Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - 11.1. Теорія та практика вирішення конфліктів у практиці шкільного психолога

1. Теорія та практика вирішення конфліктів у практиці шкільного психолога.

2. Практика вирішення конфліктів у сфері "діти-дорослі".

3. Формування навичок ефективної поведінки у конфліктах дітей різного віку.

4. Орієнтація дорослих на конструктивну взаємодію.

Література:

1. Анцупов АЛ., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога: 2-е изд. - СПб.: Питер, 2006. - 528 с.

2. Лукашенок О.Н., Щуркова Н.Е. Конфликтологический этюд для учителя. - М.: РПА, 1998.

3. Дорохова A.B. Учебный курс для подростков как средство формирования конфликтной компетентности // Журнал практического психолога. - 1999. - № 2.

4. Ложкін Г.В., Пов'якель Н.І. Психологія конфлікту: Теорія і сучасна практика: Навч. посібн. - К.: Професіонал, 2006. -416 с.

5. Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта. - СПб.: Питер, 2003.-С. 119-137.

6. Драгу нова Т. В. Проблема конфликта в подростковом возрасте // Вопросы психологии. - 1972. - № 2. - С. 25-38.

7. Сергоманов П.А., Хасан Б.И. Ситуация учения-обучения как конфликт // Журнал практического психолога. - 1999. - № 2.

8. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. - М.: Педагогика, 1991.

9. Трунов Д.Г. Психологические аспекты конфликтных взаимоотношений между родителями и детьми на религиозной ПОЧ" ве // Теория и практика социальной работы. - Пермь, 1994. -С 72-79.

Ю.Митина Л.М., Кузьменкова О.В. Психологические особенности внутриличностных противоречий учителя // Вопросы психологии.-1998.-№3.-С. 3-6.

11. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2000. -С. 419-452.

12. Гуманистические проблемы психологической теории / Отв. ред. К.А. Абульханова-Славская, A.B. Брушлинский. - М., 1995.

ІЗ.Фопель К. Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: Практ. пособ. - Т. 1. - М., 1998.

14. Шапиро Д. Конфликт и общение: Путеводитель по лабиринту регулирования конфликтов. - Кишинев, 1997.

15. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. -М., 1994.

16.Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. - М.: Стрингер, 1992.-215 с.

17.Воронин Г.Л. Конфликты в школе // Социологические исследования. - 1994. - № 3. - С. 94-95.

18. Ку кон ков П.И. Конфликт в социально-педагогическом процессе // Социальные конфликты: Экспертиза, прогнозирование. Технологии разрешения. - М., 1997. -Вып. 12.-С. 148-149,151-152.

19. Иванова E.H. Эффективное общение и конфликты. - Рига; М.: Педагогический центр "Эксперимент", 1997.

11.1. Теорія та практика вирішення конфліктів у практиці шкільного психолога

Одним з важливих напрямів роботи шкільного психолога є робота у сфері попередження конфліктів.

Як зазначалося вище, у другій половині XX століття дослідники конфліктів концентрували свою увагу на практичній роботі, вбачаючи своє завдання у попередженні та розв'язанні конфліктів.

Одним з основоположників роботи, спрямованої на попередження та розв'язання конфліктів, став К. Левін, який і заснував "Журнал соціальних проблем" та Товариство психологічних досліджень соціальних проблем. На його теоретичних положеннях грунтувалася значна кількість американських досліджень. Зокрема, ідеї К. Левіна використовували Бергел та Бер під час роботи з керування конфліктами у групах арабо-палестинської та єврейської молоді.

Дж. Морено одним із перших спробував виконати роботу, спрямовану на поліпшення стосунків у групах, застосовуючи власний підхід. Він вважав експеримент у навчально-виховній колонії для дівчат з делінквентною поведінкою успішним поєднанням соціо-терап її та психотерапії.

