Юридична психологія - Бочелюк В.Й. - 4.3. Правова свідомість неповнолітнього правопорушника

Важко переоцінити роль свідомості в поведінці людини. Свідомість — це вищий рівень психічного відображення та саморегуляції, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Емпірично свідомість виступає як безупинно мінлива сукупність почуттєвих і розумових образів, які безпосередньо з'являються перед суб'єктом у його внутрішньому досвіді і зумовлюють його практичну діяльність. Свідомість вивчається рядом наук — філософією (основне питання філософії — питання про відношення свідомості до буття), логікою, лінгвістикою, нейрофізіологією, антропологією, соціологією, етнографією тощо. Психологія вивчає походження, структуру та функціонування свідомості індивіда. Свідомість характеризується: активністю; спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження (усвідомлення самої свідомості), мотиваційно-ціннісним характером; різними ступенями (рівнями) ясності. Свідомість будь-якого індивіда унікальна, але не довільна — вона обумовлюється зовнішніми стосовно свідомості і незалежними від неї факторами (Насамперед структурами тієї соціальної системи, у якій існує індивід). Вивчення свідомості зіштовхується із двома основними труднощами. По-перше, всі психологічні явища з'являються перед індивідом у тій мірі, у якій вони усвідомлюються

(у тому числі несвідоме, яке усвідомлюється або в результаті спеціальної процедури "доведення до свідомості", або побічно — у вигляді перекручувань свідомості). За даними самоспостереження, свідомість позбавлена власної психологічної специфіки — її едина ознака полягає в тому, що завдяки свідомості перед індивідом з'являються (з тим або іншим ступенем ясності) різні явища, що становлять зміст конкретних психологічних функцій. Тому свідомість або розглядалася як загальна умова існування психіки та позначалася, власне кажучи, метафорично, або настільки ж неправомірно ототожнювалося з якою-небудь психічною функцією (найчастіше з увагою або мисленням). У першому випадку про конкретне (у тому числі експериментальне) вивчення свідомості взагалі не могло бути мови, у другому — це питання підмінювався вивченням відповідної функції. Все це породжувало думку, що свідомість для наукової психології — взагалі фікція (У. Джеймс). Інші труднощі випливають із першої: свідомість (як і окремі психічні функції) не локалізується в зовнішньому просторі, але на відміну від психічних функцій свідомість не вдається "розчленувати" і в часі. Дослідники не змогли виявити характеристик свідомості, по яких її можна було б вивчати відомими психології методами (наприклад, вимірювати в певні одиниці часу, порівнювати свідомість за певні відрізки часу і т. ін.). Важливою для конструктивного аналізу свідомості виявилася ідея І. Канта про наявність стійких, інваріантних структур, схем свідомості, що накладаються на безупинно мінливий потік сенсорного, що походить від органів почуттів, інформації і організовує її певним чином.

Вибір мети вчинку, усвідомлення мотиву та ухвалення рішення, оцінка наслідків вчинених діянь прямо залежать від того, наскільки добре людина знає закон і наскільки правильно розуміє його призначення. Той, хто усвідомлює необхідність додержуватися приписів права, хто перетворив отримані правові знання в послідовні принципи поведінки, той ніколи не стане порушником закону. Це справедливо для будь-якого віку, у тому числі і для неповнолітніх. Саме тому формування правової свідомості забезпечує попередження протиправних проявів серед неповнолітніх, а недоліки правового виховання є тим чинником, який сприяє створенню психологічних передумов антигромадських діянь.

Зрозуміло, необхідно враховувати, що неповнолітній, вчинюючи так або інакше, далеко не завжди замислюється над веліннями закону. Сам характер мотивів, їхня спрямованість не містять зазвичай чогось противоправного: бажання продемонструвати свою сміливість, набути авторитет у товаришів, наслідування дорослим^ прагнення придбати матеріальні блага і т. ін. Оцінюючи сам мотив, неповнолітній, як правило, не думає про закон. Але, вибираючи засоби, за допомогою яких реалізуються мотиви, він повинен замислюватися над веліннями права, співвідносити свої дії з вимогами встановленими правовою нормою. Щоб цього домогтися, необхідно виховати в нього повагу до закону.

