Основи психології - Вітенко І.С. - Здібності

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успіх у діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею.

Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному і статистичному вивченню людей (диференційна психологія). Деякі психологи, зокрема Ф. Галль, помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку-мозковим центрам.

Здібність виявляється у процесі оволодіння діяльністю, наскільки людина за інших однакових умов швидко та ґрунтовно, легко й міцно засвоює способи організації та виконання її.

Кожна людина має певні здібності, але різні види здібностей у різних людей розвинені неоднаково. Це залежить як від природних задатків (їх різноманітність визначена генетично), типу вищої нервової діяльності (художній, мислительний, проміжний), так і від того, які задатки конкретна людина розвила в себе.

У людей художнього типу, наприклад, особливо добре розвинені здібності, пов'язані з уявою і почуттями; у мислительного більш розвинені розумові здібності, а в людей проміжного типу приблизно однаково розвинені і ті й інші.

За широтою і спрямованістю здібності поділяють на загальні і спеціальні. Загальні здібності виявляються у всіх видах людської діяльності. Людина, що має ці здібності, може досягати успіхів у навчанні, праці, розумовій діяльності.

Спеціальні здібності - це психічні особливості індивіда, які сприяють успішному виконанню ним певного виду діяльності (технічної, організаторської, спортивної, музичної, літературної тощо).

Велике значення для розвитку спеціальних здібностей мають відповідні задатки. Задатки - це природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини. Вони с природною основою розвитку здібностей. Задатки переходять у спеціальні здібності лише в результаті їх розвитку в процесі активної діяльності людини, навчання і виховання. Задатки залишаються невикористаними, не проявляються реально у здібностях, якщо людина живе в несприятливих умовах або якщо вона не працює над удосконаленням своїх здібностей. Навіть за наявності геніальних задатків вирішальну роль відіграє праця. Видатний американський винахідник Едісон говорив: "Геній - це на 1 % натхнення, а на 99 % потіння". Здібності можуть виявлятися в різному віці. Так, Ф. Й. Гайдн проявив їх у 4 роки,, Мендельсон - у 5, К. Лінней, В. А. Франклін, П. Кюрі, Д. Уатт, С. Морзе, Т. Едісон, П. О. Герцен, Г. Спенсер, В. С. Бєлінський, Д. Байрон, В. Скотт, Е. По, М. В. Гоголь, І. Ньютон, Ч. Дарвін, М. І. Лобачевський та багато інших визначних людей вважалися у школі зовсім нездібними учнями, а Шаляпіна "як нездібного" не прийняли в хористи. Існують різні методи удосконалення здібностей, та головне в усіх цих методах - систематичне тренування.

Розвиненню здібностей сприяють знання. Чим глибші і ширші знання, тим більше можливостей для розвитку здібностей, для творчого підходу до роботи. Лікар, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює свої вміння і навички, не стежить за новинами у своїй галузі, відстає в розвиткові як спеціаліст.

Важливою умовою розвитку здібностей є інтерес до тієї роботи, до якої в людини виявляються здібності. Інтерес, що виступає як мотив діяльності, спонукає людину наполегливо працювати в обраній галузі, сприяє розвитку та вияву здібностей.

Вибір професії має здійснюватися з урахуванням своїх здібностей, бо робота, до якої у людини немає здібностей, не може приносити їй задоволення і бути продуктивною.

Особливе значення для професійного успіху лікаря має наявність у нього комунікативних здібностей, які виявляються в умінні встановлювати правильні взаємини з колегами, пацієнтом і його рідними, відчувати настрій колективу, розуміти кожного хворого.

Людина індивідуальна в своїх здібностях не лише в плані якісному (одні здібні до музики, інші - до математики), а й у кількісному. Так, якщо людина показує в якомусь виді діяльності кращі результати, ніж інші, то кажуть, що вона здібна. Коли ж ці результати дуже високі, тоді мова йде про талановитість, а особливо талановитих, видатних діячів називають геніями.

Талант - це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. При цьому йдеться не тільки про високий рівень розвитку здібностей, а й про їх особливості та своєрідність. Талант надає діяльності людини оригінального та своєрідного стилю і виявляється в різних сферах людської праці. Розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого - схильності до певного виду діяльності, великого інтересу, бажання і напруженої праці. Схильність і здібності до праці - найважливіші складові справжнього таланту.

Найвищий рівень обдарованості, таланту - геніальність. Вона виявляється у творчій діяльності, результати якої мають суспільну значущість. Геніальність може мати місце у медицині, техніці, мистецтві, організації. Рівня геніальності можуть досягти люди, які мають особливу анатомо-фізіологічну та біохімічну будову мозку, неабиякі вольові зусилля, організацію психічних процесів, особливо уваги. І. П. Павлов стверджував, що геній - це надзвичайно високий рівень уміння концентрувати увагу на предметі чи явищі.

Інтелект
Список використаної літератури








© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru