Юридична психологія - Александров Д.О. - 2. Психологічні аспекти правової поведінки

Правова поведінка - різновид людської поведінки, один з проявів суспільних відносин. Сумлінне виконання трудових обов'язків, вступ у шлюб або його розірвання, порушення правил вуличного руху, винесення вироку, міжнародна угода - все це види правової поведінки громадян, колективів, посадових осіб у різних сферах суспільного життя. Правова поведінка - складне соціальне і психологічне явище, у якому сплітаються фактичне і юридичне, вольове й емоційне, внутрішнє і зовнішнє.

Правова поведінка є особливим різновидом нормативної, оскільки вона виходить за її межі, охоплюючи й порушення правових вимог, що містяться у зобов'язуючих та забороняючих нормах. Тільки правомірна поведінка є нормативною, протиправна ж поведінка є антинормативною (хоча вона в деяких випадках може відображати норми соціальних груп, що не мають правового характеру). Таким чином, правова поведінка містить у собі як норму, так і патологію поведінки в сфері права, тобто всі види людської поведінки, що мають юридичні наслідки.

Оскільки правова поведінка складається з зазначених різновидів, їй притаманні як загальні, так і перелік диференційованих ознак, що характеризують її, перш за все. як соціальне явище.

Можна визначити наступні загальні ознаки правової поведінки:

1) особлива соціальна значимість для життєдіяльності суспільства -до сфери дії права входить тільки така поведінка людей, яка має виключно важливе соціально-економічне, суспільно-політичне, цивільне значення (як позитивне, так і негативне), що відображається в офіційних процедурах прийняття законодавчих актів, введення їх в дію, зміни та відміни. Вивчення законодавства і практики його застосування дозволяє конкретно визначити основні соціальні характеристики поведінки, яка передбачається правом;

2) перебування під актуальним чи потенційним контролем свідомості І волі особистості. Навіть якщо контроль у даний момент і не здійснюється, то він неодмінно може бути здійснений, інакше говорити про правову поведінку немає сенсу;

3) чітка регламентованість - як зовнішні, так і внутрішні властивості поведінки, передбаченої правом, точно описані в законі чи інших правових джерелах та чітко обмежені. Ці обмеження, з одного боку, відображають реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, а з іншого - гарантують від зайвого втручання в життя людини державних органів, громадських організацій, трудових колективів, окремих громадян;

4) підконтрольність правової поведінки державі в особі її правозастосовчих та правоохоронних органів - забезпечує правову гарантованість законослухняної поведінки і відповідальність за поведінку протиправну;

5) наявність юридичних наслідків - впливає на виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Реалізація прав, виконання обов'язків, а також їхнє порушення звичайно породжує ті чи інші юридичні наслідки.

Диференційовані ознаки правової поведінки. Спільність рис правомірної та протиправної поведінки пояснюється тим, що те й інше є поведінкою суб'єктів в одній і тій же сфері - сфері права, яка має визначені функції і загалом обмежений перелік засобів для контролю та регулювання людських вчинків. Незважаючи на цю спільність, обидва різновиди правової поведінки - законослухняна та протиправна-діаметрально протилежні за низкою ознак:

1) правомірна поведінка в цілому зміцнює суспільні відносини, протиправна - порушує і послабляє їх, розхитує соціальну; економічну, політичну системи держави;

2) правомірна поведінка мотивується, як правило, усвідомленням обов'язку, суспільної потреби або особистих інтересів. Протиправна поведінка спонукається іншими мотивами-індивідуалізмом, корисливістю, агресивними прагненнями у сфері людської взаємодії;

3) правомірна поведінка звичайно передбачена нормами, які дозволяють, протиправна - заборонюючими. Правомірна поведінка полягає в дотриманні норм і є нормативною; протиправна- антинормативна, вона порушує забороняючу чи зобов'язуючу норму.

Отже, в найбільш загальному вигляді правову поведінку можна визначити як соціально значиму, передбачену нормами права, таку, що має юридичні наслідки, а також підконтрольну свідомості і волі.

За психологічною ознакою підконтрольності свідомості і волі суб'єкта, правова поведінка громадян відрізняється від дій неосудних осіб. Для колективів ця ознака трансформується в процедуру прийняття рішень, що відрізняє їх діяльність у межах права від інших проявів суспільної активності.

Правове регулювання - не стихійне явище. У своїй нормативній частині поведінка спирається на правові норми, санкціоновані державою, забезпечені матеріальними, організаційними та іншими гарантіями. Усі свої функції стосовно поведінки індивідів І колективів право здійснює за допомогою механізму правового регулювання.

Інтереси суспільства й особистості дуже різноманітні, однак далеко не всі вони можуть бути захищені правом і потребують такого захисту. Не всі відносини між членами суспільства піддаються правовій регламентації, та це й не завжди доцільно робити. Особливість юридичних норм і понять полягає в тому, що вони відображають лише найбільш істотні відносини між людьми. Значна кількість правил поведінки визначається моральними та іншими нормами, дотримання яких контролюється суспільною думкою.

Правові норми як регулятори поведінки не є чимось зовнішнім стосовно особи. Вони засвоюються, відображаються в свідомості особистості, формуючи її невід'ємну складову - індивідуальну правосвідомість.

Під правосвідомістю в широкому змісті слова розуміється весь правовий досвід поведінки особистості, групи, суспільства; у вужчому - психологічний механізм правослухняної поведінки і залежність між різними дефектами індивідуальної правосвідомості і протиправною поведінкою.

Правосвідомість - це одна з форм суспільної свідомості, виникнення і розвиток якої детерміновані матеріальними умовами існування суспільства. Вона відображає суспільні відносини, що регулюються або повинні бути врегульовані нормами права, І містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, що характеризують ставлення людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.

Проблему вивчення реального рівня, стану, змісту правосвідомості можна віднести до числа основних, ключових наукових напрямів юридичної психології. З її вирішенням пов'язані завдання укріплення законності і правопорядку, підвищення ефективності та якості діяльності правоохоронних органів, протидія злочинності та профілактика її причин, розуміння глибинних змістовно-психологічних механізмів соціальної взаємодії людей, пізнання рушійних сил та внутрішніх регуляторів юридично значимої поведінки.

У будь-якому акті правової поведінки обов'язково проявляється правосвідомість особи, що реалізує певну дію. Правосвідомість може характеризуватися знанням чи незнанням конкретної норми права, різним ступенем авторитету державної влади, закону, діяльності правоохоронних органів в очах індивіда, солідарністю з діючими правовими заборонами та правовими санкціями за їх порушення або ж негативним ставленням до них.

Економічні й інші потреби суспільства, пройшовши через свідомість, набувають форми юридичних мотивів і одержують у підсумку вираження в нормах права. Таким чином, відношення між інтересами і потребами, з одного боку, і правом, з іншого, опосередковуються правовою свідомістю (правовою психологією і правовою ідеологією).

Правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості має наступні ознаки:

- по-перше, вона є вищим рівнем відображення соціально-економічних відносин людей, виражених у законах суспільства, причому вона не тільки відображає соціальну дійсність, але й активно на неї впливає;

- по-друге, правосвідомість завжди виявляється через другу сигнальну систему, мисленеву діяльність людей, що виступає в якості механізму правосвідомості, відображаючи систему правових знань І понять, регулюючих суспільні відносини:

- по-третє, правосвідомість не може існувати без свого конкретного носія - особистості, груп, колективів. За ознакою спільності усвідомлення своїх правових норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи, виникає категорія групової правосвідомості, характерна для соціальних спільнот І історичних епох.

Для розуміння сутності правосвідомості доцільно розглянути її різновиди, причому підставами для створення типологій тут можуть бути різні критерії, зокрема:

за рівнем усвідомлення необхідності права, глибиною проникнення в сутність права і правових явищ у суспільстві:

1) буденна правосвідомість - формується в процесі повсякденної життєдіяльності громадян у сфері правового регулювання (отримання інформації правового характеру із засобів масової інформації; спостереження юридичної діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і т. ін.) і притаманна більшості членів суспільства. Для представників даного виду правосвідомості характерні знання загальних принципів права, їх правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями:

2) професійна правосвідомість - формується в процесі спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі) та здійснення юридичної діяльності. Особа при цьому володіє спеціалізованими й деталізованими знаннями в галузі чинного законодавства, вміннями І навичками його застосування;

3) наукова, теоретична правосвідомість - характерна для науковців у галузі законотворчості та правозастосування;

за суб'єктами (носіями) правосвідомості:

1) суспільна правосвідомість - сфера суспільної свідомості, що відображає значимі для права явища суспільного буття. У суспільній правосвідомості знаходять закріплення типові стійкі погляди на право та його інститути, що існують у даному суспільстві. Лише на цьому рівні правова дійсність відображається в цілому І всебічно. Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання І відображення політичних, економічних і соціальних закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлення їх у системі чинного права і законодавства. Важливу роль суспільна правосвідомість відіграє в правотворчому процесі, реалізації й застосуванні правових норм;

