Соціальна психологія - Орбан-Лембрик Л.Б. - 4.5. Соціальна психологія міжгрупових відносин

Тривалий час проблема міжгрупових відносин не була провідною у соціальній психології. Ситуація різко змінилася з оприлюдненням критичних оцінок традиційної соціальної психології. Переломними у вивченні проблематики міжгрупових відносин стали 50-ті роки XX ст.

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Остаточне утвердження психології міжгрупових відносин як самостійної галузі соціальної психології відбулося пізніше, здебільшого завдяки дослідженням англійського психолога Генрі Теджфела.

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини

Одним із перших розпочав експериментальні дослідження міжгрупових відносин Музафер Шериф, який виходив із припущень, що міжгрупові установки і поведінка індивідів відтворюють об'єктивні інтереси їх групи стосовно інших груп. Якщо інтереси є конфліктними, це загострює суперництво між групами, яке може спричинити різноманітні непорозуміння і відкриту ворожість. Якщо інтереси груп збігаються, це сприяє формуванню дружніх установок до чужої групи, адекватна реакція на які, як правило, приносить позитивний результат. На підтвердження цієї точки зору М. Шериф провів протягом кількох років серію польових експериментів (у реальних умовах) у літньому таборі для підлітків 11—14 років.

Особливістю цього дослідження є його лонгітюдність (англ. longitude — тривале і систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних).

На першій стадії, після заїзду хлопчиків у табір, була організована загальна табірна діяльність, під час якої вони самотужки знайомилися, починали дружити. Потім їх поділили на дві групи, розподіливши нових друзів в обидві з них. На цій стадії табірне життя організовувалося окремо для кожної з груп. Далі адміністрація табору організувала змагання між ними, внаслідок яких одна група отримувала перемогу, інша — зазнавала поразки.

Ще один експеримент не мав першої стадії, тобто хлопчики приїздили до табору вже поділеними на дві групи. їм були штучно створені труднощі, які усувалися лише об'єднаними зусиллями. Основні результати експериментів зводилися до наступного:

— на стадії формування обидві групи існували більш-менш миролюбно;

— об'єктивний конфлікт інтересів (тільки одна група могла перемогти за рахунок іншої) спричинив міжгрупові ворожнечу, агресію і водночас посилення внутрігрупової згуртованості та підтримки;

— на етапі міжгрупового суперництва неодноразово виявлявся стійкий внутрігруповий фаворитизм в судженнях, відносинах, перевагах;

— первинні міжособистісні відносини виявилися слабшими за нові міжгрупові відносини. Йдеться про те, що друзів було розподілено по різних групах;

— на етапі розв'язання конфлікту, коли перед хлопчиками постали бажані для обох груп і недосяжні завдяки старанням однієї групи "вищі" цілі, у поведінці дітей настали помітні зміни: вони стали менш агресивними щодо іншої групи, знижувався внутрігруповий фаворитизм; частково були поновлені дружні стосунки, хоч наслідки попередньої міжгрупової ворожнечі не були цілком усунені.

Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дослідженні міжгрупових відносин. Якщо раніше джерела міжгрупової ворожнечі чи співробітництва дослідники шукали в індивідуальних мотиваційних чинниках, то відтоді зосереджувалися на параметрах міжгрупової взаємодії безвідносно до індивідуальних мотиваційних структур. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаворитизм.

Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу Інтересам Іншої,

Симптоми внутрігрупового фаворитизму простежуються як у процесах соціального сприймання, так і в зовнішній поведінці індивідів під час соціальної взаємодії.

Принциповий поворот у соціально-психологічному дослідженні міжгрупових відносин засвідчили експерименти англійського психолога, засновника теорії соціальної ідентичності Г. Теджфела та його колег. Відстоюючи значення когнітивних процесів у міжгрупових відносинах, вчений довів, що встановлення позитивного ставлення до своєї групи відбувається і за відсутності об'єктивної основи конфлікту між групами. Для цього досить розподілити людей на групи. Розвиток подій неминуче засвідчить більш позитивні установки щодо своїх одногрупників та більш негативні установки щодо індивідів, які належать до іншої групи. Неминучість внутрігрупового фаворитизму і міжгрупової дискримінації зумовлена потребою особистості в позитивній соціальній ідентичності, необхідній для підтримання позитивного образу "Я".

Міжгрупова дискримінація (лат. — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупової дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов'язаних із встановленням подібності та відмінностей між представниками різних соціальних груп. Такими процесами є:

— соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об'єктів на групи за значущими для нього критеріями);

— соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб'єктивне переживання ним своєї групової соціальної належності);

— соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними).

В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає соціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових відносин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери.

За його висновками, причина міжгрупової дискримінації криється не в характері взаємодії, а в усвідомленні належності до своєї групи, наслідком чого є прояв ворожості щодо осіб іншої групи. Визначаючи факт сприймання групами одна одної, дослідник не взяв до уваги того, наскільки адекватна фіксація міжгрупових відмінностей, тобто наскільки відмінності, які фіксуються на рівні сприймання, є такими насправді.

Представники діяльнісного підходу (В. Агєєв) головними вважають не міжгрупові процеси чи їх детермінацію суспільними відносинами, а внутрішнє відображення цих процесів, тобто когнітивну сферу, пов'язану з різними аспектами міжгрупової взаємодії. Відмінність цього підходу від когнітивної орієнтації полягає в тому, що принцип діяльності передбачає найтісніший зв'язок суб'єктивного відображення міжгрупових відносин з реальною діяльністю досліджуваних груп, детермінує нею усі когнітивні процеси, що супроводжують ці відносини. Природа міжгрупового сприймання полягає в упорядкуванні індивідуальних когнітивних структур, в об'єднанні їх в єдине ціле. Йдеться не про суму сприймання чужої групи індивідами, а про нову якість, яка виникла під час такого сприймання, про групове утворення.

Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання цієї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.