Психологічний вплив визначається як вплив на стани, думки, почуття і дії іншої людини за допомогою суто психологічних засобів, а відповідно протистояння чужому впливу - як опір впливу іншої людини за допомогою психологічних засобів.
Об'єктом впливу в конфліктній взаємодії стають мотиви партнера, його цінності, уявлення про ситуацію, що склалася, його емоційні стани і т. ін.
Польський вчений Т. Котарбинський, обмірковуючи різноманітні методи і прийоми боротьби, акцентує увагу на головному, що лежить у їх основі - "створи труднощі супротивнику". При цьому сторони використовують різні методи, мета яких "або перемогти, або зірвати успішність можливої протидії з боку супротивника, або хоча б, не здобувши перемоги, не дати перемогти і супротивнику".
Які конкретні прийоми має на увазі автор? Створення умов свободи маневру для себе і максимальне обмеження свободи супротивника, протидія концентрації сил супротивника, їх розчленування, наприклад розпалювання конфлікту між членами колективу, проти якого ведеться боротьба, використання методу "зволікання", методу погроз, прийому "захоплення зненацька", "заманювання в пастку" та ін.
Логічно припустити, що якщо є певні перевірені часом і досвідом прийоми і методи силового впливу на поведінку людини, то ними може скористатися будь-хто, будь-коли і за будь-яких обставин, якщо це буде продиктовано його особистими інтересами. А отже, ми повинні бути до цього готові. Той же, хто в спокійний час не передбачив можливих лих і в затишку не думав про можливу небезпеку, нехай потім нарікає не на долю, а на власну недбалість. "Часом пильність нам потрібніша, ніж сила, недбалість багатьох сильних занапастила", застерігав свого часу Ю. Баласагунський.
У відомій книжці "Володар" Н. Макіавеллі акцентує увагу на досвіді римлян, які передбачаючи лихо завчасно, негайно вживали адекватні заходи, а не перебували в бездіяльності з побоювань спровокувати війну, бо знали, що війни уникнути неможливо, її можна тільки відтермінувати з вигодою для супротивника. Римлянам, писав він, не до душі була "мудрість", згідно з якою треба покладатися на підходящий час; вони вважали благотворним і корисним тільки власну доблесть і далекоглядність. Кожна перемога відтермінована лише настільки, наскільки відтермінований рішучий наступ. Кожна армія, кожна держава, і нарешті, кожна особистість доти тільки і може гарантувати собі безпеку, доки здійснює експансію, тобто, висловлюючись по-іншому, розширює свою життєву територію. І, навпаки, як тільки ми зупиняємо, це сприймається іншими не інакше як вияв слабкості або як свідчення того що вичерпалися ресурси.
З огляду на сказане, бути постійно готовим до війни і відповідно поводитися, щоб про це напевно знали твої вороги, - це найбільш дієвий спосіб зберегти мир; і навпаки, неготовність до війни - це слабкість, а саме слабкість порушує стабільність і рівновагу, позаяк ворог буде прагнути нею скористатися. Логіка фактів і життєвий досвід вчать, що війна, як би це не звучало цинічно, іноді завдає менше шкоди, ніж мир, бо сприяє мобілізації всіх наявних ресурсів людини для утвердження і постійного захисту своєї особистої життєвої території, а мир тільки розслаблює її, "розм'якшує" її волю і розум і може призвести до сумних наслідків, адже ми самі створюємо можливість для ворога напасти на нас. Той, хто хоче насолоджуватися міцним миром, повинен уміти воювати.
Купувати у ворога мир - означає постачати йому засоби для війни.
Ж.Ж. Руссо
Водночас, вступаючи у війну, ми повинні чітко уявити, чого хочемо від неї і що чекає після війни. У війні важлива не перемога сама по собі, а її сенс; про це треба добре пам'ятати.
