Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Завдання консультанта

Ознаки обсесивності

Обсесивною особистістю називають людину з обсессивними або компульсивними рисами:

а) когнітивна ригідність - основа погляду на життя негнучкими, формами, соціальними настановами, або явно догматичний стиль мислення;

б) прихильність до напруженої активної діяльності без розслаблення й відпочинку;

в) невпевненість у прийнятих рішеннях, відкладання рішень через боязнь помилитись;

г) постійна стурбованість, що без неї робота не може бути виконана належним чином;

д) викривлення дійсності, що проявляється в надмірній стурбованості з приводу не передбачуваних подій, на прикладі можливої хвороби. Обсессивна особистість відрізняється надмірною схильністю й контролю над оточуючими. Вона остерігається зовнішнього світу і власних потреб.

Обсесія - це постійне повторення небажаної нав'язливої думки, від якої неможливо позбутися зусиллям волі. Компульсія - це нав'язливе спонукання виконувати яку-небудь дію чи серію дій. Серія нав'язливих дій має, як правило, ритуальний характер. Здійснення цих дій дає змогу індивіду уникнути нападів тривоги.

Є такі три основних вияви обсесивно-компульсивного синдрому:

1. Нав'язливість не зумовлена ніякими раціональними потребами.

2. Здійснення нав'язливості в силу її чужості викликає дискомфорт або соматичні порушення.

3. Індивід розуміє паталогічність нав'язливих думок і вчинків, проте не може протистояти.

4. Обсесивній особистості властиві відповідальні соціально-цінні риси: старанність, надійність, самоконтроль, чесність. Freud описуючи особистість із схильністю до обсессивних симптомів указує на обов'язкову комбінацію трьох рис: педантичність, скупість, упертість, типові особливості стилю обсессивно-компульсивної особистості (за McNtil (1970)).

3. Людина обсесивного типу, відзначає Salrman (1968), "відчуває потребу контролювати себе і своє оточення, щоб угамувати почуття безсилля". Вірогідність власної не компетенції, недостатньої поінформованості, нездатності зменшити ризик викликає сильну тривогу.

Нездатність до самоконтролю, а конкретніше до контролю своїх агресивних бажань породжує несправжню слухняність чи, як переконує Storr (1980), схильність до тираній у ставленні до інших. Надмірна слухняність приводить до знищення індивідуальності. У першому варіанті захисної реакції обсессивна особистість виявляє тенденцію до конформізму. Вона обирає залежність від людини, яка може підказати, як жити. Першість віддається безпеці, а не задоволенню життям. Такий клієнт як правило, підкоряється консультанту і легко погоджується зі всіма його пропозиціями. Він постійно висловлює вдячність консультанту за допомогу і переживає через те, що може чинити йому незручності.

Іншим варіантом невдалого самоконтролю, як згадувалось, є схильність до домінування, придирлива критичність. Людина важко вживається, особливо в сім'ї. Незмога повністю контролювати інших людей збуджує злість, котра vb міжособистісних стосунках проявляється як ірраціональна тиранія. У консультуванні обсессивна особистість цього типу як самозахист використовує напад, наприклад, пояснює консультанту, що він повинен говорити, коментує його дії, робить зауваження з приводу його поведінки під час конкретної зустрічі або взагалі може прочитати "коротку лекцію" про консультування. Консультант відчуває пряму загрозу своїй професійній компетентності і як правило, сердиться. Одначе досвідчений консультант розуміє психологічну реальність, приховану за такими діями. Клієнт не прагне образити консультанта, а намагається таким способом узяти під контроль свою тривогу і захиститись від допомоги, котра може становити для нього не меншу небезпеку, ніж його проблеми.

5. Для обсесивного стилю характерне використання засобів спілкування для руйнування спілкування. Немало обсессивних клієнтів у консультуванні беруть участь лише фізично, а психологічно ухиляються. Клієнт дивиться кудись убік, ледве чутно говорить, розгублено слухає. Така поведінка фрустрирує консультанта, як і мовчання, яке клієнт також використовує для відхилення від вирішення своїх проблем. У подібних випадках консультант може дещо витончено виражати ворожість, наприклад, за допомогою питання: "Вам нічого мені сказати?" Інколи консультант ставить питання: "Про що ви думаєте, коли мовчите?". Це може наблизити до емоційної сфери обсесивного клієнта, котру безкінечно важко осягнути.

