Психотерапія - Каліна Н.Ф. - 3.3. Психологія Самосії X. Кохута

Специфічний тип об'єктних відносин, що безпосередньо впливають на формування Я, виокремив і описав американський психотерапевт Хайнц Кохут (1913- 1970). Запозичивши з кляйніанства деякі ідеї, він запропонував оригінальну теорію розвитку відносин, сконцентрувавши увагу на об'єктній природі генези Я (его). Його міркування щодо розладів Самості як причини психічних захворювань та порушень характеру здобули широке визнання в психотерапії і психіатрії.

Самість (self) - природна, справжня суть конкретного індивіда. Вона потребує зовнішніх об'єктів, за допомогою яких розвивається і переживає свою цілісність. Селфоб'єкти - особи з найближчого оточення дитини (мати і батько), які задовольняють її потребу в особистісному зростанні. Таких потреб, на думку X. Кохута, три: грандіозно-ексгібіційна (бажання немовляти відчувати свою велич і досконалість, потреба в тому, щоб батьки захоплювались ним, наголошуючи, що воно найкраще, найрозумніше, найкрасивіше тощо), потреба в ідеальному імаго (батьківському образі) і потреба в альтер-его (бути схожим на інших).

X. Кохут дійшов висновку, що розвиток об'єктних відносин людини і розвиток її сутнісного ядра (селф) збігаються лише частково і можуть конкурувати. Використовуючи фройдівські уявлення про обмежену кількість енергії лібідо в окремого індивіда, можна сказати: чим більше енергії витрачається на об'єктні відносини, тим менше її залишається у нарцисичних станах і переживаннях. Зріла здорова особа перебуває радше в об'єктній залежності, ніж у стані нарцисизму, хоч він і необхідний для розвитку Самості.

Нарцисизм, за X. Кохутом, - природний і нормальний процес, за допомогою якого лібідо "вкладається" в розвиток Самості. Ця частина психічної енергії, названа нарцисичним лібідо, використовується для особистісного зростання і взаємодії з близькими, що задовольняють селф-потреби. Розвиток Самості багато в чому зумовлений інтерналізацією (засвоєнням) стосунків із людьми, які забезпечують любов, підтримку, схвалення, позитивну самооцінку.

У ранньому дитинстві нормальний розвиток можуть забезпечити лише добрі селфоб'єкти, тобто батьки, які задовольняють потреби особистісного зростання. Такі об'єкти називають інфантильними, архаїчними, наголошуючи на примітивному характері об'єктних відносин немовляти. Фрустрація всіх базових селф-потреб призводить до тяжких розладів особистості, та якщо хоча б одну з них задовольняти достатньою мірою, існує можливість компенсації.

Залежність від людей, яких суб'єкт сприймає як ідеальних, або від тих, хто сприймає його як ідеального, проявляється в будь-якому віці. Певною мірою це властиво всім, проте в осіб із розладами Самості ця залежність стає невгамовною потребою. Такі люди ніколи не задоволені своїми стосунками - їм завжди бракує любові, ніжності, пошани, захоплення і близькості. У психотерапії це проявляється ускладненнями трансферентних стосунків, страхом перед закінченням аналізу тощо.

Надалі прихильники селф-теорії конкретизували природу Самості, визначивши її не тільки як динамічну структуру психічних властивостей, а і як стійку конфігурацію об'єктних відносин та пов'язаних із ними потреб. У цьому контексті X. Кохут стверджував про біполярну природу Самості, яка розвивається між полюсом потреб і ваблень та полюсом ідеалів і норм. Первинні очікування і настанови батьків формують віртуальну Самість - ідеальний образ майбутнього Я дитини. На другому році життя як стійка організація психічних структур виникає ядерна Самість, на основі якої розвивається впорядкована Самість дорослої людини. Іноді виявляє себе і "грандіозна Самість" - нормальне селф-переживання немовляти, у структурі якого переважають відчуття безтурботності і всемогутності. Подальший розвиток може мати певні відхилення, які X. Кохут класифікував відповідно до потреб психотерапії на такі види:

1. Архаїчна Самість - прояви грандіозного дитячого Я у дорослих людей. Таким клієнтам і в зрілі роки властиві дитячий егоцентризм, невміння розуміти чужі відчуття і переживання, примітивно-егоїстичні, споживацькі форми взаємодії з людьми. При цьому самі вони скаржаться на холодність і байдужість, вимагають посиленої уваги і турботи.

Іноді від людей з архаїчною Самістю можна почути оригінальні пояснення власної поведінки. Один із клієнтів психотерапевта раціоналізував причини власних невдач у спілкуванні так: "Ну звичайно, я дуже егоїстичний у стосунках з оточенням. Однак мені зараз у житті дуже погано, навалилися всілякі неприємності. Тому я не можу думати про людей, я думаю тільки про себе. Коли ситуація зміниться, я спілкуватимуся з колегами і близькими інакше, а зараз егоїзм для мене - життєва необхідність".

2. Фрагментована Самість - це порушення зв'язності, що загрожує розпадом Я на окремі частини. Фрагментація може бути наслідком регресії, самотності; "роздрібнене Я" виникає через недостатнє задоволення селф-потреб. Цей стан супроводиться тривогою, яка в критичних ситуаціях переростає в паніку. Поведінка підлітка, що перейшов до іншої школи і важко адаптується до нових умов, невпевненість і депресія безробітного емігранта - типові приклади таких процесів. Іноді до фрагментації Самості може призвести невміла групова гештальттерапія, що використовує дисоціативні техніки (т. зв. робота з субособистостями).

3. Спустошена Самість - триваліша депресія, внаслідок якої людина вже не здатна радіти розвитку й утвердженню власного Я. Індивід розчарований і стомлений, а життєві сили залишають його.

