Психологія праці - Баклицький І.О. - 4.4. Статево-вікова мінливість суб'єкта праці

Крім трьох основних індивідуальних властивостей працівника, варто пам'ятати про існування ще однієї координати індивідуальності, яка прогнозує всі вище перелічені властивості, а саме координати "статево-вікової мінливості". Нині диференційна психологія не володіє надійними методами оцінок індивідуальних особливостей, проте доцільно стежити за тим, яким способом, з погляду психології праці, можуть бути компенсовані (або враховані) ті чи інші (слабі або сильні) сторони деяких індивідуальних особливостей [4; 17].

Проблема врахування індивідуально-психологічних відмінностей у трудовій діяльності виникла порівняно недавно. Однак вона не отримала широкого розвитку, а навпаки перетворилась у вузьку проблему складання переліку вимог до тієї чи іншої професії, в проблему корінної перебудови індивідуально-психологічних відмінностей у процесі праці або виробничого навчання (наприклад, перебудовано мотивації і ставлення до своєї роботи). Врахування індивідуальних особливостей за допомогою цілеспрямованої адаптації відповідних засобів дає змогу знижувати вимоги під час відбору працівників і досягати гармонійного введення їх у систему "людина — праця — профсередовище".

Відмінності статі (табл. 4.1) мають біологічну основу, що виявляється в особливостях будови тіла, рисах обличчя, фізіологічних і психічних ознаках. Статеві відмінності простежуються на всіх рівнях психофізіологічної організації чоловіки і жінки.

Врахування цих відмінностей, а також структури кадрового складу за статтю дає змогу виробити рекомендації з удосконалення апарату управління організацій. Відомо, наприклад, що чоловіки володіють більшою фізичною силою і витривалістю, на їхній організм менше впливають несприятливі фактори виробничого середовища. Ці компоненти треба враховувати при формуванні таких ланок, як цех, дільниця, бригада. Чоловіки — рішучі, впевнені, що допомагає їм на посадах лінійних керівників виробництва. Жінки — акуратні в роботі, уважні, що важливо для спеціалістів і функціональних керівників.

Загальні тенденції у використанні чоловіків і жінок на посадах апарату управління: чоловіки легше справляються з роботою лінійних керівників (директори підприємств, начальники цехів, дільниць, змін), жінки добре зарекомендували себе на посадах функціональних керівників (начальники відділів і служб, керівників бюро, секторів, груп) і спеціалістів.

Питома вага жінок на посадах керівників уступає питомій вазі чоловіків і часто дуже значно. Мужчини, які мають вищу і середню освіту, майже кожний другий (48 %) перебуває на керівній посаді, серед жінок цей показник

Таблиця 4.1. Основні відмінності чоловічого та жіночого типів у трудовій діяльності [17]

становить лише 7 %. У загальній кількості керівників, спеціалістів і службовців жінки становлять 49 %, що свідчить про можливості жінок керівників.

Статева диференціація у професійному виборі підтверджується практикою розташування кадрів. Наприклад, серед лаборантів, паркуваль-ників, диспетчерів, техніків, контролерів переважає жіноча праця, яка становить 85 %. Професія організаторів виробництва (майстра) більш "чоловіча", — 70%.

Аналіз якісного складу кадрів управління, зокрема співвідношення мужчин і жінок у різних професійних групах, виявляє тенденції, які склалися, й передбачає конкретні способи з оптимізації розташування кадрів, враховуючи перспективне планування потрібної професійної підготовки працівників.

Вікова мінливість працівника. Перш ніж людина стане суб'єктом трудової діяльності відбувається багатоетапний і складний процес її тілесного та духовного розвитку. Віковий розвиток людини як суб'єкта праці можна зобразити у вигляді таких етапів. Позначимо ці етапи (для зручності) термінами, які належать до видів діяльності.

1. Стадія, яка йде перед грою ("епоха раннього дитинства"), за Д. Б. Ельконіним [18] — інтервал від народження до трьох років, тобто близько 5 % часу, якщо прийняти за 100 % цикл розвитку суб'єкта діяльності (від народження до пенсійного віку в нашій країні).

У процесі спілкування з дорослими дитина опановує сенсорно-пер-цептивні функції і рухи, мовлення, найпростіші правила, поведінки і моральні оцінки, набуває деякі маніпулятивні дії (які співвідносяться зі знаряддями та предметами).

2. Стадія гри ("період дошкільного дитинства") [18]. Інтервал від 3 до 7—8 років. 7 % від циклу розвитку суб'єкта діяльності. Дитина опановує основні засоби людської діяльності, між людські стосунки, відповідні дії, які організовують дорослі, рольові, символічні, колективні, дидактичні ігри, а також у продуктивній діяльності (малювання, ліплення, конструювання) і при виконанні окремих трудових і навчальних завдань.

Уже в цей період на основі розвитку мови дитина здатна мис л енне во передбачати, планувати практичні дії, поведінку. Розвивається ієрархія мотивів, здібність до вольових зусиль, які спрямовані на досягнення привабливих цілей, закладаються правила поведінки, моральні норми, індивідуальний стиль діяльності, основою розвитку якого є типові форми реагування дитини як індивіда й особистості.

