Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Корекція позиції батька стосовно дитини

За страхами й переживаннями батька, за скаргами на відсутність контакту (тобто насамперед за випадками звернення до консультанта (1) і (2) найчастіше криється гіпердомінантна позиція батька стосовно дитини, прагнення керувати, радити, рекомендувати без розуміння щирих потреб дитини. У цьому випадку особливості поведінки дитини, що лежать в основі скарг - неуважність, різкість, скритність, є способи боротьби за власну незалежність, спроби уникнути гіперопіки. Таким батькам, що гіперопікують, властиво або не зауважувати домінантності власної поведінки, або сприймати його як щось нормальне й природне: "Я ж хочу йому лише добра", "Я ж краще знаю, як треба чинити в таких ситуаціях".

Неадекватність клієнта, його некритичне ставлення до власної поведінки вимагає від психолога особливої обережності під час бесіди. Зворотний зв'язок, оцінка поведінки людини може бути дана лише після того, як накопичена достатня кількість фактів, що підтверджують таку інтерпретацію. При роботі з батьком, що гіперопікує, буває особливо корисно з'ясувати ті вимоги, що він (вона/вони) пред'являють дитині взагалі (тобто яким він (вона) хотів би бачити свого сина (дочку), а також те, коли і як ці вимоги пред'являються, що і з якого приводу батько найчастіше говорить дитині).

Часто під час докладної розмови з батьками про ті вимоги, що вони пред'являють своїм дітям, виникає почуття здивування: до кого ж вони звернеш, інакше кажучи, скільки ж років дитині? Звучать вони часто так, начебто розмова йде про 10-11-річну дитину (хоча і стосовно дитини такого віку зловживати подібними формулюваннями не варто). Але тут ідеться про дітей, що найчастіше давно вийшли з цього віку! Уже це, саме по собі, свідчить про неадекватність позиції батьків. Ще більша невідповідність реальності батьківської позиції може проявитися, якщо клієнта запитати: "А, яка мета того, що ви - усе це йому говорите?" Найчастіше в подібних випадках консультант може почути у відповідь: "Я намагаюся навчити або змусити його (її) робити те, що необхідно" або "Я нагадую йому, інакше він забуде це зробити".

За такими відповідями приховується: а) уявлення про свою роль учителя, єдиного знаючого й розуміючого, що, коли і як треба робити, і, відповідно, що не допускає яких-небудь інших варіантів або оцінок; б) упевненість у необхідності й реальності досягнення задач, що поставлені - виховати, змусити, пояснити, переконати і т. д.; в) низька оцінка можливостей і здібностей самого дитини, недовіра до нього, оскільки така поведінка батька означає його переконання в тім, що дитина сама ніколи і нічого путнього зробити не зможе. Задача консультанта в такій ситуації - зруйнувати або поставити під сумнів доцільність позиції, що гіперопікує, стосовно сина (дочки), а також, по можливості, замінити її іншим ставленням і баченням, що відбувається.

Але колись необхідно зробити ще один дуже важливий крок: зв'язати особливості поведінки батька (гіперопіки) і поведінки дитини (скритність, холодність, різкість, неповажне ставлення).

Часто вже в ході бесіди консультант може ясно вказати клієнтові на зв'язок між висловленнями батька й реакцією дитини. Це можна зробити в ситуаціях, коли з розповіді клієнта випливає, що слідом за пред'явленням у тій або іншій формі батьківських вимог, явно випливає агресивна, що знецінює батька, реакція з боку сина (дочки). Ще одне, не менш важливе, джерело інформації - оцінка батька з боку дитини, дане самим батьком. Для того щоб одержати таку інформацію, досить поставити запитання: "А як ваш син (дочка) сприймають ваше поведінки, що вони про вас говорять?". Не варто задовольнятися відповідями типу "Нічого" або "Не знаю". Виявивши деяку наполегливість ("Ну, що він (вона) вам говорить, коли ви сваритеся?"), можна одержати дещо цінні для подальшої роботи дані типу: "Він (вона) починає до мене кричати: "чого ти до мене увесь час пристаєш?", "Набридло", "Зануда!", "Ти нічого не розумієш!" Тобто дитині не просто не подобається, що і коли говорить батько, але батьківські висловлювання прямо відкидаються, оцінюються й сприяє дещо негативно.