6. Обсесивна особистість щосили намагається не говорити про свої емоційні проблеми. Вона докладає надзвичайні зусилля, щоб приховати емоційні проблеми, але таким чином лише демонструє їх. Клієнт постійно старається контролювати консультативну бесіду, щоб уникнути емоційного контакту з консультантом. Тому бесіда стає хвилеподібною - як лише консультант намагається проникнути до глибини, клієнт намагається викрутитися й звести його наміри нанівець. Якщо консультант відчуває, що перед його носом зачинилися двері, значить він наблизився до найсуттєвіших проблем клієнта. Намагання ухилитись від проникнення до свого внутрішнього світу виявляється в нахилі до інтелектуалізації. Пояснення й консультації обсесивний клієнт сприймає головою, а не серцем. Він багатослівний не з метою точніше виразити свої почуття, а для відмежування від них. Розповідь такого клієнта переобтяжена деталями, він намагається нічого не пропустити у своїй розповіді, але все-таки не розкриває своєї особистості. Бесіди з обсессивними клієнтами, як правило, важкі й довгі.

7. Важливий підсвідомий внутрішній конфлікт обсессивної особистості - це боротьба між слухняністю й неслухняністю, між бажаннями й прагненням опиратись авторитетам.

Завдання консультанта

1. Консультанту слід розібратись в особливостях обсесивної особистості, щоб уникнути помилок у роботі з обсесивними клієнтами і розуміти власні реакції при зустрічі з ними.

2. Для встановлення витисненого обсессивним клієнтом матеріалу інколи доцільне дослідження його слів. Допомагає також використання малюнкових тестів замість завдання розповісти про проблеми словами.

Обсесивні клієнти люблять приходити до консультанта з описом переліку своїх проблем чи зі списком запитань, котрі необхідно обговорити під час консультування.

3. Очевидно це відображає бажання контролювати ситуацію консультування й ухилитись від прямого емоційного контакту з консультантом. Коли клієнту не дозволяється користуватись наперед підготовленими текстами чи дотримуватись встановленого ним порядку запитань-відповідей, він розгублюється. Така поведінка консультанта є для нього сюрпризом, а обсессивна особистість не терпить сюрпризів: спонтанність провокує в неї тривогу. Підготовка до зустрічі з консультантом спрямована на попередження несподіванок, що можуть вивести з рівноваги. Консультант може запитати клієнта: "Чому ви приділяєте таку увагу підготовці до нашої зустрічі?". Відповідь клієнта може відкрити шлях у його внутрішній світ. І, звичайно, працюючи з обсессивними клієнтами, консультант сам не повинен користуватись подібними допоміжними засобами (записами і т. ін.).

4. При роботі з обсессивними клієнтами у консультанта подвійне завдання (Storr, 1980). По-перше, він повинен допомогти клієнту висловити бажання, від котрих той захищається. По-друге, сам консультант повинен бути людиною, придатною до експериментування, щоб клієнт міг потренуватись в зав'язуванні вільних від субординацій стосунків.

5. Якщо реакція консультанта на обсессивну особистість адекватна, психологічним захистом клієнта виступає зло. Таку відповідну реакцію слід розглядати не як результат своєї помилки, а як ознаку прогресу в роботі. Консультанту не слід згладжувати стосунків із клієнтом, котрий сердиться. Навпаки, необхідно дозволити йому висловити свої приховані почуття. Не слід заохочувати бажання клієнта негайно скасувати злість. Реальне консультування може розпочатись лише тоді, коли ми будемо крок за кроком пов'язувати злість клієнта з причинами, які її викликали, і відшукаємо суть специфічного стилю його стосунків з іншими людьми. У цьому криється шанс хоч трохи звільнити обсесивного клієнта від тягаря невисловлених емоцій.