Основу сучасної конфліктології становлять роботи, спрямовані на визначення особливостей і закономірностей керування конфліктами та їхнього розв'язання.

Загалом можна виділити три основні підходи, які найчастіше застосовуються при роботі з конфліктами:

1) психоаналітичний (а у ширшому розумінні - психодинамічні підходи);

2) поведінкова психотерапія (біхевіоризм);

3) гуманістичні підходи (клієнт-центрована терапія, гештальттерапія, екзистенпійна психотерапія).

Останнім часом зростає популярність вивчення конфліктів. У багатьох вищих навчальних закладах, зокрема, при підготовці педагогів та керівників, з'являються навчальні дисципліни, присвячені конфліктній проблематиці. Деякі дослідники зазначають популярність конфліктологічних курсів. Проте більшість науковців вивчає міжособистісну взаємодію, яка відбувається вже власне у конфлікті, не приділяючи окремої уваги проблемі попередження та підготовки особистості до конструктивного вирішення конфліктних ситуацій. Однак підготовку особистості до попередження та вирішення конфліктів треба розпочинати значно раніше. Зокрема доцільно проводити просвітницьку роботу серед школярів та молоді, присвячену проблемам у міжособистісних взаєминах.

На нашу думку, робота шкільного психолога з міжособистісними конфліктами може бути сконцентрована на таких напрямах:

1) прогнозування та профілактика конфліктів, що забезпечуватиме своєчасне виявлення потенційних конфліктних ситуацій та за умови високої конфліктної компетентності вирішувати суперечності на етапі, коли конфлікт ще не набув форми відкритого протистояння;

2) попередження конфліктів, що передбачає створення таких умов діяльності, які перешкоджали б виникненню суперечностей та конфліктів;

3) формування конфліктної компетентності з метою успішного вирішення особистістю міжособистісних конфліктів у різних ситуаціях життєдіяльності;

4) створення професійної системи посередництва у вирішенні різноманітних конфліктів.

Характер сприймання комунікативної ситуації прямо залежить від комунікативної компетентності особистості. Комунікативна компетентність - це сукупність навичок та вмінь, необхідних для ефективного спілкування. Якщо говорити про здатність особистості вирішувати міжособистісні конфлікти, то зазначимо, що для їхнього успішного вирішення особистість мусить мати сукупність відповідних навичок та умінь, які ми можемо визначити як частину загальної комунікативної культури та комунікативної компетентності - конфліктну компетентність.

Б.И. Хасан вважає, що у разі визнання суперечливого характеру процесу розвитку, потрібно брати до уваги таку важливу характеристику ефективної продуктивно-комунікативної діяльності, як конфліктна компетентність. Він вважає, що саме від конфліктної компетентності особистості залежить напрям та результати процесу міжособистісної взаємодії.

Конфліктну компетентність він розглядає як невід'ємну складову загальної комунікативної компетентності, яка включає в себе обізнаність про діапазон можливих стратегій поведінки у конфлікті та уміння адекватно реалізовувати ці стратегії у конкретній життєвій ситуації. На його думку, конфліктна компетентність - це уміння утримувати суперечність у продуктивній конфліктній формі, яка сприяла б її вирішенню.

На підставі розуміння конфлікту як такої специфічної організованості діяльності, у якій суперечність утримується у процесі його вирішення, він визначає два рівні конфліктної компетентності:

- перший рівень передбачає здатність до розпізнавання ознак конфлікту, який відбувся, його оформлення для утримання втіленої у ньому суперечності та володіння способами регулювання для розв'язання;

- другий рівень передбачає уміння проектувати необхідні для досягнення певних результатів конфлікти та конструювати їх безпосередньо у ситуаціях взаємодії.

На другому рівні для особистості характерне володіння способами організації продуктивно орієнтованої конфліктної поведінки учасників та сторін взаємодії.