Формування у неповнолітніх здатності вибирати правильну лінію поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях немислиме без правового виховання, тобто без роз'яснення змісту та призначення законів, повідомлення необхідних правових знань, без вироблення в них звички дотримуватися закону, без виховання переконаності в необхідності та доцільності додержуватися велінь права.

Виховання правосвідомості саме і спрямовано, з одного боку, проти правового нехтування, а з іншого — проти бездушного виконання правових вимог. Тому відношення до закону свідчить не лише про прояв певних звичок і стереотипів поведінки, але і про певні риси світогляду неповнолітнього, про його моральні якості, про його відношення до суспільству в цілому.

Закон виражає ті вимоги, які суспільство пред'являє до своїх членів, держава — до громадян. Бути свідомим членом суспільства — це значить бути свідомим громадянином держави, який сумлінно виконує установлені законом обов'язки і правильно використовує надані права. Ось чому правове виховання є найпершим обов'язком загальноосвітньої школи.

Однак ці безперечні положення, на жаль, не завжди стають виховним принципом роботи з неповнолітніми. А це вже саме по собі не може не вплинути па правову свідомість неповнолітніх й, отже, ; на характер їх поведінки. Правова невихованість стає передумовою протиправної поведінки.

У більшості неповнолітніх правопорушників не тільки відсутнє чітке уявлення про правові вимоги, а й не сформоване саме поняття "закон". Для значної кількості неповнолітніх закон — це те, що необхідно виконувати. Для чого ж служить закон, на що він спрямований, чому його не можна порушувати — ці питання залишаються для них неясними. Більше того, у багатьох неповнолітніх правопорушників існує поняття про закон лише як про караючий засіб.

Незнання елементарних правових понять не можна пояснювати байдужістю підлітків та юнаків до юридичних питань. Навпаки, починаючи з підліткового віку, у молодих людей усе більше розвивається потреба розібратися в складних відносинах між людьми, усвідомити роль суспільних, у тому числі і правових норм у регулюванні цих відносин. Однак реалізація цієї потреби стикається з певними труднощами. Основні з них: недостатньо глибокі знання про природу суспільних явищ, про організуючу роль держави і права, про сутність і соціальне призначення правових інститутів і норм; обмеженість життєвого досвіду, зокрема досвіду участі в здійсненні права. Завдання вихователів саме і полягають у тому, щоб нейтралізувати цю суперечливість відношення неповнолітніх до права та допомогти їм подолати труднощі пізнання правових явищ. При цьому завжди необхідно мати на увазі те, що правове виховання нерозривно повинне бути пов'язане і з іншими формами виховання — з формуванням навичок суспільної поведінки.

Недоліки правового виховання по-різному проявляються в правосвідомості неповнолітніх та їхній поведінці. На сьогодні виділяють два основні рівні "дефектності" правової свідомості неповнолітніх. Перший, при якому недоліки правового виховання хоча і є активно діючим фактором, однак носять начебто приватний характер. При цьому підліток переконаний у правильності та справедливості правових вимог й у необхідності їхнього неухильного виконання, але він або не вміє застосовувати загальні вимоги в конкретній, нерідко конфліктній ситуації, або перекручено уявляє собі сам зміст деяких вимог та обмежень. Другий рівень характеризується нігілістичним відношенням до права в цілому, до переконання, що вимоги та правові заборони носять лише формальний характер, а керуватися необхідно своїми бажаннями та інтересами. Цей рівень у відхиленні правової свідомості можливо визначити як активну протиправну спрямованість особистості.

Активна протиправна спрямованість неповнолітніх — це негативний результат у правовому вихованні. І він, як правило, виявляється, коли досліджується рівень правової свідомості "важких" підлітків та юнаків.

Недооцінка правового виховання ґрунтується па помилковій точці зору, відповідно до якої моральне виховання нібито повністю включає виховання правове. Неповнолітнім необхідно роз'ясняти сутність моральних понять і категорій, виховувати у них повагу до моральних цінностей, а що стосується елементів правової свідомості, то вони нібито автоматично виробляються на основі моральних поглядів і морального досвіду.

