Основи психології - Киричук О.В. - Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.

Одна з перших спроб розкрити структуру творчого процесу належить російському інженеру П.К.Енгелъмейсру. У своїх дослідженнях він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. Найповніший вираз цієї структури можна виявити саме в творчості технічній, де матеріальне втілення має вирішальне значення.

У появі кожного винаходу спостерігається триакт, що складається з бажання, знання та вміння, тобто з накресленої мети, плану досягнення цієї мети і матеріального виконання. Для позначення суб'єктивного змісту діяльності Енгельмейєр пропонує термін "еврилогія", який охоплює весь процес творчості — від першої іскри задуму до реального здійснення.

Відповідно до структури триакту визначаються ступені творчого процесу. Першою дією виступає зародження задуму — акт, в якому виявляється інтуїтивне мислення, пов'язане з відомим бажанням, стимулом (водінням). Другий етап — дискурсивне мислення: логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у безпосередню взаємодію з матеріальними явищами світу, щоб свій план виконати реально, втілити його в дійсний продукт. Тобто будь-який винахід постає у тричленній структурі: принцип, схема (система, план) і конструкція.

П.К.Енгельмейєр пропонує такі ознаки людської творчості: 1) штучність — тобто створення культури; 2) доцільність, яка полягає у прагненні певної мети, розв'язанні якогось завдання

(користь, краса, істина та ін.); 3) раптовість, оскільки творчість відрізняється від методичного мислення, вона інтуїтивна за своєю природою; 4) цілісність — творчий продукт має ідею, а всі частини твору об'єднуються в певну цілісність.

Дуже популярною є чотиристадійна теорія, створена Г.Уоллесом. Він розмежував такі стадії творчого мислення: підготовка, визрівання, натхнення (осяяння) і перевірка істинності. На його думку, в повсякденному потоці мислення ці чотири стадії постійно перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми. Навіть у дослідженні однієї проблеми мозок може несвідомо виношувати який-небудь її аспект, будучи в той самий час свідомо поглиненим підготовкою або перевіркою іншого аспекта цієї проблеми.

Термін "визрівання" передбачає насамперед несвідому роботу над проблемою в період спрямованості уваги на інші питання, але ми можемо використовувати даний термін для позначення того факту, що між періодом підготовки і періодом натхнення вклинюється період відсутності уваги до проблеми. Існує деяка схожість між визріванням і плато в кривій навчання. І перше, і друге — це період відсутності очевидного поступу, який має місце між стадіями швидкого прогресу.

Психолог Е.Д.Гетчинсон на основі аналізу інтерв'ю 250 знаменитих мислителів сучасної Англії та Америки вирізняє дві основні форми розгортання творчого процесу: систематичне мислення та "творчий інсайт". У першій об'єктивність, проблема і метод чітко визначені, процес обдуманий, методичний, повільний, емоції та фрустрація мало усвідомлюються та відчуваються. Усвідомлення логічних відношень і застосування законів асоціативного мислення доходить до максимуму, а спроби і помилки мінімальні. Перша стадія схожа на останню — за своєю конструктивністю, розвитком, а також за критичністю, стриманістю, обережністю. Оригінальність тут виникає на основі прямого і свідомого використання минулого досвіду.

Якщо систематичне мислення виникає в ситуації, де плани можуть бути обдумано сформульовані, де число варіантів і гіпотез, які перевіряються, не дуже велике, інсайт трапляється при розв'язанні складних і заплутаних проблем. Він супроводжується явищами непередбаченості, фрустрації, відчуттям адекватності, завершеності, виконання. Інсайт і систематичне мислення є крайніми полюсами шкали факторів, що виражають ступінь психічної фрустрації.

Існують чотири істотні стадії у творчому інсайті: 1) стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду; 2) стадія фрустрації. Тут проблема усувається і дає місце певній діяльності. Фрустрація характеризується емоційним напруженням, неспокоєм, чуттям приниженості. Останні дослідження вказують навіть на припинення зусиль пошуку в цій стадії. Можуть з'являтися слабкі психонев-ротичні симптоми. Баланс відновлюється у творчому експресивному акті. Творець, відчуваючи виснаження, може спланувати і посилити відпочинок. Під час цього періоду існує недовільне нагадування як сигнал до праці, і тоді несподівані стимули обмежують психічне напруження і стрімко наближають наступну стадію; 3) період або момент власне інсайту. Його дуже важко або взагалі не можна передбачити. Він супроводжується потоком ідей, альтернативними навіяннями рішень та швидким успіхом. Це — інтегративний період, в якому заперечуються минулі невротичні симптоми. Здібності та реакції, які раніше були неможливими, тепер функціонують із готовністю; 4) стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики. Ідеї, що виникли в стані інсайту, стримуються зовнішніми ознаками реальності. Без цієї критичної здатності інсайт не може дати щось загальновизнане, значне, соціально цінне.

Іноді структуру творчого акту пов'язують із двома основними його моментами і водночас етапами: йдеться про задум та його здійснення. Специфічні риси творчості виражаються в дії, спрямованій на створення нових продуктів, що репрезентують суспільно цінну ідею. Виникнення, конкретизація та матеріалізація ідеї відбуваються з участю уяви. Ідея розвивається не сама по собі, а тією мірою, якою вона втілюється в образ, матеріалізується. Розкрити єдність чуттєвої і раціональної сторони образу, шляхи його втілення — значить зрозуміти істотні особливості творчого процесу.

Виникнення задуму образу, його ідеї має три взаємопов'язаних етапи: абстрактний задум (найбільш загальне спрямування образу, що формується), імпровізація та конкретний задум. Абстрактний задум ще не вказує на чітку спрямованість в розвиткові образу. Щоб це стало можливим, у сферу творчого процесу слід увести "будівельний матеріал" як чуттєвого, так і раціонального характеру. Творчі пошуки такого матеріалу відбуваються у формі імпровізації. Сприятливі умови для неї створюють стимулюючі питання. Встановлено, що постановка питань поліпшує Імпровізацію, особливо в тих випадках, коли вона передбачає осмислення та наочно-чуттєве уявлення елементів образу. Це пояснюється тим, що у взаємному переході чуттєвого і раціонального моментів образу, що формується (в імпровізації вони виступають у формі міркування і живописання), лежать рушійні сили фантазійного процесу.

Такий перехід — один із природних прийомів породження матеріалу імпровізації, спосіб установлення внутрішніх ЇЇ зв'язків, спосіб її конституювання. Уривчастий, стрибкоподібний характер імпровізації, поліаспектні пошуки елементів образу і зв'язків між ними — оптимальна умова продуктивності імпровізації. Коли настає виснаження фантазії в роботі над одним фрагментом образу, здійснюється стрибок до другого, третього і т.д. Потім знову відбувається повернення до попереднього, на якийсь час залишеного фрагмента, чим уточнюється його структура. Встановлення загальної ідеї спрямованості образу і кінець імпровізації свідчать про виникнення продуманого цілеспрямованого добору необхідних рис образу. Цей добір — творчо ефективний спосіб побудови образу фантазії. Перший варіант має схематичний характер, наступні — більш визначений, яскравіший. Останній, найбільш поглиблений варіант є значною мірою творчим синтезом попередніх. У цьому синтезуванні імпровізацій виникає конкретний задум. На його основі будуються творчі образи дійсності, які втілюються у творі.

Досить поширеною є також теорія бісоціації А.Кестлера. Бісоціація розуміється як спільний механізм різних видів творчості, адже всі види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип. А певні основні принципи творчої оригінальності властиві всьому органічному світові — "від заплідненого яйця до зрілого мозку творчої індивідуальності". Логічна основа таких творчих процесів, як, приміром, діяльність гумориста, наукове відкриття, художня творчість, є спільною. Вона полягає у відкритті прихованих схожостей. Проте "емоційний клімат" різний в усіх випадках. Науковий факт емоційно нейтральний. Комічному та поетичному образам властиві емоції різного роду. Незвичне, неочікуване, несподіване поєднання самостійно існуючих, звичайно не порівнюваних подій, явищ, сутностей і було названо бісоціацією. Бісоціативний акт може стосуватись як однорівневих, однопланових, однозмістових явищ, так і явищ різної природи, різного способу існування. Термін "бісоціація" допомагає встановити різницю між шаблонним способом мислення в рамках єдиного плану (асоціація), і творчим актом, який завжди оперує більш ніж одним планом.

А.Кестлер вказує на два шляхи уникнення більш або менш автоматизованої рутини мислення та поведінки. Перший — це поринання в уявний або мрійний стан, в якому раціональне мислення припинено. Другий — це втеча від нудьги, застою, інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій. Перший шлях є регресією до більш примітивних рівнів відображення дійсності, наприклад, у характері марень; другий є піднесенням до нових, більш розвинених рівнів відображення.

Поєднуючи наведені уявлення про структуру творчого процесу та послідовність розгортання творчих дій, укажемо на їхні основні характеристики: 1) творчий акт завжди є полізмістовим та енергомістким діянням, результат якого постає у формі нового, створеного, такого, що відображає "Я" творця; 2) творчий акт виявляє не тільки "суб'єктивно новий зміст", а й "об'єктивний приріст" (М.О.Бердяев) досвіду, знання, змісту — в тій чи іншій формі існування сутнього; 3) творчий акт — це водночас процес і зміст духовного, естетичного, морального, професійного тощо зростання особистісних самовиявів "Я" індивіда. Творчий акт постає як вчинок культурно-історичного змісту, в якому відбувається поєднання конкретного, одиничного та всезагального через зіставлення, співвідношення та взаємодо-повнення індивідуального досвіду та досвіду вселюдського у пізнанні та перетворенні явищ світу.

У творчому акті людина виявляє свою власну неповторну сутність, розкриває свій дар осягати існуюче та створювати нове. Основними напрямами оптимізації творчого діяння індивіда можуть виступати: 1) організація об'єктивних умов діяння індивіда, що робить необхідним та достатнім процес його самостійної цілеспрямованої творчості; 2) психологічне та педагогічне забезпечення суб'єктивних можливостей індивіда до здійснення творчого акту; 3) проекція перспективності здійснюваного акту творення на майбутнє у житті даного індивіда, забезпечення "надситуативності" конкретного діяння, насиченості його смислом "вчинку", достеменного самовияву "Я". Забезпечення першого типу умов відносно індивіда підліткового або юнацького віку виконує суспільство та різні його інститути: сім'я, школа, позашкільні виховні заклади тощо. Другий тип умов також забезпечується відповідними соціальними інститутами відносно конкретного індивіда і передбачає Його спрямованість до саморозвитку власного "Я". Третій тип умов — власне особистісне розуміння, ініціювання, самозабезпечення свого розвитку як вільного, творчого, успішного індивіда. Проте для підлітка або юнака завжди важливою і необхідною є присутність поряд мудрого наставника, вчителя, який спрямує, надихне на шляху складному та відповідальному — шляху самовизначення особистості.