Емоція не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і дістають зовнішнє вираження. Вони проявляються у виразних рухах: у міміці (виразні рухи обличчя), пантоміміці (виразні рухи всього тіла) та голосових реакціях (інтонація і тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць). Так, Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка відповідає не лише переживанням горя чи радості, а й різним відтінкам цих переживань: брови й вуста по-різному рухаються залежно від причин плачу (рис. 47). Це також можна помітити, спостерігаючи плач-каприз і горісний плач.
Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує близько 85 відтінків - живі, ніжні, холодні) і голосі (в печалі він глухий, у стресі покірний). Згадаймо відомий вислів Сократа: "Кажи, щоб я міг тебе бачити".
У повсякденному житті ми постійно користуємося зовнішніми виразними рухами для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму, згідно з якою виразні рухи виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує замкнений світ внутрішніх переживань, реально ж рухи пов'язані з внутрішніми органічними процесами.
Ч. Дарвін і І. Сєченов на основі спостережень і теоретичних узагальнень довели, що міміка, інші виразні рухи відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Дія - це не лише зовнішній вираз поведінки.
Рис. 47. Зміна зовнішнього вираження емоцій (міміки обличчя) за різних негативних переживань - від смутку, печалі (а) до страху (6) і жаху (в)
як вважають біхевіористи, в дії розкривається внутрішній світ особистості та її ставлення до навколишнього світу. Тому дія є зовнішньою формою існування внутрішнього духовного світу особистості - виразні рухи не супроводжують емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.
Пояснення виразних рухів можна дати на основі психофізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи - це складова, компонент емоційного факту, неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його вираження. Суб'єктивність взагалі і суб'єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті і кожен кохає і ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб'єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об'єктивізації (для емоцій - у жестах, рухах, митах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім відбувається в чуттєво-предметний діяльності, реальних формах спілкування і в самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об'єктивація передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спираючись на виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб'єкта до оточення, його емоційні переживання і духовний світ.
Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприймаємо особистісний фон, "висловлений" емоціями, проникаємо далі, за межі зовнішнього вираження. При цьому наше сприймання рухається від загального, що є в багатьох суб'єктивних станах, до однакового, що властиве представникам одного виду, аж до індивідуального. Психологічна особливість нашого ставлення до суб'єкта порівняно з об'єктом полягає в тому, що ми, розпредметнюючи емоційний світ іншого, не лише входимо в його світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.
Емоціям притаманна сигнальна функція. Вони можуть виснувати роль як внутрішнього сигналу (оцінна та спонукальна функції), так і зовнішнього сигналу (виразна функція). Зовнішнє вираження емоцій - це переведення переживань У відповідні рухи. Виразні рухи (жести, міміка, пантоміміка) сигналізують про гнів, радість чи роздратування, які знаходять свій вихід у відповідних діях. Виразні рухи й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками і в гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій простежуються при психічних за
Рис. 48. Дитина (а), підліток (б), дорослий (в), які говорять неправду
хворюваннях, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. На вустах психічно хворих, що переживають горе і біль, застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати й довільний характер (рис. 48). Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє переживання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не через фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це - сукупність суб'єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що об'єднуються в нашому переживанні в цілісний процес.
Загальні властивості емоцій і почуттів
Специфічні властивості емоцій
4.2.3. Воля
4.3. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ АФЕКТИВНОЇ СФЕРИ
4.3.1. Оцінка і спонукання
4.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості
4.4. ПСИХІЧНІ СТАНИ ОСОБИСТОСТІ
5. ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ
5.1. ПОТРЕБНІСНО-МОТИВАЦІЙНА ПІДСИСТЕМА