Юридична психологія - Бочелюк В.Й. - РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ДІЙ

3.1. Особистісна мотивація злочинних дій

Злочинна дія — це категорія, яка служить інструментом юридичного аналізу, пізнання явищ злочинності в їхній психолого-правовій формі. Юрист виявляє такі компоненти в діянні суб'єкта, які свідчили б про наявність ознак складу злочину, передбачених тією або іншою кримінально-правовою нормою, тобто встановлює ознаки діяння, істотні з погляду закону. Іншу позицію займає психолог. Його основна мета — вивчити той психологічний механізм, що внутрішньо обумовлює і детермінує злочинну дію. Спираючись на юридичний аналіз, він досліджує психологічні передумови злочинної дії, їхній зв'язок з іншими особливостями особистості, а також із зовнішніми факторами.

З позиції психології злочинна дія являє собою специфічну форму того або іншого конкретного виду дії або діяльності.

Для того, щоб зрозуміти, що передує розгортанню антигромадської дії, необхідно насамперед проаналізувати потреби та мотиви, які визначають особистість до діяльності. У загальній теорії особистості розглядається співвідношення потреб і мотивів для з'ясування внутрішнього механізму, який спонукає до дії. Однак при цьому залишається ще не ясним, чим визначений сам вибір мотиву. Це питання має дві сторони: чому люди в певних ситуаціях діють так чи інакше? І чим вони керуються, коли вибирають саме даний мотив? Поняття, яке деякою мірою пояснює вибір мотиву, є поняття соціальної настанови. Воно широко використовується в побутовій практиці при складанні прогнозів поведінки особистості. На життєвому рівні поняття соціальної настанови вживається в значенні, близькому до поняття "відношення". Однак у психології термін "настанова" має своє власне значення, свою традицію дослідження, і необхідно співвіднести поняття "соціальна настанова" із цією традицією.

Проблема настанови була спеціальним предметом дослідження в школі Д.М. Узнадзе. Зовнішній збіг термінів "настанова" і "соціальна настанова" призводить до того, що іноді зміст цих понять розглядається як ідентичне. Тим більше, що набір визначень, що розкривають зміст цих двох понять, дійсно схожий: "схильність", "спрямованість", "готовність". Разом з тим необхідно точно розвести сферу дії настанови, як їх розумів Д.М. Узнадзе, і сферу дії "соціальних настанов" [7].

Доречно нагадати загальноприйняте визначення настанови, дане Д.М. Узнадзе: "Настанова є цілісним динамічним станом суб'єкта, станом готовності до певної активності, станом, який обумовлюється двома факторами: потребою суб'єкта і відповідною об'єктивною ситуацією" [7]. Настроєність на поведінку для задоволення даної потреби у даній ситуації може закріплюватися у випадку повторення ситуації, тоді виникає фіксована настанова на відміну від ситуативної. На перший погляд начебто мова йде саме про те, щоб пояснити напрямок дій особистості в певних умовах. Однак при більш детальному розгляді проблеми з'ясовується, що така постановка питання сама по собі не може бути застосовна в соціальній психології. Запропоноване розуміння настанови не пов'язане з аналізом соціальних факторів, які детермінують антигромадську поведінку особистості, із засвоєнням індивідом соціального досвіду, зі складною ієрархією детермінантів, які визначають саму природу соціальної ситуації, у якій особистість діє. Настанова в контексті концепції Д. Узнадзе найбільше торкається питання реалізації найпростіших фізіологічних потреб людини. Вона трактується як несвідоме, що виключає застосування цього поняття до вивчення найбільш складних, вищих форм людської діяльності. Це ні в якій мірі не принижує значення розробки проблем на загально-психологічному рівні, так само як і можливості розвитку цих ідей щодо соціальної психології. Такі спроби робилися неодноразово.

Сама ідея виявлення особливих станів особистості, які передують її реальній поведінці, присутня у багатьох дослідників. Насамперед це коло питань обговорювалося І.М. Мясіщевим [8] у його концепції відносин людини. Відношення, яке розуміється "як система тимчасових зв'язків людини як суб'єкта з усією дійсністю або з її окремими сторонами", пояснює саме спрямованість поведінки особистості. Відношення і є своєрідна предиспозиція, схильність ДО якихось об'єктів, що дозволяє очікувати розкриття себе в реальних актах дії. Відмінність від настанови тут полягає в тому, що передбачаються різні, у тому числі й соціальні об'єкти, на які це відношення поширюється, і найрізноманітніші, досить складні із соціально-психологічної точки зору ситуації. Сфера дій особистості на основі відносин практично безмежна.

У специфічній теоретичній схемі ці процеси аналізуються і у роботах Л.І. Божович [7]. При дослідженні формування особистості в дитячому віці нею було встановлено, що спрямованість визначається як внутрішня позиція особистості стосовно соціального оточення. до окремих об'єктів соціального середовища. Хоча ці позиції можуть бути різними стосовно різноманітних ситуацій і об'єктів, у них можливо зафіксувати деяку загальну тенденцію, яка домінує, що й представляє можливість певним чином прогнозувати поведінку в певних ситуаціях. Спрямованість особистості сама по собі може бути розглянута також як особлива пре диспозиції — спрямованості особистості діяти певним чином. Така інтерпретація, спрямованості особистості дозволяє розглядати це поняття як однопорядкове з поняттям соціальної настанови.

З цим поняттям можна зв'язати й ідеї A.M. Леонтьєва [7] про особистісний зміст. Коли в теорії особистості підкреслюється особистісна значущість об'єктивних знань зовнішніх обставин діяльності, то у зв'язку з цим постає питання також про напрямок очікуваної поведінки (або діяльності особистості) відповідно до того особистісного змісту, який виражається в її діяльності. Така постановка проблеми не виключає поняття соціальної настанови з русла загальної психології, як, втім, і поняття "відношення" і "спрямованість особистості". Навпаки, всі розглянуті ідеї затверджують право на існування поняття "соціальна настанова" у загальній психології, де воно сусідить із поняттям "настанова" у тім його значенні, у якому розглядалося теорією Д.М. Узнадзе. Тому з'ясування специфіки соціальної настанови в системі соціально-психологічного знання можна здійснити, розглянувши традицію становлення цього поняття не в системі загальної психології, а в системі соціальної психології.

Психологічні характеристики злочинних діянь різні в залежності від того, за допомогою якого виду дій ці діяння вчиняються.

У психології зазвичай розрізняють рефлекторні, імпульсивні, інстинктивні та вольові дії. Перші два види дій (рефлекторні та імпульсивні) походять із органічних імпульсів і здійснюються незалежно від свідомого контролю. Психологи вважають, що ці види, дій не відіграють істотної ролі в поведінці людини, хоча не повинні повністю ігноруватися.

При характеристиці психології поведінки суспільного суб'єкта особлива увага повинна бути приділена імпульсивним і вольовим діям. При цьому специфічним видом дії є вольова дія, яка являє собою цілеспрямований, свідомо регульований акт, суб'єктом якого є людина. Імпульсивна дія виникає головним чином у тих випадках, коли людина діє не на рівні інстинктів, але ще й не на рівні вольової дії. Імпульсивність — це така якість дії, яка виражається в тім, що людина, втрачаючи здатність до самоконтролю і самоаналізу, діє за спонуканням.

Теоретичні положення сучасної психології про види людських дій дозволяють вирішити питання про співвідношення соціального та біологічного в детермінантах поведінки взагалі і злочинної дії зокрема.

Виходячи з цих положень, слід підкреслити, що в психології злочинного діяння не відіграють істотної ролі нижчі рівні дій — рефлекторні та інстинктивні. Вбачати в них причину злочинного діяння суб'єкта — значить апріорно визнавати психічну неповноцінність цього суб'єкта.

Однак це зовсім не означає, що при вивченні детермінантів злочинної поведінки необхідно повністю нівелювати біологічний фактор. Біологічні якості особистості повинні враховуватися при характеристиці психології злочинного діяння, як і при характеристиці вищих і нижчих рівнів будь-якої іншої дії індивіда. Але враховуватися вони повинні аж ніяк не як біологічно обумовлена тенденція, яка закономірно призводить до злочину, а як комплекс емоційних, вольових та інтелектуальних особливостей особистості, що накладають певний відбиток на дії суб'єкта. Це варто мати на увазі при характеристиці вольової і особливо імпульсивної дії.

Імпульсивна дія являє собою насамперед своєрідну афективну розрядку, пов'язану з афективним переживанням. У такій дії бурхливо проявляється короткочасна емоція, яка викликана тими або іншими конкретними умовами та обставинами, які в свою чергу виступають як сильні подразники.

Людина, яка вчинила злочин у стані афекту, не замислюється, над наслідками вчиненого, не оцінює мотиви, які спонукують її діяти так, а не інакше, не зважує можливості запобігання тяжких результатів цих . необдуманих дій. Більше того, тут нерідкі випадки, коли навіть через значний час після вчинення злочинної дії суб'єкт не може досить повно та чітко охарактеризувати мотиви свого злочинного вчинку.

Це пояснюється зокрема, тим, що імпульсивно-афективний стан викликає порушення свідомого контролю за процесом вибору дії. Людина ніби втрачає контроль над власними вчинками і стає слухняним знаряддям того імпульсу, який вимагає певної розрядки. У таких випадках порушуються узагальнені схеми дій та "включаються" мимовільні, органічно детерміновані реакції і неусвідомлені потяги. Злочин, вчинений у результаті подібного стану, характеризується як вчинений в стані сильного щиросердечного хвилювання.

Підкреслюючи необхідність врахування біологічного фактора в характеристиці афективних дій, разом з тим не можна недооцінювати ролі соціальних детермінантів. Злочин, вчинений в результаті такої дії, саме тому і є злочином, що суб'єкт, маючи соціальні якості особистості, міг не допустити афективного спалаху і його об'єктивізації в суспільно небезпечне діяння. Суб'єкт безсильний, як правило, тоді, коли афект опанував ним (саме в цей період дії "вириваються" з-під контролю свідомості), але в змозі подолати його на самому початку завдяки внутрішньо засвоєній системі соціального контролю. Стримуючі механізми можуть "включитися" і на стадії реалізації афекту в дію.

Вольова дія може перейти в імпульсивну і, навпаки, імпульсивна — у вольову. У своїй сутності ці переходи обумовлені соціальними якостями особистості. Чим частіше у правопорушників спостерігаються дефекти волі, ослаблення внутрішньої системи соціального контролю, не сформованість здатності чітко оцінювати виникаючі спонукання та сформовану конфліктну ситуацію, тим більша вага імпульсивних дій.

Однак імпульсивні дії — це лише один і далеко не головний вид дій, через які реалізуються злочинні діяння. Більша частина цих діянь здійснюється через вольові механізми.

У злочині як результаті вольової дії можна виділити три основні етапи.

Перший. Визначення злочинної мети, прагнення до її досягнення. На цьому етапі відбувається, як правило, оцінка реальності досягнення поставленої злочинної мети.

Другий. Поява мотивів, їхня боротьба, яка закінчується ухваленням рішення. Як мотив злочину тут виступає внутрішнє бажання індивіда вчинити те або інше антигромадське діяння. Таке спонукання стає домінуючим не відразу. Оцінка й вибір того або іншого мотиву нерідко супроводжуються важкою внутрішньою боротьбою мотивів.

Третій. Об'єктивізація прийнятого індивідом рішення в суспільно небезпечне діяння. Цей етап у психології зазвичай називають здійсненням ухваленого рішення.

Зрозуміло, виділені етапи вольової дії умовні. В дійсності границі між ними досить рухливі, як і всякі границі в межах єдиного динамічного процесу.. Більше того, залежно від особливостей особистості кожний із зазначених етапів може мати в конкретних випадках індивідуальні риси.

Однак більш-менш чітка диференціація вольової дії необхідна для зіставлення її структури зі структурою дії імпульсивного характеру (див. рис. 3.1).

Схема наочно показує істотні розходження в структурі вольової та імпульсивної дії. Остання в порівнянні з вольовою має спрощену структуру. Тут відсутні усвідомлена мета, чітка оцінка можливостей її досягнення, а так само пов'язана із цією оцінкою боротьба мотивів. Стадія ухвалення - рішення безпосередньо "зливається" з початковими спонуканнями (імпульсом), який, послаблюючи (дезорганізуючи) контроль свідомості, стрімко переходить удію.

Разом з тим у структурі вольової та імпульсивної дій є загальне. Таким загальним моментом є насамперед мотив. Виявлення сутності мотиву імпульсивних і вольових дій с необхідною умовою для встановлення соціальної природи злочинних діянь. Дослідження мотивів дозволяє простежити зв'язок внутрішніх потреб із зовнішніми факторами. Як видно зі схеми, у якості останніх виступають фактори, які стимулюють формування мети і виступають у ролі сильного подразника, що викликає похідне спонукання імпульсивного характеру. Мотив злочинної дії, як і всякий мотив, не с проста автоматична реакція на зовнішній фактор (подразник). Внутрішнє спонукання, викликане тим або іншим фактом дійсності, завжди опосередковано досвідом людини, тими рисами і якостями, які сформувалися раніше. Тому знання мотиву допомагає пізнати взаємозв'язок всіх компонентів системи "причини злочину — злочинне діяння — особистість злочинця".

