Патопсихологія - Мартинюк І.А. - 1. Психічні розлади у підлітків

1. Психічні розлади у підлітків

Підлітками прийнято вважати дітей 11-15 років, причому період 11-12 років визначається як допубертатний, а 13-15 - як пубертатний.

Підлітковий вік як перехідний від дитинства до зрілості завжди вважався критичним, однак криза цього віку значно відрізняється від криз молодших вікових періодів. Вона найбільш тривала та гостра. Це пов'язано з впливом на підлітка соматичних, психологічних і соціальних факторів.

В основі бурхливих і часто таких, що хворобливо переживаються, соматичних змін організму підлітка лежить інтенсивна перебудова ендокринної системи, що закінчується досягненням статевої зрілості. Часто за бурхливим розвитком тіла (різке збільшення маси і росту) не встигають внутрішні органи, що приводить до розвитку функціональних захворювань, особливо серцево-судинної системи.

У момент особливо різких зсувів у підлітків відзначається виражений неспокій, підвищений рівень тривожності. Намагаючись позбутися цієї тривожності, вихлюпнути її назовні, вони часто вступають у конфлікти, колективні бійки. Цим самим пояснюється підвищена схильність підлітків до відвідування шумних рок-концертів, вживання наркотиків та алкоголю.

Поряд з психічними порушеннями, обумовленими виключно гормональним впливом, у підлітків спостерігаються і глибоко психологічні, особистісні зміни, що не пов'язані з перебудовою ендокринної системи. Розглянемо їх.

o Формування нової самосвідомості з підвищеним почуттям власної гідності, власних можливостей і здібностей.

o Розвиваються і більш повно усвідомлюються високі почуття дружби і любові, причому любов зовсім не зумовлена сексуальними потребами, а навпаки, виключно платонічна, духовна.

o Ламаються і перебудовуються багато попередніх стосунків з оточуючими і ставлення до себе, формується та життєва позиція, з якої підліток починає своє самостійне життя.

o Основним новоутворенням підліткового віку є формування почуття дорослості, тобто стану, коли основна маса потреб нічим не відрізняється від таких у дорослих. Але при дорослішанні соціальна ситуація для підлітка, як правило, не змінюється - він залишається учнем і перебуває на утриманні батьків, позбавлений низки громадських прав. Тому багато домагань приводять до нездоланних труднощів, входять у конфлікт з реальною дійсністю. У цьому і приховується основна психосоціальна причина кризи підліткового віку.

o Різка зміна стосунків з дорослими, зокрема з батьками. Підлітки в багатьох життєвих сферах орієнтуються виключно на думку ровесників, майже повністю ігноруючи думку батьків та оточуючих дорослих. Підліток прагне звільнитися від опіки. Розширення прав приводить до того, що він не пасивно чекає від батьків якихось благ, а активно висуває до батьків завищені матеріальні вимоги. Однак сім'я все ж залишається для підлітка тим місцем, де він відчуває себе впевнено та спокійно. У тяжку хвилину за порадою вони звертаються до батьків. У підлітків дуже велика потреба у неформальному спілкуванні з батьками, але задовольняється вона менше, ніж наполовину. Психологічний бар'єр між батьками і підлітками пояснюється не лише віковим егоцентризмом і максималізмом підлітка, а й абсолютною впевненістю у непогрішності власного досвіду та неможливістю поглянути на світ очима підлітка зі сторони батьків. Більш складними і диференційованими стають стосунки з учителями, що є однією з причин шкільної дезадаптації підлітків.

o Провідною діяльністю підлітка залишається учіння, однак мотиви її перетворюються. Для підлітка учіння стає насамперед засобом завоювати престиж у ровесників, репутацію хорошого учня.

o Поведінка підлітків за своєю суттю є колективно-груповою. Спілкування з ровесниками надає дуже важливий специфічний канал інформації, з якого підлітки дізнаються багато необхідних речей, що не повідомляються дорослим. Спілкування підлітків - це специфічний вид міжособистісних стосунків. Групова гра та інші види сумісної діяльності виробляють необхідні передумови соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і у той самий час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Це також специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від дорослих, а й дає важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості.

Психологія спілкування в підлітковому та юнацькому віці ґрунтується на основі суперечливого сплетення двох потреб: відособлення і потреби в належності, включеності у якусь групу чи спільноту.

Почуття самотності, пов'язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує у підлітків невгамовну спрагу спілкування і групування з ровесниками, в товаристві яких вони знаходять чи надіються знайти те, у чому відмовляють дорослі: емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості.

Напружена потреба у спілкуванні перетворюється в багатьох підлітків у "стадне почуття": вони не можуть не лише дня, а й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якою завгодно компанією.

Особливо сильна така потреба у хлопчиків.

o Типова риса підліткових груп - конформність (надзвичайно висока). Відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки часто абсолютно не критично ставляться до думки власної групи та її лідерів. Бажання бути як усі (це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на смаки, і на стиль поведінки.

Існують певні форми типових поведінкових реакцій підлітків на ту чи іншу соціальну ситуацію, що ще не є патологічними, але деколи містять у собі небезпеку переростання в такі.

До таких реакцій прийнято відносити такі.

1. Реакція "опозиції" - активний протест. Причиною можуть бути надто високі вимоги, що висуваються до підлітка, непосильні навантаження, втрати, нестача уваги з боку дорослих.

2. Реакція "імітації" - проявляється у прагненні наслідувати певний зразок, модель якого диктується, як правило, компанією ровесників (зразок може бути асоціальним).

3. Реакція "гіперкомпенсації" - проявляється у наполегливому прагненні підлітка досягти успіху у тій сфері, в якій він слабкий; невдачі у деяких випадках закінчуються нервовим зривом.

4. Реакція "емансипації" - проявляється у прагненні звільнитись від опіки, контролю та покровительства старших. Вона поширюється і на порядки, закони і "стандарти" дорослих. Потреба в емансипації пов'язана з боротьбою за самостійність, за самоствердження себе як особистості. У повсякденній поведінці це - прагнення зробити усе "по-своєму", у крайніх варіантах - втечі з дому.

5. Реакція "групування" - групи підлітків виникають і функціонують за своїми, ще недостатньо вивченими соціальнопсихологічними законами, серед яких найбільш небезпечною є "автономна мораль", яка не збігається з вимогами батьків, школи, законів. Особливо сильна вона в неповнолітніх правопорушників та злочинців. Особливо легко об'єднуються у групи наркомани, соціально розпущені, нестійкі підлітки, які мають досвід асоціальної поведінки. Послаблення впливу сім'ї, особливо батьківського начала, підвищує міру ідентифікації хлопчика-підлітка з групою, створюючи "ефект зграї".

Підліток усе більше починає задумуватися про свої власні почуття і думки, аналізує внутрішній стан інших людей. У цьому віці вперше усвідомлюється власна несхожість на інших. Підліток вперше стикається з таким важливим і таємничим психологічним станом, як самотність.

У цьому віці люди частіше, ніж будь-коли, стають жертвами синдрому дисморфоманії (маячення фізичного недоліку), приділяючи велику увагу своїй зовнішності.