2) групова правосвідомість - виникає в окремих групах людей з певними специфічними потребами та інтересами. Твідом -лення правової дійсності тут є стихійним, переломлюючись через потреби й інтереси групи. Групова правосвідомість може набувати асоціальної спрямованості;

3) індивідуальна правосвідомість - притаманна конкретній особі, формується в процесі її включення в систему суспільних зв'язків і значною мірою визначається правосвідомістю малих соціальних груп, до яких ця особа належить, індивідуальна правосвідомість може мати різні рівні розвитку:

- на елементарному рівні Індивідуальна правосвідомість виявляється в узгодженні конкретної правозначимої діяльності з емпіричними уявленнями особи про норми правомірної поведінки;

- більш високі рівні індивідуальної правосвідомості виявляються в усвідомленні особистістю складних правових ситуацій, правових інститутів, правового статусу особистості у суспільстві;

- вищий рівень індивідуальної правосвідомості характеризується сукупністю компетентних уявлень про правову систему, усвідомленням соціальної значимості права, оцінкою його сутності, оволодінням правовою ідеологією. Це концептуальний рівень правосвідомості.

Яким же шляхом здійснюється засвоєння особистістю системи правових норм, як формується правосвідомість?

За ознакою спільності усвідомлення правових норму соціальному середовищі відбувається об'єднання людей у групи, виникає суспільна правосвідомість. У процесі формування особи в групі (сім'я, колектив, товариство) в свідомості поступово складається соціальний стереотип поведінки, що базується на постійному співвіднесенні індивідуальних уявлень із суспільною правосвідомістю. В особистості формується механізм соціального саморегулювання, тобто звична готовність діяти певним чийому конкретній обстановці. Таким чином, Індивідуальна правосвідомість - це, насамперед, соціально-психологічна властивість особистості і якісно визначений різновид індивідуальної свідомості. Основними її компонентами є пізнавальний, оціночний і емоційний.

Пізнавальний компонент індивідуальної правосвідомості містить у собі знання права, уявлення про право; оціночний компонент передбачає ставлення особи до чинного права; емоційний компонент визначає її ставлення до виконання правових норм.

Механізм правослухняної поведінки в більшості випадків тісно пов'язаний із явищем, що можна назвати "правовою інтуїцією". Саме на неї більшість громадян спирається при виборі варіантів поведінки і прийнятті відповідного рішення. "Правова інтуїція" у цих випадках може розглядатися як функція інтелектуально розвиненої особистості, як один із аспектів позитивного соціального стереотипу поведінки людини.

Розвиток індивідуальної правосвідомості завжди детермінований навколишнім соціальним середовищем - чинниками як суспільного порядку, так і безпосереднього мікросередовища. У процесі формування Індивідуальної правосвідомості відбувається переломлення цих чинників через психологічні особливості самої особи. Саме так правосвідомість включається в структуру особистості і, в свою чергу, впливає на формування її інтересів, мотивів, цілей, на розвиток І зміну установок, спрямованості І ціннісно-нормативної сфери.

Безумовно, індивідуальна правосвідомість формується в процесі засвоєння правових знань і правового виховання. Однак дане твердження досить часто спростовується життям; людина, яка не знає норм права, протягом усього життя поводиться законослухняно і, навпаки, злочинець-рецидивіст знає закон у досконалості. Протиріччя тут лише зовнішнє. У першому випадку поведінка базується на системі загальнолюдських моральних норм, що не суперечать правовим, у другому - на системі моральних норм певних груп населення. Норми відносно стабільні, а життєвий досвід особистості мінливий і різноманітний. У підсумку в її правосвідомості з'являються наступні "дефекти":

а) незнання або неправильне розуміння норм;

б) зневажання деяких норм і засвоєння інших, що не відповідають загальноприйнятим.

Психологічне вивчення осіб, що вчинили злочини, дозволило встановити наступні закономірності:

- правосвідомість таких осіб, як правило, значною мірою не відповідає існуючій суспільній правосвідомості, суперечить правовим нормам;

- злочинець заперечує конкретну правову норму або групу норм, що захищають суспільні відносини, на які він зазіхнув;

- злочинець приймає як правильну І справедливу правову норму, відповідно до якої він був засуджений, у її абстрактному розумінні, однак вважає вирок несправедливим (звичайно, надто суворим) стосовно себе.

Дефекти правосвідомості і моральності особи - сприятливе підґрунтя для формування поведінки, що виходить за межі певної нормативної системи, суперечить існуючим нормам (девіантної поведінки), та виникнення соціальних відхилень.