Вивчення мотивів є також необхідною умовою розкриття психологічної природи людських дій взагалі і злочинних дій зокрема. Встановити мотив злочину — це значить встановити, що спонукає суб'єкта вчинити суспільно небезпечне діяння, яка психологічна підстава злочину, що внутрішньо спрямовує особистість на його вчинення.

Необхідно вказати на те, що вивчення мотивів дозволяє розглядати імпульсивні й вольові дії в межах єдиного процесу злочинної діяльності. Справа в тому, що ні імпульсивні, ні вольові дії не є ізольованими актами. Вони входять у більш загальне ціле, тобто в діяльність особистості. Мотиви цієї діяльності на відміну від мотивів дій мають узагальнений характер, виражаючи позицію особистості стосовно суспільних вимог. Мотиви злочинної діяльності ніби трансформують у собі те головне, істотне, що властиво мотивам окремих злочинних дій вольового та імпульсивного характеру.

Будь-яка поведінка, у тому числі й злочинна, здійснюється при дотриманні щонайменше трьох основних умов. По-перше, повинна існувати деяка безліч можливостей діяти певним чином, причому кожна із цих можливостей повинна відповідати загальним умовам, що мас значення для результату вибору. По-друге, ці можливості повинні бути реальними. По-третє, повинна виникнути необхідність акту вибору — сукупність певних зовнішніх та внутрішніх для суб'єкта причин. Внутрішньою передумовою всякого рішення, що спонукає особу здійснити той або інший конкретний вибір, і являється структура мотивів.

Досліджуючи мотиваційну структуру злочинних діянь, вчинених, наприклад, молодими людьми, виходимо насамперед з наступного: мотив — це те, що уявляється самому суб'єктові безпосередньою основою для злочинного діяння.

Злочинне діяння не визначається зазвичай одиничними, окремими мотивами. Дійсні спонукання суб'єкта, як правило, являють собою складну систему різних за змістом та силою мотивів. Більше того, злочин нерідко є результатом об'єктивізації не одного, а декількох одночасно домінуючих мотивів.

Різноманіття такого роду мотивів обумовлює необхідність об'єднання їх у певну систему. У юридичній психології вже були спроби класифікації мотивів злочинної діяльності. При цьому деякі автори прагнули домогтися найбільш чіткого відокремлення груп мотивів. Такі групи виділялися на основі наявності деяких загальних властивостей, що протиставлялися розходженням (відмінностям).

Визнаючи теоретичне значення та практичну цінність такої класифікації, не можна разом з тим не помітити, що вона базується головним чином на принципах формальної логіки, в той час як для соціально-психологічного дослідження необхідна типологізація, заснована на принципах діалектичної логіки. Останнє, зокрема , означає, що основну увагу необхідно приділяти розкриттю внутрішніх зв'язків і відносин між виділеними групами мотивів. Важливо встановити не тільки те, які групи мотивів об'єкти візуються в злочинних діяннях, а й яка питома вага кожної із цих груп у загальній системі мотивації. Доцільно виділити сім основних груп мотивів, які займають найбільше значення в мотивації злочинів, вчинених молодими людьми.

Найбільша питома вага в структурі мотивів, виявлених зі слів злочинців у віці 18—25 років, займають мотиви, які молода людина затрудняється точно визначити. Найбільш значна частота розповсюдженості таких мотивів серед осіб, які вчинили хуліганство (53,1 %), грабежі та розбійні напади (50,6 %). Частота поширеності цих мотивів серед молодих людей, які вчинили вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, дорівнює 35 %, крадіжки, розкрадання — 44,1 % та крадіжки і розкрадання разом з іншими суспільно небезпечними діяннями — 44,4 %. Велика питома вага чітко не усвідомлених мотивів дозволяє прийти до висновку про те, що Характерною рисою мотиваційної сторони злочинів, вчинених молодими людьми, є їх ситуативність та імпульсивність.

Друге місце в загальній структурі мотивів займає такий мотив, як "помста, озлоблення". Висока питома вага цих мотивів свідчить про те, що значна частина (майже кожен дев'ятий) злочинців у віці 18—25 років перебувала в момент вчинення злочину в стані гострого особистісного конфлікту з оточуючими Людьми. Частота розповсюдженості цього мотиву серед осіб, які скоїли тяжкі тілесні ушкодження, убивства, дорівнює 28,1 %, хуліганство — 18,6%, а хуліганство разом з іншими злочинами — 16,5 %. Найменша частота поширеності цього мотиву спостерігається серед осіб, які вчинили зґвалтування (1,3%), крадіжки та розкрадання (2,1 %). Таким чином, на відміну від чітко неусвідомлених мотивів "озлоблення і помста" — це мотиви, характерні лише для окремих видів злочинів (головним чином для злочинів, спрямованих проти особистості).

Третє місце в загальній структурі мотивів займає "жадібність, намір придбати матеріальні блага", тобто корисливий мотив. Відповідно до загальної тенденції — збіг змісту мотивації і діяльності — зазначений мотив характерний для осіб, які вчинили корисливі злочини: крадіжки та розкрадання (29,5 %), крадіжки та розкрадання разом з іншими злочинами (24,8 %), грабежі та розбійні напади (17,8 %). Для інших видів злочинів частота поширеності цього мотиву коливається від 0,3 до 2,2 %. Підкреслюючи, що корисливий мотив — характерна риса психологічної сторони корисливих злочинів, не можна не вбачати існуючі тут протиріччя (розбіжності) між мотивом і такою об'єктивною ознакою злочинного діяння, як його результат. Мотив "жадібність, прагнення придбати матеріальні блага" не перевищує 1/3 у загальній структурі мотивів злочинів, які можуть бути названі корисливими у зв'язку з результатами. Звичайно, сам по собі факт деякої розбіжності змісту мотиву й результату його злочинного здійснення цілком закономірний. Однак у цьому випадку така значна "розбіжність" мотиву і злочинного результату є досить специфічним явищем. Це протиріччя мотивації та злочинних результатів може бути оцінене як одна з істотних рис мотиваційної сторони злочинів, скоєних молодими людьми.

Щодо таких груп мотивів, як "прагнення авторитету у товаришів" та "наслідування іншим особам", варто вказати, що вони поширені головним чином серед осіб, які скоїли зґвалтування (20,9 %), хуліганство разом з іншими злочинами (18,5 %), грабежі і розбійні напади (15,9 %). В інших випадках частота розповсюдженості цього мотиву виглядає так: серед крадіжок разом з іншими злочинами — 14,8 %, крадіжки, розкрадання — 13,8 %, хуліганство — 9,4 %, убивства, тяжкі тілесні ушкодження — 6,8 %.

У цілому ж стосовно досліджуваної категорії осіб зазначені мотиви можуть бути охарактеризовані як "рецидив" мотивації, властивої неповнолітнім. Саме ці групи мотивів дозволяють простежити тісний зв'язок у розвитку мотиваційної сфери осіб, які вчинили злочин у віці 18—25 років, з мотивами злочинів неповнолітніх.

Зіставлення структур мотивів злочинної діяльності молодих людей і неповнолітніх дає можливість виявити тенденції у розвитку мотивів злочинів залежно від віку злочинців. Порівняння дозволило насамперед установити ті зміни в структурі мотивації злочинних діянь, які безпосередньо пов'язані з віковим розвитком особистості і деякою мірою виражають особливості цього розвитку. Тут найбільш показовими є три групи змін.

По-перше, із загальної структури мотивації досліджуваної категорії виключаються наївно-дитячі мотиви, властиві неповнолітнім: "бажання пригод, чогось особливого", "прагнення, здаватися сміливим". Виключення такого роду мотивації є закономірний наслідок тих загальних змін мотиваційної сфери, які відбуваються в процесі переходу від підліткового до юнацького віку. Юнак у міру накопичення життєвого досвіду і знань поступово відмовляється від підліткових мотивів діяльності, його вчинки стають усе більше мотивованими і самостійними.

По-друге, серед молодих людей (у порівнянні з неповнолітніми) зростає частота поширеності мотивів, обраних у результаті самостійно ухваленого рішення. Відповідно до цього різко знижується (більш ніж у шість разів) число мотивів, які виникли в результаті наслідування. Самооцінка, яка вже сформувалася до цього віку (як правило, завищена), обумовлює істотне зниження питомої ваги такого мотиву, як "прагнення придбання авторитету в товаришів". Вчинивши злочинне діяння і віддаючи при цьому перевагу тому або іншому мотиву, юнак на відміну від неповнолітнього головний акцент робить на особисто значущих цілях та власних внутрішніх переживаннях, а не на зовнішніх стосовно нього думці, судженнях.

По-третє, серед молодих людей значно зростає питома вага мотивів, які виражають усвідомлений конфлікт між суб'єктом злочину та оточуючими людьми, суспільством. Мотив "помста, озлоблення" спостерігається в цій групі в шість разів частіше, ніж серед неповнолітніх. Здається, що це пов'язано не тільки з особливостями вікової психології, а й з особливим положенням суб'єкта. Молода людина, як ми вже зазначали, переживає гострі конфлікти, викликані необхідністю життєвого самовизначення, труднощами адаптації, подоланням закономірного для цього періоду життя протиріччя між ідеалом і дійсністю. Психологічною реакцією на ці протиріччя і с зазначені вище мотиви.

У структурі мотивів злочинних діянь, вчинених неповнолітніми та молодими людьми, є певна наступність. Це виражається в збереженні значної міри корисливих мотивів, у досить високій (незважаючи на різке скорочення) частоті поширеності специфічно вікової мотивації — "прагнення. здобути авторитет у товаришів", а також у наявності елементів наслідування.

Слід також зазначити, що серед неповнолітніх і серед молодих людей домінуючим є не чітко виражений мотив. Більше того, число "безмотивних" злочинів, вчинених молодими людьми (у порівнянні з неповнолітніми), значно зростає (на 11,8 %), тобто зростає питома вага злочинів, вчинених під впливом ситуації, ненавмисно.

Вивчення питання про структуру мотивації злочинних діянь має велике значення для вирішення практичних проблем виховання молоді й попередження суспільно небезпечних діянь. Це обумовлено насамперед тим, що мотиваційна сфера визначає саму сутність дій і вчинків суб'єкта. Тому вихователь, впливаючи на внутрішні спонукання правопорушника, тим самим впливає на його духовний світ, на його поведінку.

Серед проблем виховання молоді та попередження злочинів важливе місце займає проблема формування в молодих людей моральних мотивів, які визначають правильну оцінку діянь і їхніх наслідків. Практично важливо формувати в молодих людей у першу чергу такі мотиви, як моральна потреба в діях, заснованих на глибоко усвідомленій суспільно корисній меті, високий моральний престиж серед оточуючих, прагнення до самоствердження тощо.

Не менш важливе значення у вихованні молоді та попередженні злочинів має діяльність по формуванню спонукань матеріального порядку. Матеріальний фактор може стати сильним подразником корисливих злочинів, якщо він пов'язаний з бажанням до збагачення, до одержання нетрудових доходів і т. ін. Тому в процесі виховання молодих людей варто звертати особливу увагу на формування міцних зв'язків між спонуканнями матеріального порядку та моральним фактором. Потрібно домагатися, щоб матеріальні спонукання суб'єкта, перш ніж вони об'єктивізуються в діяння, піддавалися внутрішньому "відбору" на основі високих моральних оцінок. Це має особливе Значення в процесі нейтралізації таких мотивів злочинної діяльності, як жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага, користь.

У процесі виховання молоді повинні враховуватися вікові зміни у сфері мотивації, що закономірно проявляються у мотивації злочину. Для вихователя важливо знати, які мотиви злочинних діянь у міру збільшення віку усе менш детермінують поведінку, які, навпаки, закріплюються, які трансформуються в інші мотиви. В залежності від цього вихователь повинен вишукувати нові прийоми й засоби впливу на особистість молодого злочинця, на мотиви його поведінки. Врахування такого роду змін має значення і для організації профілактичних та попереджувальних заходів.

Підкреслюючи закономірні зміни мотиваційної сфери та виділяючи особливості вікової психології, варто мати на увазі, з одного боку, що зміни не скасовують загального соціального змісту мотивації злочинних діянь. Вони впливають головним чином лише на форму її організації, тобто структуру. З іншого боку, потрібно враховувати, що при зміні мотиваційної сфери спостерігається певна наступність у розвитку як окремих мотивів, так і структури мотивації в цілому. Отже, при теоретичному аналізі мотивації злочинних діянь і практичному використанні результатів цього аналізу необхідно враховувати як загальний антисоціальний зміст мотивації, так і особливості вікової психології, яка знаходить своє відображення в мотивах конкретних видів злочинних діянь.

Залежність мотивів злочинних діянь від навколишнього середовища обумовлює необхідність проведення факторного аналізу мотивації. Сутність такого аналізу полягає в тому, що дослідник повинен установити, які компоненти середовища і як саме впливають на формування мотивів злочинної поведінки.

На мотиви злочинної діяльності, як і на особистість у цілому, мають значний вплив умови сімейного виховання. Сюди входить значна група факторів: склад родини, у якій виховувалася ця особа, матеріальна і житлова забезпеченість родини, рівень освіти та культури батьків, особливості відносин усередині родини, її психологічний клімат, відносини родини до оточуючих людей і т. ін. Із цих факторів найбільш істотний вплив на мотивацію злочинних діянь має відсутність одного або обох батьків і відхилення від норми в поведінці членів родини.

