Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Паління

Окрім виключно професійних, технічних аспектів психологічної допомоги упродовж налагодження стосунків і насамперед у ході першої зустрічі, виникає безліч, на перший погляд незначних, висловлюваних та невисловлених питань, які тим не менш слід передбачити й урахувати. Ці питання у сукупності характеризують професійний етикет поведінки психолога-консультанта й загальну атмосферу ситуації. Розглянемо найпростіші з цих питань.

Паління

Заборонити клієнтові курити під час консультації - нетактовно. Це може бути сприйнято як тиск або небажане обмеження свободи. Водночас і заохочувати паління - негігієнічно і шкодить здоров'ю. Тактовність та доречність мотивувань, партнерський тон спілкування допоможе зняти напругу, яка спонукає клієнта до паління.

Ведення записів

Будь-який спосіб фіксування інформації (шляхом магнітофонного запису, нотаток та ін.) повинен обов'язково обговорюватися з клієнтом і при найменшій незгоді, безумовно, не застосовуватися. Однак після завершення зустрічі психолог має право зафіксувати у своєму робочому щоденнику істотні моменти спілкування поведінки або переживань клієнта для того, щоб глибше зрозуміти їх і ґрунтовніше підготуватися до наступної зустрічі.

Часті запізнення

Якщо клієнт регулярно запізнюється до заздалегідь обумовленого часу консультування, слід пропрацювати можливі причини запізнень - опір, демонстрація, зниження мотивації тощо.

Запізнення психолога-консультанта на зустріч, якщо воно не викликане фатальним збігом обставин, також вимагає, крім вибачень, окремого самоаналізу.

Питання оплати

У випадках, коли психолог консультує за умов приватної практики, слід спеціально й заздалегідь обумовити вартість послуг та порядок оплати (погодинно, за результатом) на взаємоприйнятних умовах У зв'язку із специфікою психологічної допомоги стягнення плати за послуги психолога може не залежати від успішного чи іншого результату дій психолога.

Орієнтування клієнта у часі

Практика засвідчує, що роз'яснення клієнтові часових меж роботи, включаючи загальне орієнтування у можливих термінах консультативної роботи, в цілому і тривалість кожної окремої зустрічі - важливий і у процедурному, й у поведінковому ставленні момент. Психолог повинен почуватися вільним стосовно повідомлення клієнтові про вичерпання часу зустрічі, про ставлення клієнта до часу, адже за відповідною поведінкою можуть приховуватися дуже важливі для психологічного опрацювання підстави.

Одяг та імідж консультанта

Одяг, зовнішній вигляд та манери поведінки психолога (чоловіка чи жінки) повинні відповідати загальноприйнятим у суспільстві стандартам. Зайвий макіяж надто демонстративний, дорогий або, навпаки, - дуже демократизований одяг, підкреслено офіційний або навмисне недбалий стиль поведінки - усе це може сигналізувати про явні чи приховані особисті проблеми самого спеціаліста, підриваючи довіру до нього ще до початку спільної роботи.

Вираз обличчя, очей, манери, одяг - усе має свідчити про здоровий спосіб життя психолога-консультанта, збалансованість його особи і переконувати клієнта, що йому зможуть допомогти.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Чому відповідь на питання про роль консультанта криється в розумінні сутності процесу консультування?

2. Які правила складають основу професійної етики психоконсультанта?

Вербальна і невербальна поведінка консультанта

Істотними складовими процесу консультування є тон голосу, вираз обличчя, поза тіла.

Консультант повинен звертати увагу на невідповідність вербальної і невербальної поведінка клієнтів і тим самим допомагати їм виразити реальні, справжні почуття. Орієнтація консультанта в невербальних реакціях збільшує довіру клієнтів. Клієнти приписують консультантові глибоку спостережливість або "шосте почуття" найчастіше завдяки його умінню "читати" невербальну поведінку.

Невербальна поведінка - особливий "ключ" до розуміння почуттів і мотивів клієнта. Однак існують неприйнятні і занадто прямолінійні інтерпретації, тому що невербальні дії є частиною більш широкого контексту поведінки. Навіть однакові невербальні прояви можуть означати різні речі в залежності від контексту. Наприклад, контакт очей припускає дружність, інтимність, коли люди близькі одне до одного; однак довгий погляд на співрозмовника свідчить про агресію, якщо стосунки формальні. Подібним чином дотик може означати як турботу, так і прагнення до інтимності або домінування. Окрім того, в уявленнях про невербальну поведінку існують виразні між культурні розбіжності.

Дуже важлива і невербальна поведінка консультанта. Деякі невербальні реакції ми всі сприймаємо однаково, тому що вони набули характеру соціальної конвенції. Тому консультант повинен контролювати свою невербальну поведінку, щоб перетворити її в інструмент консультування.