При цьому треба враховувати два основні положення, на які слід спиратися у процесі формування конфліктної компетентності:

1) однією з найефективніших форм розв'язання суперечностей є переговори; саме вони створюють необхідність та найважливіший контекст співробітництва та кооперації;

2) навчання (зокрема і перепідготовка та підвищення кваліфікації психологів, діяльність яких пов'язана з розв'язанням конфліктів та веденням переговорів) може відбуватися лише за умови, що учасники отримують позитивний досвід самостійного аналізу конфліктних ситуацій, їхнє проектування та конструювання у навчальних умовах.

Зазначимо, що поняття конфліктної компетентності у сучасній психологічній науці не нове, проте сьогодні воно є недостатньо чітким та однозначним. Зокрема, І.В. Ващенко стверджує, що розвиток конфліктної компетентності особистості передбачає певний рівень розвитку обізнаності про діапазон можливих стратегій поведінки у конфлікті та навички реалізації цих стратегій у конкретній життєвій ситуації. Вона вважає, що конфліктна компетентність відіграє значну роль у розвитку уміння до прогнозування конфліктів. Також, на думку дослідниці, конфліктна компетентність певного рівня розвитку притаманна практично кожній людині. Високий рівень конфліктної компетентності передбачає можливість виконання психотехнічних дій у досить широкому діапазоні з урахуванням зміни умов та самих активних сторін. Набуття конфліктної компетентності розглядають як складний, пов'язаний із віковим розвитком процес, який, забезпечуючи досягнення високого рівня конфліктної компетентності може бути показником відповідних фаз вікового особистісного розвитку та психолого-професійним орієнтиром та критерієм. Загалом для цього дослідника конфліктна компетентність є комплексним утворенням, яке поєднує соціально-психелогічну, комунікативну та етичну компетентність. Конфліктна компетентність передбачає, що особистість вміє:

1) впливати на людей під час конфлікту шляхом спілкування з ними;

2) керувати поведінкою учасників конфліктних ситуацій;

3) виявляти і прогнозувати конфліктні ситуації.

Л.А. Петровська розуміє конфліктну компетентність, спираючись на значення комунікативної компетентності. Вона зазначає, що конфліктна компетентність - це насамперед засвоєння позиції партнерства, співробітництва на тлі володіння й іншими поведін-ковими стратегіями. Показником зрілого, компетентного спілкування є гнучкість у адекватній зміні психологічних позицій.

Останнім часом у психолого-педагогічних дослідженнях відбувається розмежування понять "конфліктна" та "конфліктологічна компетентність". Зокрема, І.В. Козич визначає конфліктологічну компетентність як частину професійної компетентності, як здатність спеціаліста конструктивно усвідомити всі основні цінності, які взаємодіють у конфлікті, а також елементи конфлікту як цілісного об'єкта, знати всі необхідні умови, закономірності переходу одного етапу конфліктної ситуації в інший. Вона включає уміння спрогнозувати майбутню конфліктну ситуацію, конструктивно змінити ситуацію конфлікту і скористатися конфліктом для досягнення своєї мети з урахуванням інтересів іншої сторони.

Для успішного розв'язання конфлікту потрібна, на думку О. Кар-тунова та О. Маруховської, наявність таких умов:

1) достатня зрілість конфлікту;

2) розуміння суб'єктами конфлікту необхідності його розв'язання;

3) готовність та спроможність сторін конфлікту до конструктивних дій;

4) наявність для цього засобів, механізмів, ресурсів тощо.

Ці умови є адекватними і для успішного розв'язання міжособистісних конфліктів.

Дорослі мають оцінювати ефективність виховання на основі того, наскільки вдалося їм підготувати молодих людей до самостійних дій та приймання рішень в умовах, яких не було і в принципі не могло бути за життя батьківського покоління.

Загалом можна сказати, що для успішного формування конфліктної компетентності молоді потрібно, щоб практичний психолог володів високим рівнем конфліктологічної компетентності.