Ще одне джерело інформації, використання якого може значною мірою допомогти розкриттю основ механізмів гіперопіки - аналіз того, чому батько звернувся за психологічною допомогою саме зараз, чому проблеми стосунків стали особливо гострими, що змінилося у стосунках із дитиною, або в самому батьку останнім часом у такий спосіб. Буває, що за загостренням стосунків стоїть просто природний процес дорослішання дитини й відхід його з-під батьківського контролю, але найчастіше цьому сприяє різка зміна ситуації або в житті дитини (дитина повернулася з армії, женився, поступив в інститут і в результаті можливості контролю зменшилися), або в житті батька (клієнт вийшов на пенсію, розлучився й у результаті потреба в гіперопіці, а часом і можливості збільшилися). Можливо також, що змінилася сама дитина: стала гірше учитися, став цікавитися чимось, що не подобається батькові, у нього з'явилися таємниці і, таким чином, він став вислизати з під батьківської опіки й контролю. Пошуки моменту загострення у стосунках і аналіз того, чому і як це, із погляду клієнта, відбувається, може стати прекрасним матеріалом для розуміння батьком своєї позиції, що гіперопікує.

Іноді різкі висловлення дитини прямо вказують на те, що саме в позиції й поведінці батька служить підставою для сварок і конфліктів: "Більше ні слова не скажу тобі про свої проблеми, ти перебріхуєш усі факти й усіх використовуєш проти мене!" або навіть таке, сказане в запалі сварки: "Ще раз мені це скажеш - я повішуся! Мені набридло чути від тебе те саме". На підставі цих висловлень, що характеризують поведінку клієнта, можна запитати його: "А що, ви дійсно говорите їй це щодня?" або "А що він має на увазі, коли говорить, що ви використовуєте це проти нього?". Найчастіше такого зауваження буває дещо для того, щоб батько, усвідомив той факт, що його власна поведінка гідна критики. Звичайно, при цьому можуть виникнути різні виправдання: "А що мені ще залишається робити?", але факт залишається фактом.

Оцінка власної позиції як прояву гіперопіки - один із поворотних моментів у консультуванні такого роду випадків. Але для того щоб щось змінилося і проблема була вирішена, цього недостатньо - необхідно переглянути разом із клієнтом принаймні три вже згадуваних вище моменти: його позицію стосовно дитини, тактику повсякденної поведінки, а також його уявлення про власну дитину, образ того, який він.

Насамперед варто поставити під сумнів правомочність і доцільність позиції усезнаючого вчителя, що займає батько, а також те, що, втолковуючи щось щодня двадцятий, тридцятий, а те і сорокалітній "дитині", можна домогтися якого-небудь позитивного результату. Іноді варто задати клієнтові питання: "А ви упевнені в тім, що вашій дитині саме це необхідно?" або "Як ви думаєте, якщо усе, що ви говорите, абсолютно правильно, чому він вас не слухає?" Подібні проблеми часто бувають зв'язані з різницею в уявленнях про життя, про її норми й цінності в батьків і дитини, із упевненістю у своїй правоті й невмінням або небажанням із цією "правотою" розстатися. Часто з батьком обговорення особливостей його поглядів не потрібно, та й неможливо - занадто далекі бувають ці клієнти від розуміння відносності власних життєвих принципів. Тому більш ефективно, піддавши сумніву правомірність його повчаючих устремлінь, перейти до аналізу його поведінки - наполегливості, контролеві, критичним коментарям, тобто до того, що безпосередньо лежить в основі їх розбіжностей і труднощів у стосунках із дітьми.

Обговорення тактики повсякденної поведінки батька з дитиною може далі йти різними напрямками. Зокрема, доцільно говорити про те, що: 1) прямий вплив неефективний, особливо коли він базується на негативних прикладах і висловлюваннях;

2) поведінка батьків, сприймана і сприймається як тиск, найчастіше викликає не підпорядкування, а опір, негативізм, тобто результат, зворотний бажаному;

3) тиск і контроль приводять лише до одного - стосунки з дитиною псуються, набувають небажаного характеру, що, власне, кажучи, і є причиною звернення до консультанта в консультацію. Імовірність же того, що в ситуації поганих стосунків можна буде щось пояснити, змусити робити, виховати, практично дорівнює нулю.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що таке гіперопіка?

2. Поясніть та аргументуйте прикладами таку думку: зворотний зв'язок, оцінка поведінки людини може бути дана лише після того, як накопичена достатня кількість фактів, що підтверджують таку інтерпретацію.