Отже, якщо ми вже усвідомили, що війна неминуча, до неї треба готуватися завчасно, з усією відповідальністю і серйозністю. Перше, з чого треба починати, - добре вивчити свого супротивника, роблячи все для того, щоб про нас ворог знав якомога менше. Коли не знають і сумніваються, поважають більше (а отже, і бояться), ніж коли всі сили твої, хоча б і великі, відомі.
Єдиний спосіб стати розумнішим - грати з розумнішим супротивником.
Основи шахмат
Порядок або безлад залежить від організації і керівництва, сміливість або боягузтво залежить від обставин, а сила або слабкість залежить від стратегічних позицій, писав видатний китайський стратег Сунь-Цзи. Для того щоб вибудувати стратегічну лінію поведінки, яка забезпечить перевагу, необхідно насамперед проникнути в задуми супротивника: ми повинні знати про нього все, і навіть те, про що він і сам про себе не здогадується, те, що поховано в глибинах його підсвідомості. Це можливо, коли нам вдається "влізти в його шкуру", подивитися на ситуацію його очима, зрозуміти, як працює його голова, що нам створить над ним безліч переваг, адже наш супротивник просто не міг припустити, що ми давно вже поставили себе на його місце.
У такій війні важливо не те, хто кого перестріляє, а те, хто кого передумає, - про це треба пам'ятати.
Коли ми визначилися зі стратегією, необхідно прискіпливо продумати тактику, діючи на випередження. Досвідчений гравець ніколи не зробить того ходу, якого від нього чекає супротивник. Планувати наступ треба з таким розрахунком, щоб, розгадавши задум ворога, вдарити першим" ударити раптово, так, як наперед запланував би він проти нас, - у цьому вищий прояв мистецтва воювати. Що ми отримуємо внаслідок такої блискавичної операції? Насамперед психологічну перевагу, можливість побити супротивника "козирним тузом", витягнутим із його ж колоди.
Швидка перемога - основна мета війни. Якщо війна затягується, зброя притуплюється і бойовий дух падає. Тому атакуючи, діючи на випередження, треба бути нищівним як удар грому, і завдавати цей невідпорний удар необхідно в найслабкішу ланку і в найбільш незручний для ворога момент, щоб він не встиг і не був здатний після цього оговтатися; слід ударити так, щоб його плани і задуми були зруйновані або принаймні серйозно підірвані, щоб він не встиг відновити свої сили і ресурси.
Щодо технології реалізації задуманої стратегії, то тут найголовніше - переконати ворога в тому, що йому відомі ваші плани, ваші наміри. Щоб послабити його, необхідно створити ілюзію його повної переваги над вами, підігрувати його передбаченням, ніби він знає, де і в який спосіб, скажімо, буде вчинено напад, тобто допомогти йому повірити в те, у що він вже і сам майже повірив, - у свою перемогу, розпалюючи тим самим його азарт. Як приклад можна навести поведінку Наполеона напередодні вирішальної битви під Аустерліцем. Наполеон вгадав, що відбувалося в стані російської армії. Він артистично розіграв роль людини, яка найбільше побоюється битви й намагається за будь-яку ціну її уникнути. Всією своєю поведінкою він демонстрував невпевненість і боязкість, навіюючи супротивнику думку про те, що саме тепер його легко розбити, тим самим спонукаючи, підштовхуючи ворога напасти на себе негайно. І коли ворог повірив у те, що перемога майже у нього в руках, Наполеон, спровокувавши на себе напад, насправді заманив війська об'єднаної коаліції у пастку і вщент розгромив їх.
Що холодніший буде ваш розрахунок, то далі ви підете і тим скоріше ви досягнете вершини бажань своїх. Вражайте безжально, і вас боятимуться.
