Основи психології - Киричук О.В. - Диференціальна психологія.

Акмеологія — галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін.

Вона вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.

Необхідність створення нової науки обгрунтував свого часу Б. Г. Ананьев. На його думку, акмеологія повинна об'єднати зусилля вчених, що репрезентують природничі, суспільні й гуманітарні напрями наукового пізнання, зосередивши особливу увагу на вивченні індивідних, особистісних і суб'єктнодіяльнісних характеристик фізично і психічно зрілої дорослої людини, на з'ясуванні умов, які дали б змогу їй найплідніше виявити себе в житті.

Особливе місце в акмеологічних працях займає з'ясування характеру взаємовпливів властивостей і якостей "фізичної" і "духовної" субстанцій людини.

Одним із важливих завдань, що їх розв'язує акмеологія, є виявлення характерних рис, які формуються у людини в дошкільному віці, у молодшому шкільному, в роки юності, з тим щоб вона змогла всебічно виявити себе на щаблі зрілості.

Акмеологія з'ясовує механізми і результати впливів макро-, мезо-, мікросоціумів (суспільства, держави, навчальних і трудових колективів, сім'ї та ін.) і природних умов на людину, розробляючи стратегію організації її життя, реалізація якої дала б змогу їй всебічно й оптимально самореалізуватися.

У межах цієї галузі створюються необхідні умови для розвитку психогенетики — суміжної з генетикою сфери психології. Предметом її дослідження стало походження індивідуальних психологічних особливостей людини та виявлення ролі генотипу і середовища в. їх формуванні.

Геронтопсихологія

Геронтопсихологія — галузь психологічної науки, яка вивчає явища і процеси, пов'язані зі старінням організму, властивими йому інволюційними тенденціями (притупленням окремих психічних функцій, затуханням окремих процесів, спадом активності особи).

Предметом геронтопсихології є з'ясування психологічних аспектів старості і психологічної підготовки особистості до неї.

Психологія творчості.

Психологія творчості (самотворчості) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. Творчість — це відкриття себе, самовираження власного "Я", самореалізація. Предметом психології творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденції формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

Окремою галуззю, що тісно пов'язана з психологією творчості, є психологія мистецтва, предметом якої є властивості індивідуальнасті, що зумовлюють створення і сприйняття художніх цінностей, і вплив цих цінностей на її життєдіяльність.

Предметом досліджень психології мистецтва є специфічні характеристики образно-емоційного ладу особистості; художнє сприймання як форма співтворчості в різні періоди розвитку індивіда; вплив мистецтва на ціннісні орієнтації і мотивацію поведінки суб'єкта, його світогляд; процес художньої творчості з точки зору реалізації в ньому здібностей і характеру особистості, її інтелекту та емоцій, мотиваційних факторів, міжособистісних стосунків; переживання особистості і її стан на шляху від задумки через різні спроби і варіанти до кінцевого результату; значення інтуїції і особливих емоційних способів осягнення художником дійсності; феномени катарсису.

Диференціальна психологія.

Диференціальна психологія — це галузь психології, що вивчає психічні відмінності між окремими індивідами та групами, зокрема види та прояви цих відмінностей, їхні кількісні характеристики, причини та наслідки. Передумовою виникнення диференціальної психології було впровадження в психологію експерименту, а також генетичних та математичних методів. Вона формувалася під безпосереднім впливом практики — педагогічної, медичної та інженерної. Початок її розробки поклав Ф. Гальтон, який створив ряд прийомів і приладів для вивчення індивідуальних відмінностей, у тому числі для їх статистичного аналізу.

Термін "диференціальна психологія" ввів німецький психолог В. Штерн у праці "Про психологію індивідуальних відмінностей" (1900). Першими відомими представниками нового напряму були А. Біне, О. Ф. Лазурський, Дж. Кеттелл та ін.

Психофізіологія.
Історія психології.
Історична психологія.
Етнопсихологія.
Психологія культури.
Соціальна психологія.
Психологія праці
Економічна психологія.
Політична психологія.
Психологія релігії.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru