Соціальна психологія - Орбан-Лембрик Л.Б. - Соціально-психологічні орієнтири дослідження особистості

Соціально-психологічний погляд на проблему особистості має чітку специфіку, чим суттєво відрізняється від трактування її в межах соціології і психології. Система соціологічного знання зорієнтована на аналіз об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Головну увагу вона приділяє макроструктурам суспільства (соціальним інститутам, законам їх функціонування, структурі суспільних відносин). У полі зору цього аналізу перебуває й особистість, оскільки без урахування її поведінки, діяльності неможливо зрозуміти зміст і механізм дії законів суспільного розвитку. Правда, особистість у цьому контексті фігурує як представник певної соціальної групи, вона важлива не як індивідуальність, а як продукт суспільних відносин, як соціальний тип.

Соціальний тип — узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної спільності.

Соціологічний аналіз особистості зосереджений на проблемі її соціальної типології. Однак це не означає, що поза полем зору соціології перебувають конкретні особистості, знання про які є знанням про втілення в них значущих для групи характеристик і про те, як групи репрезентують особистість у різних групових діях.

Соціально-психологічний підхід відрізняється від психологічного підходу передусім баченням структури особистості. Російський психолог Костянтин Платонов (1906 — 1984), вивчаючи проблему взаємозв'язку особистості і суспільства, виокремив у структурі особистості чотири під-структури (рівні): біологічно зумовлена підструктура (темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості психіки), психологічна підструктура (індивідуальні властивості окремих психічних процесів, які стали властивостями особистості, — пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприймання, почуттів і волі), соціальний досвід (набуті людиною знання, навички, вміння і звички), спрямованість (нахили, бажання, інтереси, потяги, ідеали, індивідуальна картина світу, переконання). Ці підструктури різняться між собою "наявністю" соціального і біологічного в кожній. Якщо загальна психологія концентрує увагу на трьох перших підструктурах, то соціальна психологія аналізує, як правило, четверту, оскільки соціальна детермінація особистості реалізується переважно на цьому рівні. Структурні складові особистості існують в єдності, зв'язку і взаємодії. Особистісні якості, властивості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності людини, її потреби, інтереси та ідеали мають своєрідні, неповторні індивідуальні особливості, які позначаються на всьому: пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках і поведінці особистості, стосунках з іншими, загалом на взаємодії із суспільством.

На думку О. Леонтьєва, особистість, з одного боку, є умовою діяльності, а з другого — її продуктом. Ознакою діяльності особистості є її мотиви і потреби. Біологічне і соціальне при цьому — не рівноправні чинники, оскільки особистість з самого початку соціально детермінована.

Запропонована російським психологом Борисом Паригіним модель особистості поєднує соціологічний і психологічний підходи. Йдеться про динамічну структуру особистості, яку утворюють її психічний стан і поведінка. Його співвітчизник Б. Ананьєв вважав за необхідне вивчати зв'язок між інтеріндивідуальною структурою соціального цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою її самої. За його твердженнями, різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, її внутрішній світ та організацію особистісних властивостей, стійкі комплекси яких регулюють обсяг і міру соціальних відносин особистості, впливаючи на формування нею свого розвитку та становлення. Структуру особистості він розглядав за субординаційним (складніші та загальніші соціальні властивості особистості охоплюють елементарніші) та координаційним (взаємодія здійснюється на паритетних засадах) принципами. Це означає, що особистість є не тільки індивідуальністю, а й певним соціально-психологічним типом.

Соціально-психологічний тип — узагальнене відображення сукупності соціально-психологічних особливостей і якостей особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі.

Його ментальність характеризують власна соціальна активність, ціннісні орієнтації, позиції, мотиваційна сфера, когнітивні якості, соціально-психологічна компетентність, програма і лінія поведінки людини у групі, статусно-рольові показники та ін. У структурі соціально-психологічного типу представлені суспільні відносини, які завжди пов'язані з конкретною поведінкою особистості. Вони, власне, і виступають як поведінка індивіда у конкретних ситуаціях його життєдіяльності. Це дає підстави стверджувати, що один соціальний тип охоплює різні соціально-психологічні типи.

Поширеним є і описове визначення соціально-психологічних орієнтирів аналізу особистості, яке полягає у перерахуванні її структурних складових. Найчастіше до соціально-психологічної структури зараховують "Я-характеристики", ментальність, ціннісно-смислову, когнітивну сфери, емоційно-психічні стани, мотиваційну сферу, локус контролю, соціально-психологічний досвід, статусно-рольові параметри та ін.

"Я-характеристики" передусім включають "Я-концепцію", "Я-образ", самооцінку.

„Я-концепція” (лат. conceptio — сприйняття) — цілісний, хоч І не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного „Я", формування якого відбувається поетапно аж до самосвідомості.

Йдеться про відносно стійку, певною мірою усвідомлену систему уявлень індивіда про себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію з іншими людьми і ставлення до себе.

"Я-образ” — остаточне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, осмислення своєї ролі на кожному життєвому етапі; особистість у єдності всіх аспектів її буття, відтворених у самосвідомості.

На різних вікових етапах, у різних типів особистості "Я-образ" може мати високу чи низьку стійкість. Загроза його стійкості переживається хворобливо, як втрата самого себе.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них.

Самооцінка є складовою "Я-концепції", "Я-образу", виявом суб'єктивної активності особистості. Індивідуальні особливості самооцінки впливають на формування таких рис характеру, як упевненість, критичність та ін.

Ментальність (франц. mentalite—склад розуму, світосприйняття)— своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Ознаки ментальності збігаються з характеристиками, що входять до поняття "національний характер" — сукупність найбільш стійких, основних для національної спільноти особливостей сприйняття навколишнього світу та реакцій на нього. Це своєрідне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації, сукупність соціально-психологічних рис (почуттів, емоційно-вольових якостей, ціннісних та національно-психологічних установок), властивих нації на певному етапі розвитку, детермінованих соціально-економічними, географічними, історичними умовами.

Ціннісно-смислова сфера — складне цілісне утворення, представлене передусім ціннісними орієнтаціями, які формуються при засвоєнні соціального досвіду, виявляються у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і є важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей І поведінки індивіда.

Ціннісні орієнтації — це важливі елементи структури особистості. Вони реалізуються у спрямованості інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, у схильності надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші. У спілкуванні та взаємодії ціннісні орієнтації тісно пов'язані з пізнавальними та вольовими особливостями комунікативного процесу, де утворюють змістовий аспект спрямованості особистості і виражають її готовність, внутрішню основу ставлення до дійсності.

Когнітивна (лат. — знання, пізнання) сфера особистості— пізнання і перетворення людиною навколишнього світу їй належить важлива роль у творенні особистістю картини світу. До пізнавальних процесів відносять відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уяву та увагу.

Емоційно-психічні стани — потяги, емоції, почуття, прагнення, бажання, переживання особистості, пов'язані з пізнанням і самопізнанням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини.

Емоції є психічним способом ставлення індивіда до навколишнього світу, до інших людей, самого себе, процесів взаємодії, психічним відображенням у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій спілкування, суб'єктивною формою вираження потреб особистості. Емоції передують діяльності щодо задоволення потреб, спонукаючи і спрямовуючи взаємини. Успіх і невдача, досягнення мети у соціальних контактах і крах ідеалів сприймаються людиною насамперед емоційно. Різноманітні життєві ситуації породжують широкий спектр людських емоцій, які можуть бути позитивними і негативними, глибокими, і поверховими тощо. Завдяки емоціям люди краще розуміють одне одного, глибше та об'єктивніше оцінюють стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування.

Мотиваційна сфера — складне інтегральне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани особистості, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності.

Активно взаємодіючи, людина прагне досягти взаєморозуміння, з'ясувати як причини власної поведінки, так і поведінки партнерів по спілкуванню. В усіх цих процесах наявний мотив — спонукальна причина дій і вчинків людини. Він є стійкою особистісною властивістю, яка включає в себе потреби, наміри щось зробити, а також спонуку до цього. Завдяки потребам відбувається регулювання поведінки особистості в соціумі, визначається спрямованість її мислення, емоцій, почуттів і волі. Задоволення потреб людиною — це процес присвоєння нею певної форми діяльності, зумовленої суспільним розвитком та суспільними відносинами. Серед основних потреб особистості виокремлюють біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо), матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо), соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, усвідомленні особистістю свого місця в суспільстві), духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації). Загалом мотивація є сукупністю психологічних причин, які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх спрямованість та активність. Люди по-різному пояснюють події у своєму житті.

Локус (лат. locus — місце, місцезнаходження) контролю (лат. control — перевірка, контроль) — властивість особистості, яка передбачає схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям і зусиллям (інтернальний локус контролю).

Локус контролю формується у процесі соціалізації індивіда і є стійкою його властивістю.

Соціально-психологічний, досвід людини залежить від багатства та різноманітності міжособистісних і соціальних контактів: чим різноманітнішим є життя індивіда, тим багатшим є його досвід. Життя, позбавлене динаміки та вражень, призводить до збідніння емоцій, мізерності досвіду.

Соціально-психологічний досвід — єдність комунікативних знань, умінь і навичок, нагромаджених на основі та в процесі безпосередньої взаємодії людей у соціальних групах.

Людина в цьому процесі є не пасивним споглядачем соціально-психологічної реальності, а активним суб'єктом відображення цієї реальності. Основу соціально-психологічного досвіду утворюють предметно-чуттєва діяльність, комунікативна практика, практичне перетворення соціально-психологічних явищ. Цей досвід одночасно постає і як процес впливу індивіда на соціально-психологічні явища, і як результат цього впливу (комунікативні знання та вміння).

