Психодіагностика - Галян І.М. - Тести, орієнтовані на статистичну норму

Процедура їх розроблення передбачає встановлення норм виконання через попереднє тестування репрезентативної вибірки осіб, для яких ці тести призначені. При цьому виокремлюють діапазон тестових балів, характерний для низького, середнього і високого рівнів розвитку психічної властивості чи функції. Потім результати досліджуваного порівнюють з даними, отриманими при тестуванні вибірки. Завдання, зорієнтовані на статистичну норму, підбирають так, щоб результати їх виконання вибіркою наближалися до кривої нормального розподілу Гаусса (рис. 1.2):

Рис. 1.2. Крива нормального розподілу статистичних даних

Опис розподілу результатів можна здійснити за допомогою таких двох показників: середнє арифметичне (X):

Нормальним вважають такий розподіл результатів, за якого в межах одного стандартного відхилення перебуває

68% досліджуваних (тобто 34% менше середнього, 34% більше середнього). Тоді в межах двох стандартних відхилень залишиться 94,45% досліджуваних, а в межах трьох стандартних відхилень - майже усі (99,73% ). Це необхідно для класифікації досліджуваних щодо всієї популяції.

Для зручності роботи "сирі" бали перетворюють на стандартні одиниці. Зберігаючи відносні позиції досліджуваних, змінюють середнє арифметичне і стандартне відхилення шляхом додавання деякої константи до кожної окремої величини. У психології поширене використання кількох таких шкал стандартних норм: "Шкала Т-величин" має середнє арифметичне 50 і стандартне відхилення 10; "Шкала коефіцієнта" інтелекту має середнє, що дорівнює 100, зі стандартним відхиленням 15.

Для інтерпретування цих показників беруть за основу те, що всі результати, які не виходять за межі (х ± о), перебувають у межах норми. Особи, які за тест інтелекту одержали значення IQ менше 85, перебувають нижче норми, а ті, чиї результати більше 115, - вище норми. Результати від 115 до 130 інтерпретуються як "дещо вище норми", а від 130 до 145 - "значно вище норми". Відповідно класифікуються і результати, що знаходяться нижче норми.

Критеріально-орієнтовані тести (КОрТ)

Вони не передбачають зіставлення даних досліджуваних з підсумками попереднього тестування вибірки. Точкою відліку обирають не нормальний розподіл, а встановлений обсяг вимог суспільства до психічного та особистісного розвитку людей. Цей узагальнений феномен виражається у розробленій укладачами сукупності конкретних критеріїв. Під час формулювання кожного такого критерію виокремлюють дві частини:

1) змістово-операційну, що характеризує особливості дій досліджуваних при виконанні тестових завдань ("пояснює", "обчислює", "ділить", "вибирає" тощо);

2) співвідносно-предметну, що детально описує певний фрагмент змісту знання, за матеріалами якого складені Тестові завдання. Ця частина конкретизується при аналізі укладачами навчальних програм, освітніх стандартів, що входять до навчально-методичних посібників і вказівок.

Перша частина критерію визначає, як треба зробити роботу (як), друга - що слід зробити з призначеного для засвоєння (який матеріал).

Не кожну галузь знання можна послідовно формалізувати для вираження через сукупність критеріїв. КОрТи, як правило, розробляються для діагностики сформованості розумових дій, а також для контролю за станом знань, умінь і навичок тих, кого навчають. На думку А. Анастазі, у таких випадках їх застосування дає змогу здійснювати інтерпретацію з огляду на те, "що індивід може робити і що він робить, а не на те, як він виглядає на фоні інших". Більш поширеними є тести, інтерпретація виконання яких орієнтована на статистичну норму.

Тести розрізняють також за характером завдань, кількістю досліджуваних, часом виконання.

У психодіагностичній практиці широко застосовують особистісні питальники.

Особистісні питальники - питальники, спрямовані на вимірювання різноманітних особливостей особистості.

Прототипом сучасних особистісних питальників вважають розроблений Р. Вудвуртсом (1919) "Бланк даних про особистість", призначений для виявлення на військовій службі осіб із невротичною симптоматикою.

Завдання у них сформульовано як питання або твердження. Досліджуваний повинен дати письмові чи усні відповіді, повідомити інформацію про себе, висловити ставлення до проблеми, сформулювати думки. Такі питальники передбачають виконання досліджуваним суб'єктивного самозвіту. Від анкет особистісні питальники відрізняють спрямованість на вивчення психологічних особливостей; стандартизація процедур застосування та інтерпретації; опора на певну наукову концепцію, теорію; наявність норм виконання або відповідних критеріїв розвитку, щодо яких здійснюється стандартизація індивідуальних результатів; перевірка ступеня валідності і надійності.

Ці ознаки, а також творча постановка питань, що маскує діагностичну специфіку, ретельне розроблення контролю вірогідності і щирість відповідей ("шкали неправди") дають змогу вважати їх "тестами-питальниками", а не методиками самоспостереження чи традиційного опитування. Прикладами таких тестів-питальників є "Мінесотський багатоаспектний особистісний питальник" (ММРІ) (С. Хатуей, Дж. Мак-Кінлі, 1940), який використовується дотепер; " Патохарактерологічний діагностичний питальник" (ПДО) (А. Лічко, 1970) для визначення психопатичного розвитку особистості та акцентуацій характеру; "Методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела" (16-РР) тощо.

Ефективне використання різноманітних тестів можливе за умови врахування багатьох чинників при їх виборі для дослідження, серед яких найважливішими є: теоретична концепція, на якій ґрунтується конкретний тест, галузь застосування, весь комплекс відомостей, обумовлених стандартними вимогами до психологічних тестів, дані про валідність та надійність тестів. Важливою є наявність інформації про соціальне середовище особистості, без якої неможливий прогноз, що зумовлює розроблення інструментів психодіагностики середовища.