Відсутність одного або обох батьків у молодих людей, які вчинили злочини, найбільше тісно пов'язане з такими мотивами, як "жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага", а також "наміри набуття авторитету у товаришів" та "наслідування іншим особам".

Із загальної кількості осіб, які вчинили злочини за мотивом "жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага", молоді люди, які не мали одного або обох батьків, становлять 46 %. При цьому в структурі мотивів злочинів, вчинених такими особами, питома вага цього мотиву в півтора рази вище, ніж в осіб, що мали обох батьків. Варто особливо підкреслити, що корисливі спонукання в осіб, які не мали одного або обох батьків, найбільше тісно пов'язані з вчиненням тяжких злочинів проти особистості. Так, із загальної кількості вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, вчинених з корисливих мотивів, на частку осіб, що не мали одного або обох батьків, доводиться 71,5 %.

З числа молодих Людей, які вчинили злочини за мотивом "прагнення набуття авторитет у товаришів", особи, що не мали одного або обох батьків, становлять 46,8 %. Таких осіб особливо багато серед тих, хто вчинив злочин проти особистості. Так, із загальної кількості молодих людей, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, убивства, такі особи становлять 68,1 %, а із числа тих, що скоїли зґвалтування, — 63,6 %.

Найбільша кількість осіб (49,9 %), які не мали одного або обох батьків, серед молодих людей, які вчинили злочини внаслідок реалізації мотиву "наслідування іншим особам". Яскравіше всього проявляється зв'язок досліджуваного фактора із зазначеним мотивом у випадках вчинення хуліганства разом з іншими некорисливими злочинами: кількість таких осіб становить 80 %.

Таким чином, особливе значення має психологічний аспект зв'язку між мотивами злочину і відсутністю в дитячому та юнацькому віці одного або обох батьків. Останнє спричиняє, як правило, відсутність належного авторитету в родині, прикладу, який варто наслідувати. Відсутність батьків нерідко породжує хворобливий стан "ущербності" побуту і самої особистості, прагнення за всяку ціну довести, що юнак гідний більш престижного місця та положення. Нарешті, цей факт нерідко обумовлює специфічну форму заздрості: "Якби в мене були батьки, я б мав такі ж матеріальні блага, як і однолітки". І хоча при цьому часто матеріальне становище особистості, яка не має одного або обох батьків, не відрізняється від матеріального становища його однолітків, це не "знімає" вказаного психологічного феномена.

Другим істотним фактором є відхилення від норми в сімейних відносинах. Цей фактор характеризує насамперед морально-психологічну атмосферу родини, у якій виховувався і, як правило, проживав на момент вчинення злочину підліток.

Досліджуючи взаємозалежність відхилень від норми в сімейних відношеннях і мотивації злочинних діянь, було встановлено, що ці відхилення найбільше тісно пов'язані з такими мотивами, як "прагнення набуття авторитету у товаришів", "жадібність", "прагнення накопичити матеріальні блага", "помста, озлоблення". Так, із загальної кількості осіб, які вчинили злочин за мотивом "прагнення надбання авторитету у товаришів", 74,3 % складають особи, які виховувалися в родинах з відхиленнями від норми. На частку таких осіб, які вчинили злочин за мотивом "жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага", доводиться 70,8 %, за мотивом "помста, озлоблення" — 51,2 %.

Брутальність, приниження людської гідності, аморальні прояви старших оздоблюють особистість молодої людини і тим самим сприяють формуванню такого мотиву, як "помста, озлоблення". Така сімейна атмосфера породжує також природну для молодої людини тенденцію — відстояти власне достоїнство, затвердити себе як особистість якщо не в родині, то серед товаришів. Набираючи виродливої форми, ця тенденція проявляється у вигляді мотиву злочинної діяльності — "прагнення надбання авторитету у товаришів". Наявність у родині раніше судимих, а також деградуючих особистостей (алкоголіків, наркоманів і т. ін.) нерідко призводить до ствердження в сімейних відносинах неприхованої корисливої психології. А цей факт уже сам по собі не може не мати певного впливу на мотивацію поведінки молодої людини.