4. Переобтяжена (збуджена) Самість - нездатність людини полегшити свої страждання (возз'єднатися зі всемогутнім селф-об'єктом і заспокоїтися) через фрустрацію емоційних потреб. Неадекватна напруга у стосунках примушує її шукати нові ситуації емпатії та міжособистісного оцінювання. Це явище часто спостерігається в терапевтичних групах: один або декілька учасників невгамовно вимагають зворотного зв'язку і зосереджують інших тільки на своїх переживаннях.

5. Незбалансована Самість - домінування однієї з її складових над іншими. Здебільшого це результат дисгармонійного розвитку об'єктних відносин у ранньому дитинстві. X. Кохут виокремив такі типи особистісного дисбалансу, які залежать від сили оцінювальних полюсів:

- слабкий оцінювальний полюс, не здатний забезпечити достатнє "керівництво", унаслідок чого Самість страждає від надмірної амбіційності, що досягає рівня психопатії;

- надмірно розвинутий оцінювальний полюс, що сковує Самість почуттям провини, обмежує її у своїх проявах;

- виражена дуга напруги між порівняно слабкими полюсом ідеалів і полюсом домагань, що зумовлює усунення Самості від ідеалів та особистісних цілей, чутливість до зовнішнього оточення.

Психологія Самості розглядає психічні конфлікти як провідні чинники розвитку об'єктних відносин. Залежно від типу конфлікту поведінку особистості та її стосунки описують у межах двох моделей - "винуватої" і "трагічної". Схильна до переживання провини особистість цілком зосереджена на задоволенні бажань і характеризується численними суперечностями в системі психіки (здебільшого конфліктами за участю Над-Я). Це класичний фройдівський невротик із високим рівнем об'єктної фрустрації, особливо в сексуально-еротичній сфері. Трагічна особистість характеризується проблемами на рівні Самості - бажанням вийти за межі поведінки, регульованої принципом задоволення, високою чутливістю до селф-потреб, незадоволеним бажанням утілювати власну суть в об'єктних відносинах. Такі люди незадоволені собою і оточенням трохи інакше - вони прагнуть досконалості і не знаходять її.

Розвиток селф-психології зумовлений новими потребами психотерапії у 60-70-ті роки XX ст. Ні фройдівська теорія прагнень, ні уявлення про психологічні захисти Его, ні кляйніанські ідеї не могли пояснити проблеми клієнтів певного типу: вони були добре пристосовані, адекватні і цілком успішні, але страждали від внутрішньої спустошеності, екзистенційної нестійкості і самотності. Свій запит вони формулювали так: "ніби все в житті е, а чогось не вистачає, невідомо чого... життя не те".

Допомога таким клієнтам складна передовсім тому, що аналітичні відносини вони розглядають і переживають як компенсацію селф-потреб. Терапевта як селф-об'єкт цінують за можливість заповнити емоційну пустку власного Я - фактично він є нарцисичним розширенням особистості клієнта. Селф-переживання структурують терапію, часто перетворюючи її на серію одноманітних спроб підтвердження цінності і самоповаги пацієнта. їх кількість не має значення (потреба ніколи не буває повністю задоволена), а втомленого, незадоволеного собою і перебігом терапії аналітика можна замінити на іншого.

Розлади Самості завжди позначаються на взаєминах із людьми. У тяжких випадках розвивається картина, подібна до злоякісного нарцисизму. Часто в міжособи-стісній взаємодії індивід намагається компенсувати селф-потребу, не задоволену в дитинстві. Є люди, які настирно вимагають підтвердження власної значущості або винятковості (фрустрована грандіозно-ексгібіційна потреба); є такі, що нав'язують друзям і родичам всемогутність і всезнання (туга за ідеальними образами); дехто відчуває себе "дивним", особливим, не таким як інші. Такі проблеми часто слугують "гачками", на які ловлять людей досвідчені маніпулятори.

Клієнт, успішний бізнесмен, звернувся до психоаналітика, заявивши, що власне проблеми в нього немає, а він просто хоче "поспілкуватися" з хорошим професіоналом. Спочатку він вів світські розмови на різні теми. Коли кількість компліментів на адресу терапевта перевищила норму звичної ввічливості і доброзичливості, аналітик поцікавився, чи не прихована за такою поведінкою конкретна тривога. Клієнт добре сприйняв інтерпретацію про можливу захисну природу своєї поведінки і, трохи поміркувавши, сказав, що йому завжди було дуже важливо, щоб ним захоплювалися і заздрили йому; визнав свою залежність від оцінок людей, які його оточують, навіть не обов'язково значущих. Він добре навчився відрізняти правду від лестощів, та попри все постійно прагне похвали.

Надалі, коли терапевт допоміг йому детально розібратися в глибинних основах його потреби у визнанні й захопленні, клієнт став настирливо вимагати від нього захоплення і схвалення, наголошуючи, що аналітик - "це не будь-хто", і його позитивна оцінка дуже важлива. Терапевт прокоментував це у світлі селф-психології і висловив здогад, що первинна люб'язність клієнта - типова туга за ідеалом. Клієнт прийняв інтерпретацію. Однак, усвідомивши причини такої сильної потреби в захопленні і переглянувши під цим кутом зору свої взаємини з людьми, все-таки залишив собі певну кількість селф-об'єктів для її задоволення.

Уявлення про нормальний та патологічний розвиток Самості стануть добрим підґрунтям не лише для класичної, а й для короткочасної моделі аналітичної роботи. Клієнти добре сприймають цю відносно нескладну та досить самостійну теорію і можуть використовувати її для самостійних інтерпретацій власних труднощів.