Основи психології - Киричук О.В. - Типологічний метод.

У психології типологізація являє собою метод наукового дослідження, в основі якого лежить виявлення подібності та різниці серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх ідентифікації, стійких сполучень властивостей явищ у системі змінних, їх угруповування за домогою ідеалізованої узагальненої моделі. Результатом типологізації є виділення визначених типів явищ, які відтворюють ідеалізовану модель реально існуючих явищ та процесів. Загальні методологічні основи для побудови типологій і класифікацій для будь-якої галузі наукових знань розроблені С.В.Мейсном та Ю.Л.Шредером, проте вони не містять обгрунтування принципових, специфічних відмінностей прийомів типізації в кожній окремій науковій галузі, яка має свій предмет та специфічні прийоми його пізнання.

У психології можлива побудова різних видів типологій (К.О.Абульханова-Славська). Один з них — закрита типологія. Ця типологія, як правило, сама виступає метою дослідження і демонструє загальну закономірність у вичерпному переліку її проявів. Іноді даний вид типології застосовується для розкриття окремої властивості, що існує як сукупність форм, у кожній з яких представлене різне співвідношення теоретично виділених ознак. Саме для такої типології важливими є питання про кількість ознак та типів, про характер розподілу середніх та крайніх типів, про їх взаємодоповнюваність, через яку описується закономірність в цілому. Прикладом даної типології може бути типологія індивідуальних відмінностей, створена школою Б.М.Теплова. Проте стосовно найвищих особистісних утворень — активність, відношення, спосіб життя — ця типологія не може бути адекватною, оскільки спрямована на організацію фіксованого змісту та кількості типізованих ознак.

У дослідженні вищих психічних функцій використовується відкрити типологія, яка також називається прогресивною, або конструктивною. Це — типологія, в якій відсутній повний набір наперед установлених ознак, які вичерпно характеризують типи. Якщо виходити з того, що різним рівням організації психічного мають відповідати різні типології, то вищому, особистісному рівню може бути адекватною саме "відкрита" типологія. Від нижчого, темпера-ментального рівня, де число типів обмежене, спостерігається тенденція до дедалі більшої індивідуалізації особистісних структур, що виявляється вже на рівні характеру й виражається у збільшенні числа типів.

Принцип типологізації полягає в інтеграції двох тенденцій психічного дослідження: індивідуалізації та уніфікації змісту психічного. У зв'язку з цим основними характеристиками відкритої типології можуть бути такі: перша характеристика пов'язана з її прогресивним, процесуальним способом побудови, коли кожний наступний етап ставить ряд операціональних і теоретичних питань, які потребують узагальнення і визначення в типології, що будується; друга її характеристика полягає в тому, що особливості кожного типу можуть бути розкриті в системі всіх інших, не збігаючись при цьому з ними. Така типологія відображає стратегію дослідження, адекватного системного підходу до психічних явищ як до багатомірних і багаторівневих феноменів.

Сутність типологізації як методу теоретичного дослідження полягає в змістовому узагальненні "конкретних знань", отриманих дослідником під час вивчення того чи іншого явища (предмета пізнання). Саме тому в основі типологізації лежить виявлення схожості, відмінностей та спільності (тобто — узагальнення) сукупності явищ, виділених у ході дослідження, а потім — ідентифікація (тобто — узагальнення нового рівня) з ідеалізованою моделлю досліджуваного явища. Ідеалізована модель являє собою попереднє теоретичне з'ясування сутності предмета дослідження, яке має прогностичний характер. Це означає, що саме ідеалізована модель стає засобом конкретизації та доповнення первинного визначення предмета.

Методика реалізації типологічного методу виглядає так:

1) перший момент типізації — вибір основ типізації та змістове їх визначення як характерних ознак явища, прояви якого типізуються. Так, у типології темпераментів I.П..Павлова основами типізації є властивості нервової системи людини: сила нервових процесів та їх урівноваженість, рухливість процесів збудження та гальмування. В.Д.Небиліцин увів четверту типологічну ознаку — динамічність нервових процесів — у визначенні типів темпераментів людини.

В кожному конкретному дослідженні психолог обирає основи типізації досліджуваного явища, керуючись побудованою теоретичною моделлю предмета дослідження.

Важливим є питання про те, явища якого змістового рівня можуть виступати предметами типізації: властивості, характеристики конкретних явищ чи явища якісного змісту — закономірності, умови, динамічні характеристики процесів тощо? Кожна із указаних ознак може підлягати типізації, проте кожному класу типізованих явищ має відповідати конкретна типологія, конкретний її вид.

2) другий момент типізації — вибір її моделі, яка, з одного боку, відтворює сутнісні та динамічні особливості явища, що типізується, а з іншого боку — визначає "логіку узагальнення" сутнісних ознак предмета в тип. Відомі й можуть застосовуватися в психологічному дослідженні цілий ряд моделей типізації, проте під час їх застосування необхідно пам'ятати про умову спорідненості сутності типізованого явища і логіки типізації, яку відтворює кожна з існуючих моделей. Так, якщо основи типізації перебувають у діалектичній залежності одна від одної, застосовуються моделі типізації "прогресивна дихотомія" та "динамічна модель типізації" (див. рис. 2, 3). Якщо ж основи типізації постають у їхньому онтологічному співвідношенні, то адекватним є застосування онтологічно

орієнтованих моделей типізації — "онтологічне коло" та ін. (див. рис. 4).

Рис. 3."Динамічна модель" типізації психологічних явищ

3) третій момент типізації — виділення типів та побудова типології досліджуваного явища. Це — момент теоретичного прогнозу існування типів у реальності дійсних проявів сутності предмета

Рис. 4. "Онтологічне коло" типізації психологічних явищ

дослідження. Типи подаються у їхній структурній та змістовій залежності, яка теж має бути підтвердженою в процесі емпіричного дослідження.

4) четвертий момент типізації — підтвердження істинності побудованої типології в результаті аналізу та змістового узагальнення даних емпіричного дослідження. На цьому етапі здійснюється необхідна корекція елементів побудованої типології, а визначення типів доповнюються емпіричними характеристиками їхніх проявів.

5) п'ятий момент типізації — завершальна стадія реалізації типологічного методу. На даному етапі побудована типологія, а також закладена в ній модель типізації використовуються як засоби аналізу і тлумачення результатів проведеного дослідження, оскільки вони відтворюють не тільки пізнавальну логіку дослідницьких дій психолога в цілісному пізнавальному акті дослідження, а й сутнісний устрій предмета дослідження як багатомірного та багаторівневого явища.

Взагалі, типологія виявляє завершальний етап пізнання того чи іншого предмета і подає його змістовний та структурно-організований результат.