Соціально-психологічні особливості групи, характер взаємодії індивіда і групи та якості самої особистості впливають на статусно-рольові параметри особистості.

Статусно-рольові параметри — характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, активності.

Вони розкривають залежність особистості від конкретних соціальних структур, соціальної ситуації. їх основою є права, надані особистості суспільством, конкретними соціальними групами, а також обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця і ролі у суспільстві. Статусно-рольові характеристики зумовлені типом соціальних відносин, метою спільної діяльності, місцем особистості у суспільстві і визначають її спосіб життя, належність до конкретних соціальних груп.

Кожен із зазначених структурних компонентів особистості є дуже важливим. Соціально-психологічний підхід до вивчення особистості передбачає розгляд її в конкретних соціальних групах, у системі соціальних відносин, в яких особистість через соціальну поведінку виявляє свою позицію, своє місце у суспільстві. Це означає, що соціальна психологія передусім з'ясовує, в яких групах засвоює особистість соціальні впливи і як вона реалізує свою соціальну сутність. Для неї важливо простежити процес формування соціально-психологічних якостей та особливостей індивідів, дослідити чинники, що зумовлюють повноту, силу і глибину їх реалізації або приглушують їх, відкриваючи простір для інших соціально-психологічних характеристик.

Конкретним виявом особистості є соціальна поведінка, зокрема її особлива форма — вчинок.

Вчинок — практична дія, опосередкована процесом взаємодії І спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем домагань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Для соціальної психології важливо дослідити, як різні форми соціальної поведінки особистості, що виникають у результаті суб'єктивного відтворення індивідом об'єктивного світу, впливають на функціонування соціальної спільності, яким є індивідуальний внесок кожної людини у розвиток суспільства і конкретних груп.

Соціальна поведінка — відносно узгоджена і послідовна сукупність соціально значущих вчинків особистості.

Соціальна психологія з'ясовує, як структурні складові особистості виявляються в поведінці під час засвоєння нею соціального досвіду, як відбувається процес соціально-психологічного відображення дійсності, за допомогою яких соціально-психологічних механізмів здійснюється задоволення потреб людини в соціумі, який соціологія трактує як соціальне життя.

Соціальне життя — упорядкована система взаємодій індивідів, сукупність видів, форм спільної Діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов і засобів їх існування, реалізацію інтересів, цінностей, потреб, у тому числі й потреб у спілкуванні, встановленні соціальних контактів.

Соціальне життя насичене різноманітними, часто взаємозумовленими, змінами. Наприклад, зміни в економіці, політиці, духовному житті суспільства супроводжуються змінами в соціальній поведінці особистості. Взаємовплив, взаємозв'язок соціального життя та соціальної поведінки людини реалізуються у таких сферах:

— взаємозв'язок людини з безпосереднім середовищем її життєдіяльності, взаємини особистості з групою;

— зміна способу та форм життєдіяльності людини під впливом перетворень у суспільстві;

— вплив змін, що відбуваються у суспільстві, на людину і зворотний вплив людини на середовище.

Соціальна психологія з'ясовує закономірності і механізми, які підпорядковують поведінку конкретного індивіда у реальній соціальній групі. Вона значно більше, ніж соціологія, зважає на регулятори поведінки особистості, пов'язані з усією системою міжособистісних відносин.

Політико-економічна ситуація, науково-технічний прогрес радикально змінюють середовище взаємодії та спілкування людини, ієрархію соціальних цінностей і пріоритетів суспільства й особистості, формують новий її соціально-психологічний тип та нову соціальну поведінку. В цьому річищі вона реалізує широкий спектр інтересів: від з'ясування того, за допомогою яких груп здійснюється вплив суспільства на особистість, до вивчення конкретного життєвого шляху індивіда. Це передбачає аналіз проблем, пов'язаних із соціалізацією особистості, виявленням сфер, стадій і механізмів її соціалізації, вивченням залежності поведінки від соціальної напруженості та дій екстремальних чинників тощо.

Потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, в її потребах та здібностях, особливо в тих, що спрямовані на взаємодію, самовдосконалення та самоактуалізацію в соціумі. Більше це стосується комунікативних здібностей особистості, розвитку її комунікативних умінь та навичок. Взаємодія особистості (зв'язок "Я — Ти", „Я — Ми", "Я — Вони") стимулює комунікативні процеси, сприяє формуванню відповідальності, ціннісно-світоглядної орієнтації, раціональній соціальній стратегії. Соціальна психологія покликана з'ясувати діяльність особистості у процесі активного спілкування, виявити і проаналізувати результат, отриманий нею під час засвоєння всієї системи соціальних зв'язків. Йдеться про соціальні установки, механізми соціальної поведінки особистості, про увесь спектр соціального буття людини, яка активно взаємодіє із соціальним середовищем.