3. Стадія опанування навчальною діяльністю ("період молодшого шкільного дитинства" [18]). Інтервал від 7—8 до 11—12 років; близько 7 % від циклу розвитку суб'єкта діяльності. Інтенсивно розвиваються здібності самоконтролю, самооцінки, самоаналізу, довільної регуляції діяльності, здатність дбати "про себе" (уявлення, планування). Дитина опановує соціальні вимоги та міжлюдські стосунки, які пов'язані зі шкільним режимом дня, системи "вчитель — учень", "учень — учень", "учень молодшого класу — учень старшого класу" тощо.

Далі засвоюються правила та моральні норми поведінки (вже не у вигляді розрізнених фрагментів, а у вигляді чітко сформульованої і розвинутої системи вимог). Активніше формуються навички і взаємодії школярів у громадських організаціях.

Разом з навчанням важливу роль у формуванні молодшого школяра як суб'єкта діяльності відіграють праця, суспільно-корисна діяльність.

4. Стадія адаптації (підготовка до "життя", до праці, планування професійного шляху, вибір професії, від лат. optatio — вибирання, бажання; дитина, яка росте, стосовно профконсультанта є не як учнем, а оптантом, той хто робить вибір). Цей період приблизно відповідає "епосі підлітка" (за Д. В. Бльконіним). Приблизність пов'язана з тим, що деякі діти вже з 15 років переходять у систему професійного навчання (ПТУ, технікуми), а деякі роблять це після закінчення середньої школи. Це інтервал від 11 12 до 14—18 років; 8 % від циклу розвитку суб'єкта діяльності.

У цей період опановують систему соціально значимих (для "світу дорослих") ціннісних уявлень, ідеалів (зв'язків побудови життя, професійного шляху), активні й дійові відносини з колегами і сторонніми людьми, активний самоаналіз і співвіднесення своєї особистості зі світом дорослих, спроби реально планувати своє майбутнє. Особливо інтенсивно й активно формуються інформаційні основи моральної, соціальної, а, отже, й професійної спрямованості особистості.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка психологи вважають виникнення уявлення про те, що він вже не дитина (почуття дорослості), він прагне бути дорослим. Цей період характеризується активнішими спробами самовдосконалення, самовиховання, самоорганізації, прагненням підготувати себе до майбутнього. Інтенсивно розвивається здібність усвідомлення операцій мислення і управління ними.

Стадія адаптації завершується оформленням специфічного психічного новоутворення в структурі суб'єкта діяльності (його самосвідомості) — реалістичного представлення про деяку "референтну" професійну спільність, спільність, в яку суб'єкт вводить себе в перспективі. Це пов'язано з формуванням професійних планів і прийняттям відповідних свідомих, самостійних, конкретних і досить тверезих рішень.

5. Стадія професійної підготовки (від 15—18 до 16—23 років; близько 7 % від циклу розвитку суб'єкта діяльності). У цей період опановують системи основних ціннісних уявлень, які характеризують цю професійну спільність, знаннями, уміннями, навичками, важливими для майбутньої професійної діяльності, "для життя" й успішного "професійного старту". Розвиваються професійно важливі особисті якості. Починає формуватися професійна самосвідомість та придатність, яку розуміють як системну організацію суб'єкта й об'єкта (суб'єкта в специфічному професійному середовищі), що виражається в поєднанні успішності навчально-професійної, трудової діяльності зі задоволеністю вибраним шляхом.

6. Стадія розвитку професіонала (від 16—23 років до пенсійного віку; близько 2/3 циклу розвитку суб'єкта). Відбувається подальше входження в систему міжлюдських стосунків у цій професійній спільності та розвиток, формування всіх елементів структури суб'єкта діяльності (ціннісних уявлень, ідеалів, цілей життєвих планів, загальних і спеціальних здібностей характеру самосвідомості, професійно важливих знань, навиків, психофізіологічних якостей, компенсаторних механізмів, індивідуального стилю діяльності).

Важливо враховувати дію закону зміни праці, який виявляється в тому, що у зв'язку з технічним і соціальним прогресом людина протягом свого життя декілька разів фактично вибирає професію, професійну переорієнтацію; навіть якщо назва її професії залишається тією самою, зміст праці, технічні засоби можуть змінюватися досить суттєво і потребують від людини довчатися, перевчатися або навіть міняти трудовий пост.

Безпосередньо після періоду професійної освіти й у випадку зміни праці обов'язково виникає фаза адаптації людини до конкретних умов трудового поста (новий колектив, нові відносини людей, нові засоби праці, особливості завдань та ін. допускають необхідність пристосування до них людини). Якщо в технічній системі, яка вибула з ладу, деталь можна замінити і вона зразу працюватиме, нова людина на новому місці — навіть кваліфікована — потребує відповідного періоду адаптації, звикання до нових умов.

Часто "зрізову" характеристику структури суб'єкта в кожний момент його розвитку можна зобразити у вигляді декількох рівнів: діянь (цілісної діяльності в єдності з особистістю), дій та макроелементів і мікроелементів дій.