Головна причина такої недооцінки полягає в недостатньо чіткому уявленні про особливості правового виховання, про те, що норми права не тільки вказують на певний спосіб поведінки громадян, а й викликають у їхній свідомості вирішальні мотиви на користь цієї поведінки.

Таким чином правове виховання, сприяючи формуванню правосвідомості, мас особливий вплив на особистість. Чим вище рівень правової свідомості особистості, тим краще в ній сформована особлива соціальна якість — громадянина, свідомого носія прав та обов'язків. Тому усвідомлення правових понять та правових норм молодими людьми — це усвідомлення їхнього відношення до праці, до суспільних обов'язків, до оточуючих людей.

Значний вплив на процес становлення правової свідомості мають повсякденні факти й, здавалося б, "дрібні" повсякденні відносини. Правові погляди неповнолітніх формуються найчастіше під впливом психології безпосереднього оточення та оцінок і суджень правового порядку, а також тих елементарних норм, до яких людина привчається з дитинства. І, звичайно, дефекти правосвідомості зазвичай виявляються там, де мали місце відхилення від вимог цих норм.

При всьому значенні правових уявлень як регулятора поведінки особистості не можна переоцінювати або потворно перебільшувати їхню роль. Звичайно ж, було б грубою помилкою вимагати, щоб кожен підліток знав всі діючі в нашій державі закони та умів розбиратися в них як кваліфікований юрист. Цього неможливо домогтися, та у цьому й немає ніякої необхідності. Мова йде про те, щоб молоді люди мали загальні уявлення про найбільш важливі закони сучасної держави, знали обсяг і зміст правових вимог, вимоги до поведінки громадян, і, нарешті, засвоїли б ті похідні правові принципи, без яких неможливо правильно використати надані суспільством права й обов'язки. Необхідно намагатися, щоб кожен неповнолітній знав, що йому дозволене законом, які дії та вчинки він може робити, а від чого слід утримуватися.

Ця обставина має особливе значення для неповнолітнього, який формується як особистість, вчинки та дії якого часом позбавлені внутрішньої логіки та послідовності, а життєва лінія поведінки ще не вироблена. Діяльність такої особистості за допомогою правового виховання саме й ставиться в певні рамки вимог законності. Такого роду виховання сприяє тому, що неповнолітній починає більш чітко оцінювати свої вчинки, ставить їх під правовий контроль, починає управляти власними спонуканнями, протистояти негативним впливам. Важливу роль у цьому процесі відіграють не лише знання законності, а й свідоме засвоєння сутності конкретних державних заборон і тієї відповідальності, яку несе громадянин за їхнє порушення.

Саме в період соціальної зрілості частіше виявляється негативне відношення до різного роду обмежень і заборон, спроба усе самому побачити, пережити.

Тому усвідомлення молодими людьми суспільної, у тому числі й правової значущості своєї діяльності нерозривно пов'язане із правильним розумінням правових заборон. Адже утримання від дій, які суперечать інтересам суспільства, — один з показників глибини усвідомлення підлітками і юнаками прав і встановлених суспільством обов'язків. З іншого боку, вчинки та дії, які відповідають закону, поступово підводять молоду людину до усвідомлення необхідності та обов'язку завжди діяти за законом.

Особливе значення для вибору поведінки молодої людини має роз'яснення їй сутності кримінально-правових норм. Це роз'яснення є одним із засобів попередження най небезпечніших для суспільства вчинків, утримання Підлітка і юнака від такої поведінки, яка може мати для нього тяжкі наслідки. Воно найбільш необхідно в тих випадках, коли у неповнолітнього перекручені моральні уявлення, коли його поведінка свідчить про відсутність поваги до вимог правових та інших соціальних норм. Але, на жаль, саме серед цієї категорії неповнолітніх найчастіше виявляються "пробіли" у правовому вихованні.

Формування правосвідомості — складний процес, який включає ряд якісно неоднорідних етапів. Основні з них:

— оволодіння певними правовими знаннями (засвоєння деяких основних правових принципів, загальних положень, формування елементарних правових понять тощо);

— усвідомлення правових норм (їхнього призначення, необхідності суспільної та особистісної значущості і т. ін.);

— перетворення придбаних правових знань, переконань у практику поведінки, у вчинки.

Кожний із цих етапів вимагає особливого підходу та обов'язкового врахування специфіки вікової й педагогічної психології. Мистецтво вихователя саме й проявляється в умінні чітко виділити кожний з етапів правового виховання, домогтися їхньої послідовності та наступності, вміло використовувати засоби впливу на особистість молодої людини залежно від її індивідуальних особливостей.

Джерела правопорушення виявляються задовго до самого факту його здійснення. Недисциплінованість, невміння змусити себе свідомо виконувати вимоги старших і дотримуватися правил поведінки виявляються в дитинстві. З роками вони закріплюються та набирають усе більш яскраві й цинічні форми, крайня з яких — правопорушення та злочин. Тому боротьба за соціально схвалену поведінку людини, звичайно ж, починається з дитинства. Людина з перших кроків життя повинна привчатися до дотримання елементарних норм поведінки та відповідати за їхні порушення.

На жаль, вихователі та батьки недостатньо вимогливо й чітко реагують на взаємну брутальність між молодими людьми ("аби тільки не було бійок"), на окремі цинічні оцінки тих або інших явищ, на випадки нестриманості, поблажливо дивляться як на неминуче "вікове зло" на випадки відсутності в хлопців витримки та розумного самоконтролю, на неприборкані емоційні спалахи.

З іншого боку, і в школі та вдома нерідко спостерігається прагнення дорослих до зайвої опіки неповнолітніх, до штучного обмеження їх від труднощів, недовіра до самостійних їхніх рішень. У підсумку формуються характери молодих людей, які не здатні переборювати труднощі. Без-вольові підлітки і юнаки — це люди, обділені морально, які причиняють нещастя навколишнім, вони не вміють бути гідними громадянами.

Воля — це здатність людини, яка проявляється в само-детермінації та саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів. Як основні функції волі виділяють: вибір мотивів і;цілей, регуляцію спонукання до дій при недостатній або надлишковій їх мотивації, організацію психічних процесів в адекватну виконуваній людиною діяльності систему, мобілізацію фізичних J психічних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей. Поняття "воля" було спочатку введене для пояснення спонукань до дій, здійснюваних за власними рішеннями. Потім воно стало використовуватися для пояснення можливості вільного вибору бажань при конфлікті.

Можливість довільно регулювати дії та психічні процеси, підкоряючи їх своїм свідомим рішенням, також виражаються наявністю волі, як і прояв у діях людини таких якостей, як наполегливість, рішучість, стриманість, сміливість і т. ін. Різноманіття всіх ситуацій, які вимагають термінової вольової регуляції (подолання перешкод, спрямованість дії, конфлікт мотивів, конфлікт між вимогою підпорядкування соціальним нормам і наявним у людини бажанням тощо), можна звести до трьох реальностей, в основі яких лежить необхідність: заповнення дефіциту спонукання. до дій при відсутності їхньої достатньої мотивації; вибору мотивів, цілей, видів дії при їхньому конфлікті; регуляції зовнішніх і внутрішніх дій і психічних процесів. У соціальному аспекті воля обумовлена розвитком трудової діяльності, вона може бути представлена як система – різних психічних процесів або як особлива внутрішня дія, яка включає особисті зовнішні та внутрішні засоби. Участь мислення, уяви, емоцій, мотивів і т. ін. у вольовій регуляції призводило в історії науки до перебільшеної оцінки або інтелектуальних процесів (інтелектуальні теорії волі), або афективних процесів (емоційні теорії волі). Були створені теорії, у яких воля розглядалася як первинна здатність душі. Вольова регуляція поведінки та дій є довільною регуляцією активності людини. Вона формується та розвивається під впливом контролю за її поведінкою з боку суспільства, а потім самоконтролю особистості. Вольова регуляція проявляється як особистісний рівень довільної регуляції, яка відрізняється тим, що рішення про вольову регуляцію походить від особистості та при регуляції використання особистісних засобів. Одним з таких засобів особистісної регуляції є зміна змісту дій. Навмисна зміна змісту дії, яка призводить до зміни спонукання, може досягатися через переоцінку значущості мотиву, через залучення додаткових мотивів, через передбачення та переживання наслідків дії, через актуалізацію мотивів щодо засобів уявлюваної ситуації і т. ін. Розвиток вольової регуляції пов'язаний насамперед з формуванням мотиваційно-змістової сфери, стійкого світогляду та переконань людини, а також здатності до вольових зусиль в особливих ситуаціях." Розвиток цієї здатності пов'язаний з переходом від зовнішніх способів зміни змісту дії до внутрішніх;

Для того, щоб виховати людину, яка вміє розумно використати надані їй суспільством права та свободи, потрібно навчити її вольовими зусиллями управляти собою. А це значить, що необхідно виробляти навички та уміння правильної організації своєї діяльності, стимулювати найбільш позитивні дії й, навпаки, гальмувати прагнення, які можуть призвести до негативних вчинків. Необхідно, щоб ці навички з роками переходили у послідовні принципи поведінки, коли кожен крок і вчинок зважується високими вимогами моралі та права. При цій умові ми виховаємо вільного громадянина, для якого зовнішні вимоги норм моралі та права стануть його внутрішніми мотивами поведінки.

Бути вільним — значить мати розвинену волю. Той, хто діє не за зовнішнім примусом, а відповідно,до своєї волі, саме і с вільною людиною. Його воля виступає як внутрішній організуючий стрижень, якій дозволяє вибір вчинків, керуючись певними цілями. Вольові досягнення такої людини забезпечуються почуттям відповідальності та моралі колективіста.

Прорахунки та помилки при вихованні у молодих людей позитивних вольових якостей, як правило, призводять до того, що вони не вміють, а іноді не бажають робити правильний вибір вчинку, послідовно дотримуватися норм і правил суспільно-корисної поведінки. Тому не випадково в тих підлітків та юнаків, які допускають аморальні вчинки, виявляються дефекти волі. Ці дефекти зазвичай виникають у ранньому шкільному віці і вже потім, закріпившись, виступають як негативні вольові риси характеру, які постійно тією чи іншою мірою проявляються у вчинках і діях. Ними найчастіше є такі риси: нерішучість, відсутність наполегливості при проведенні в життя ухваленого рішення, не сформованість незалежності та самостійності поведінки, а також безініціативність, упертість, нестриманість. .

Наявність цих рис свідчить насамперед про те, що скоєння протиправного діяння підлітками і юнаками внутрішньо обумовлене слабкістю їхньої волі. Злочин, звичайно, скоює та молода людина, яка не володіє розумною, заснованою на ідейних принципах рішучістю, їй не вистачає сил побороти суперечливі почуття, які викликані несприятливими умовами та негативними впливами. Замість рішучої відмови від аморальної поведінки вона проявляє або нерішучість, або підкоряється чужій волі. Іноді, намагаючись побороти виниклий внутрішній конфлікт, неповнолітній приймає поспішне та невиважене, непродумане рішення, яке продиктоване прагненням якнайшвидше позбутися неприємного йому стану напруги, який, в свою чергу, завжди передує вибору мети й лінії поведінки. У таких випадках неповнолітній нездатний виробити позитивні варіанти поведінки, тому що він не навчився самостійно переборювати перешкоди, не сформував самовладання й витримки, не придбав навичок стримування виникаючих поривів. Слабкість волі та відсутність цілеспрямованості призводить до того, що сформована конфліктна ситуація і навіть короткочасний негативний вплив стають для молодої людини тими перешкодами, які вона не може перебороти, не порушуючи моральних і правових норм.

Певну значущу роль у цих випадках % відіграють й особливості емоційної насиченості неповнолітнього. Коли емоції неорганізовані та слабка воля, поведінка стає неврівноваженою і характеризується крайніми точками вагань: від героїчних вчинків до негідних і навіть злочинних дій. Особливе значення тут має гостра враженість неповнолітніх, внаслідок якої вони часто виявляються підданими впливу негативних факторів.

