише пропущені літери (яких не було в запропонованому наборі), а й час, витрачений на виконання цього завдання. Витрачений час і кількість допущених помилок визначають стійкість уваги (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Коректурна проба (тест Бурдона)

Відчуття

Поняття про світ і про власне "я" складається в людини на основі її відчуттів і сприймань. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких та, власне, наявність вона може визначати лише завдяки існуванню такого психологічного утворення, як відчуття. Згідно з діалектико-матеріалістичною теорією відображення, відчуття безпосередньо зв'язує свідомість із зовнішнім світом, є генератором, перетворювачем енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості.

У сучасній психологічній науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.

Фізіологічна основа відчуттів - складна діяльність органів чуття. І. П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз (синтез) подразників, - аналізаторами.

Аналізатор має три відділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий).

Периферійний (рецепторний) відділ аналізаторів складають органи чуття - око (рис. 6.4), вухо, ніс, шкіра, а також спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки яким організм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника.

Аналізатор є також системою із зворотним зв'язком, який полягає у зміні функціонального стану рецепторів під впливом сигналів з відповідних відділів мозку. Після дії подразника на рецептор виникає рефлекторна перебудова всього аналізатора, і наступне сприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора.

Рис. 6.4. Сприймаючий відділ зорового аналізатора

Залежно від місця подразника розрізняють відчуття:

а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);

б) інтерцептивні (подразнення йде від внутрішніх органів);

в) пропріоцептивні (подразнення йде від м'язів тіла).