О. Бальзак
Граничною межею у силовому протистоянні конфліктуючих сторін є використання тактики "крайніх заходів", яка може бути застосована проти кожного з нас; і якщо ми до цього не будемо готові, це матиме мізерні наслідки не тільки для нас, а й для наших близьких, за яких ми мусимо відповідати. Це тактика має на меті знищити супротивника як особистість, змусити його принести в жертву все найдорожче для нього - його репутацію, честь і добре ім'я. Загубити душу супротивника, здобути над ним повну й остаточну перемогу, щоб він ніколи більше не відновився, не постав із попелу - це і є кінцевою метою і сенсом силового впливу в непримиренному протистоянні воюючих сторін.
Удар, але не смертельний, заподіює загибель тому, хто його завдав.
Н. Макіавеллі
Отже, підсумовуючи, необхідно зазначити, що якщо усунути конфлікт неможливо (та й не потрібно, позаяк у більшості випадків таке усунення - це пригнічення, що аж ніяк не вирішує проблеми), то основною метою його вивчення є виявлення факторів, які визначають сутнісні характеристики конфлікту і можливий його розвиток деструктивним або конструктивним шляхом.
Перебіг і засоби вирішення конфліктів деструктивного і конструктивного спрямування суттєво відрізняються, як і типи соціальних взаємозв'язків, що породжують конфлікти:
- відмінна риса деструктивного міжособистісного конфлікту, який передбачає конфронтацію сторін, - тенденція до розширення та ескалації, внаслідок чого конфлікт часто стає незалежним від причин, які його породили, і може породжуватися й після того, як ці причини вже вичерпані, знецінені й забуті;
- відмінна риса продуктивного міжособистісного конфлікту - концентрація спільних зусиль сторін на вирішенні конфліктних проблем, аналогічна процесу творчого мислення. Як і вирішення творчих завдань, продуктивний конфлікт проходить ті самі етапи: від пізнання проблеми і невдалих спроб вирішити її традиційними засобами через фрустрацію і дискомфорт до "осяяння", яке дає змогу побачити проблему в новому ракурсі і знайти новий спосіб її вирішення.
І конструктивний, і деструктивний конфлікти виконують певні функції в тому чи іншому середовищі, групі, а також у стосунках між людьми.
До позитивних функцій конфліктів належать заходи дієвого впливу на особистісно-суспільні відносини:
- відіграють інформаційно-пізнавальну роль - у процесі конфлікту учасники краще пізнають один одного внаслідок взаємодії; конфлікти об'єднують людей через спільні ситуації;
- знімають напруження, накопичення якого тільки загострює стосунки;
- встановлюють більш чіткі межі між групами, сприяють групуванню однодумців;
- сприяють зменшенню ворожості та послабленню напруженості, виконують сигнальну функцію, привертаючи увагу до необхідності змін, що здатні удосконалити суспільні відносини;
- формують більш чіткі централізовані структури, відповідальні за прийняття рішення;
- стимулюють розвиток особистості, виховання у людей почуття відповідальності, усвідомлення ними своєї значущості;
- у процесі виникнення критичних ситуацій виявляються непримітні до того переваги та недоліки людей за їх моральними якостями (принциповість, професіоналізм, стійкість, лідерські якості);
- знижують синдром покірності, стимулюють активність людей;
- стримують конфлікт (точне знання порівнянної сили обох сторін, яке можна отримати тільки внаслідок самого конфлікту, змушує противників оцінювати шанси на перемогу, зіставляти свої сили, утримуючись від прямої боротьби та загострення ситуації, і в останній момент іти на поступки).
До негативних функцій конфліктів зараховують:
- погіршення мікроклімату в колективі, зниження продуктивності праці;
- неадекватне сприйняття та нерозуміння конфліктуючими сторонами одна одної;
- послаблення співробітництва між конфліктуючими сторонами в ході конфлікту і після нього;
- конфронтаційні вияви у стосунках, спрямовані більше на перемогу, ніж на вирішення проблем для обох;
- моральні та матеріальні витрати на вирішення конфлікту тощо.
ЛІТЕРАТУРА