Важливими чинниками статевої гармонії є психоемоційна відповідність і психологічна сумісність. Звичайно, статевий акт двох людей, які бажають статевої близькості, може бути вдалим і без особливої психологічної сумісності партнерів. Однак тривале статеве життя, в т. ч. сімейне, буде гармонійним тільки за наявності психоемоційної відповідності і взаємної поваги членів подружжя. Необхідними умовами для статевого зближення є взаємна симпатія, закоханість, бажання частого спілкування.
Проблеми в міжособистісних стосунках призводять до порушень у сексуальній сфері або розвиваються паралельно, взаємопосилюючись. Іноді сексуальні розлади (сексуальні дисгармонії), які є похідними від психологічних чвар, подружжя може вважати основними причинами розлучення. Тому при психологічному аналізі кризи потрібно знати, як виникли психологічні бар'єри, що заважають спільному життю подружжя.
При діагностуванні сімейно-сексуальних дисгамій слід враховувати особистісні особливості кожного члена подружжя, здійснювати порівняльний мотиваційний аналіз та порівняльний аналіз шкал ціннісних орієнтацій. Найкраще аналізувати взаємини у динаміці, починаючи від знайомства і закінчуючи розірванням стосунків.
Для встановлення синдромологічної структури сексуального розладу, оцінювання функціонального стану психічної складової психолог повинен отримати відповіді на такі питання:
1. Чи є людина, яку обстежують, єдиною особою, занепокоєною своїми сексуальними проблемами? Якщо ні, то хто ще інформований про це?
2. Які мотиви або особливості системи ціннісних орієнтацій кожного члена подружжя провокують конфлікти, розлад взаємин, якщо виключити сексологічні і психопатологічні прояви? Як виникають, розвиваються і закінчуються конфлікти?
З.Які спроби налагодити стосунки зробив кожний член подружжя?
4. Чи має кожний член подружжя бажання зберегти стосунки, поліпшити їх і піти заради цього на певний компроміс?
5. Які обсяг і значення непоправних руйнувань стосунків і які особливості подружжя ще не використано для встановлення сімейної рівноваги?
Основну інформацію психолог може здобути у довірливих бесідах з кожним із членів подружжя. Якщо такої інформації іноді замало, варто звернутися до психодіагностичних методик, які допоможуть розпізнати характер міжособистісних стосунків партнерів, встановити, до якого типу належить стиль їхніх подружніх взаємин. Фахівець здобуває уявлення проте, наскільки подружжя орієнтоване на товариську модель шлюбу, ступінь розвитку у сім'ї різних форм емоційної підтримки, які конфліктні сфери подружньої взаємодії неузгоджені і потребують корекції.
За міжособистісних дисгамій доцільно використовувати тестові методики для дослідження структури особистості, сфери мотивації, ціннісних орієнтацій кожного із членів подружжя.
Більшість досвідчених сексологів дотримується думки про неможливість застосування універсальних методик при обстеженні всіх пар, що звертаються за допомогою. Тому психологічне діагностування подружніх пар необхідно вибудовувати на основі проміжних даних первинного обстеження, обираючи адекватні для кожної пари методи та методики.
Загальна стратегія сімейної психотерапії
Сучасна психотерапія як комплекс науково обґрунтованих методів лікування значною мірою наділена ознаками мистецтва, що унеможливлює використання універсальної схеми психотерапії при лікуванні сімейних або сімейно-сексологічних проблем. Загальну стратегію сімейної психотерапії потрібно націлювати не на минулі конфлікти сім'ї, а на реальні та імовірні проблеми. Психотерапевт повинен усвідомлювати, що кожний із членів подружжя намагатиметься свідомо або несвідомо одержати від нього інформацію чи судження, які можуть підсилити його позицію В конфлікті. У цій ситуації він не повинен стати ні знаряддям здійснення чиїхось планів, ні суддею. Його завдання - бути професійно ерудованим спостерігачем і коментатором. У процесі сімейної реабілітації всі члени сім'ї повинні навчитися (спершу за допомогою підказок психотерапевта, а потім і самостійно) якісніше розуміти суть справи.
Ефективний процес сімейної психотерапії, як правило, охоплює такі етапи:
- діагностичний, на якому виявляють патології в обох партнерів, характер взаємодії між ними, враховуючи вплив інших членів сім'ї;
- конфронтація партнерів, суть якої у протиставленні за основною проблематикою, усвідомленням причин кризи та її проявів;
- відновлення міжособистісних стосунків, що відбувається шляхом заміни деструктивних психологічних установок на конструктивні.
На другому і третьому етапах психотерапевту доводиться переборювати захисні психологічні реакції пацієнтів. Найчастіше йому доводиться мати справу з такими захисними реакціями, як заперечення, замовчування, роздратування, негативізм при обговоренні чинників конфліктних ситуацій, формальна кваплива згода, відхилення від суті питань, що обговорюються.
Для подолання внутрісімейних суперечностей раціонально залучати до терапії подружньої пари двох фахівців, коли з кожним партнером займається "свій" терапевт, а спільні проблеми обговорюються учотирьох. Кожен терапевт захищає позицію "свого" пацієнта, під час сеансу вони демонструють парі, яка конфліктує, способи конструктивного вирішення суперечностей, можливості продуктивної взаємодії при обговоренні сімейних проблем, встановлення довіри та взаємодопомоги тощо.
Позиція психотерапевта в процесі сімейної психотерапії значно активніша і потребує вищої оперативності, ніж за індивідуальної та групової психотерапії. Адже за необхідності терапевт повинен швидко втручатися у справи сім'ї, особливо в кризові періоди. Попри його нейтральність, у найгостріших ситуаціях йому доводиться займати відповідну позицію, активно впливати на позиції та установки подружжя і пов'язаних з ними осіб. Метою кожного психотерапевта є збереження сім'ї, та якщо всі фактори переконують, що сімейні стосунки відновити вже неможливо, єдиним правильним рішенням буде розірвання шлюбу.
Секс-терапія
Висновки