Своєю невербальною поведінкою консультант також розвиває консультативний контакт, що передбачає таку послідовність дій:

1. Бути з клієнтом віч-на-віч. Фізична обстановка має дозволяти консультантові і клієнтові бачити один одного повністю.

2. Бути у відкритій пози Схрещені руки і ноги, звичайно, інтерпретуються як оборонна, байдужа і відступальна поза. І навпаки, відкрита поза означає, що консультант готовий прийняти усе, що розкриє клієнт. Звичайно, схрещені руки консультанта не обов'язково означають те, що він "вийшов" із контакту.

3. Час від часу нахилятися до клієнта. Такою позою консультант виражає свою участь у контакті. З іншого боку, не перестарайтеся, тобто не наближайтеся до клієнта надмірно і занадто швидко, тому що це може викликати тривогу, здаватися вимогою швидкого і тісного контакту.

4. Підтримувати контакт очей и клієнтом означає засвідчити свою увагу і зацікавленість, але контакт не повинен бути безперервним. У такому випадку він стає схожим на докучливе "вирячування" очей на клієнта. З іншого боку, якщо погляд консультанта занадто часто "блукає" у просторі, не зупиняючись на клієнті, то створюється враження відхилення від контакту.

5. Бути розслабленим. Більшість клієнтів хвилюється в ситуації консультування, важливо, щоб консультант не був напружений і не посилював занепокоєння клієнта. Консультант повинен природно користуватися своїм тілом (невербальна поведінка), намагаючись показати клієнтові свою емпатичну участь у консультативному контакті.

Вербальне спілкування

Незважаючи на значення невербального спілкування в консультуванні, найважливіші події відбуваються на вербальному рівні. Суть вербальної поведінки консультанта складають способи його реагування під час консультування, що можуть бути визначені як основні техніки.

Слухання клієнта

Звичайно, бесіда двох людей буває схожа на вербальний пінг-понг - співрозмовники говорять почергово. Однак у консультуванні і психотерапії усе відбувається інакше, особливо на початку бесіди. Тут вербальна активність консультанта повинна бути мінімальною, з тим щоб клієнт зміг зосередити увагу на розкритті своїх проблем і труднощів. Консультант повинен не лише говорити, а й слухати. Уміння вислухати означає вираження щирої зацікавленості іншою людиною.

Існують два важливих аспекти, пов'язаних із цим умінням. По-перше, кожна людина відчуває потребу спілкуватися з іншою людиною з важливих для неї справ. По-друге, наша схильність підтримувати інших чи погоджуватися з ними залежить від того, наскільки вони вислуховують нас. Якість стосунків між людьми в чималому ступені залежить від уміння вислухати і почути.

Однак існують деякі обставини, що заважають уважно вислуховувати. Часто те, що говорить клієнт, не відповідає настанові консультанта, і він слухає неуважно. У консультуванні, поширена манера, коли ми не просто слухаємо співрозмовника, а насамперед реагуємо на його повідомлення, у думках, заздалегідь сформулювавши репліки, відповіді, питання і т. п. Це лише видимість слухання. Одним із наслідків соціального навчання є прагнення до не сприйняття зайвої інформації про іншу людину, що іноді спонукає консультанта не сприймати розповідь клієнта про глибоко особисті справи, а результат такого опору - знову ж неуважне слухання. Інколи події або порушені теми, що розповідаються клієнтом, викликають неприємні почуття: тривогу, напругу. Консультант, прагнучи уникнути такого неприємного стану, може не сприйняти в оповіданні деяких важливих подробиць. Труднощі вислуховування провокують і клієнти, які безупинно скаржаться на свої проблеми, особливо на соматичні симптоми.

Вислуховування насамперед являє собою зворотний зв'язок із думками і почуттями клієнта, спонукає клієнта далі говорити про своє життя, про його труднощі і проблеми.

У будь-якому випадку правильне вислуховування - це активний процес.

Він охоплює усі види відчуттів плюс інтуїція, відображення й емпатія. Слухачеві необхідно виявляти зацікавленість і розуміння, однак не заважати оповідачеві залишатися в потоці переживань; консультант, що слухає клієнта, повинен бути розкутий і спостережливий, щоб почуті зізнання породжували рясний асоціативний потік. Виникаючі асоціації служать певними "ключами" до розуміння проблем клієнта. Але не слід безапеляційно спиратися на них, оскільки частина асоціацій і ідей пізніше не підтверджується і відкидається. Не потрібно ділитися з клієнтом своїми асоціаціями, тому що вони можуть бути абсолютно помилковими.

Асоціації - це керівництво до подальшого вислуховування, ставлення запитань, заохоченню клієнта до "дослідження" нових галузей суб'єктивного світу. Активне слухання такого роду допомагає узгоджувати окремі фрагменти оповідання клієнта, унаслідок чого і реалізується головна поведінка консультування - розуміння клієнта.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Які обставини заважають уважно вислуховувати клієнта?

2. Чи пов'язані між собою вербальна і невербальна поведінка консультанта?