Наступна група факторів — це матеріальні та житлові умови, у яких перебувала молода людина. Тут необхідно відразу підкреслити: названі фактори у цілому не змінюють структури мотивації, а впливають лише на окремі мотиви і відповідно на особистість. Ці обставини варто мати на увазі, коли мова йде про матеріальну забезпеченість осіб, які вчинили злочин. Матеріальна забезпеченість молодих людей мас істотний вплив на мотивацію таких злочинів, як крадіжки, розкрадання, крадіжки та розкрадання разом з іншими злочинами (перша група) і хуліганство, а також цей злочин разом з іншими злочинами (друга група). Для першої групи характерними є зміни в частоті розповсюдженості і питомій вазі мотиву "жадібність, прагнення накопичити матеріальні блага"; для другої групи — зміни мотиву "помста, озлобленість".

Залежність частоти поширеності корисливого мотиву від матеріального забезпечення молодих людей зовсім не слід розуміти спрощено (чим менш забезпечений підліток, тим більше йому властива жадібність і т. ін.). Тут мова повинна йти про те, що низька матеріальна забезпеченість створює умови для виникнення найбільш гострої форми протиріччя між рівнем домагань суб'єкта і тими матеріальними можливостями, які в нього є для задоволення цих домагань. Це протиріччя при несприятливих обставинах слугує основою для виникнення корисливих спонукань.

Протиріччя між рівнем домагань суб'єкта і матеріальними можливостями їхнього задоволення може також викликати таку психологічну реакцію, як невдоволення власним положенням і оточуючими людьми. Таке невдоволення іноді супроводжується озлобленням і помстою. Імовірно, саме тому молоді люди, матеріально менш забезпечені, частіше вчиняють хуліганські діяння з мотивів "помста, озлобленість".

Аналіз загальної структури мотивації показав, що серед осіб, які проживали у гуртожитку, частота поширеності таких мотивів, як "намагання придбати авторитет у товаришів" і "наслідування іншим особам", у півтора рази вище, ніж у молодих людей, які проживають в інших житлових умовах. Серед осіб, які проживали на приватній квартирі, частота мотиву "помста, озлоблення" майже у два рази вище, ніж серед інших осіб.

Дослідження мотивації залежно від видів злочинів свідчить про наявність зв'язку між мотивами вчинення злочинів конкретних видів і житлових умов молодих людей до вчинення злочину. Виявилося, що особи, які проживали в гуртожитку, найчастіше із мотивів "прагнення надбання авторитету у товаришів" і "наслідування іншим особам" вчиняють такі злочини, як хуліганство разом з іншими некорисливими злочинами і зґвалтування. Особи, що проживали на приватній квартирі, найчастіше реалізують мотив "помста, озлоблення" у таких злочинних діяннях, як тяжкі тілесні ушкодження, убивства, хуліганство разом з іншими злочинами, хуліганство.

У цілому ж треба ще раз підкреслити, що житлові, як і матеріальні, умови найяскравіше проявляються як фактор, що впливає на мотивацію лише окремих видів злочинів.

Далеко нерівномірний вплив на мотивацію злочинів різних видів і таких факторів, як рід занять молодих людей і стаж професійної діяльності. Найбільше коливання кількості злочинів різних видів у загальній структурі злочинів для групи молодих людей які на момент арешту не вчилися і не працювали. Серед цих осіб найбільше таких, які вчинили крадіжки, розкрадання, грабежі, розбійні напади, а також крадіжки і розкрадання разом із іншими злочинами. Показово, що питома вага таких злочинів трохи вища в групі злочинів, вчинених особами, які тільки вчилися, але не працювали. Уже на основі цих даних можна припустити, що для вказаних категорій молодих людей властиві деякі особливості у мотивації злочинних діянь, і в першу чергу в частоті поширеності корисливої мотивації.

Не можна не враховувати, що трудовий, як і будь-який інший, колектив створює ту психологічну атмосферу, від якої істотно залежить ціннісна орієнтація особистості, яка знаходить своє безпосереднє втілення в мотивах діяльності. Чим нормативно чіткіше сформульовані моральні та правові компоненти цієї атмосфери, тим менш проявляються такі мотиви злочинних діянь, як "із набуття авторитету у товаришів" і "наслідування іншим особам" (в останньому випадку маються на увазі члени колективу). Ця залежність найбільше повно виражається в тих випадках, коли молода людина безпосередньо, тісно пов'язана з життям колективу. У молодіжних колективах думка товаришів особливо яскраво виступає як фактор, який впливає на мотивацію.

Також можна вказати на певну залежність мотивації від місця навчання, що безпосередньо пов'язано з культурними цінностями. Насамперед тут становить інтерес загальноосвітній фактор. Найбільш чітко простежується зв'язок між рівнем освіти молодих людей і частотою поширеності таких моти