Виховання у неповнолітніх розвинутої волі та уміння організовувати власні почуття є неодмінною умовою, яка визначає правомірність поведінки.

Неповнолітні правопорушники найчастіше не вбачають дефектів власної волі. Вони або зовсім не замислюються над нею, або нездатні критично оцінити її. Тому безвольове підкорення обставинам вони розглядають як цілком нормальну в даних умовах поведінку: "так вийшло", "по-іншому діяти не міг", "як всі, так і я", "чого тут особливого" і т. ін.

Нерозвинена самокритичність у неповнолітніх правопорушників доповнюється не сформованістю правильної оцінки якостей та поведінки навколишніх людей. Тут чітко проглядається вікова психологічна особливість оцінки: неповнолітній судить про вчинки та слова іншої людини головним чином залежно від того, як він сам ставиться до цієї людини, і тому часто попадає під вплив більш сильних однолітків або дорослих правопорушників, які спочатку спеціально підкреслюють свою нібито повагу до них, виступають у ролі доброго та справедливого заступника. У результаті критерієм оцінки вчинків неповнолітнього стають не вимоги моралі та права, а некритично сприйняті думки та дії цих осіб.

Вольові ознаки нерозривно пов'язані з уявленнями про сутність та значення вольових рис та якостей. Багато неповнолітніх порушників або недостатньо високо цінують деякі вольові якості особистості, або мають досить перекручене уявлення про них. Так, виявлено, що з 15 позитивних якостей особистості підлітки найменше цінують організованість, відповідальність, уміння володіти собою. Багато підлітків 5—8 класів допускають грубі помилки при розкритті понять, підмінюють одну якість іншою. Вони або нічого не знають про волю, або ототожнюють її зі сваволею, впертістю і т. ін. При несприятливих обставинах такі перекручені уявлення або занижені оцінки значною мірою полегшують формування поверхневих мотивів й їхню реалізацію в безвольній поведінці.

Виховання позитивних вольових якостей у неповнолітнього правопорушника необхідно починати з формування правильних, чітких уявлень про вольові якості особистості. На перших етапах виховання, особливо в молодшому юнацькому віці, головну увагу необхідно приділити розкритою сутності окремих вольових якостей, правильно ілюструвати їх прикладами з життя. Надалі ж потрібно обов'язково переходити до вироблення у неповнолітніх більш узагальнених уявлень про волю та вольовий образ особистості в цілому. Особливо багато зусиль вимагає подолання дисгармонійності уявлення про волю. Нерідко окремі риси особистості набувають у свідомості підлітків та юнаків потворно перебільшені форми, перетворюючись у свої антиподи. Замість сміливості — нахабність, замість наполегливості — упертість, замість ініціативи — невміння стримувати свої бажання, замість самостійності — неповага до старших і до їх вимог. Перекручені уявлення вже самі по собі полегшують формування рішучості скоїти провину або правопорушення. Тому подолання дисгармонії уявлення і вчинків — першочергове завдання перевиховання, що сприяє досягненню першого етапу самовиховання неповнолітнього, ситуативного самовиховання. Воно виникає зазвичай під впливом ситуації, коли потреби в самовихованні ще нема, але вже епізодично необхідно працювати над собою, перебудовуючи елементарні поняття про моральну цінність особистості та її вчинків.

Успіх роботи з перевиховання неповнолітніх значною мірою залежить від уміння вихователя виробити в правопорушника критичне відношення до власної поведінки. Правильно оцінити себе та свої вчинки — значить задуматися над тим, який ти є і яким повинен стати. Із цього й починається процес, планомірного самовиховання та самовдосконалення, без якого немислимо змінити особистість. Цей етап самовиховання можна . назвати пошуковим самовихованням, тобто таким, коли особистість переживає свої недоліки, шукає шляхи їхнього усунення та починає більше або менш систематично працювати над собою. Кожний, хто виховує та перевиховує особистість, зобов'язаний мати на увазі: сформувати правильну самооцінку — це значить відкрити те внутрішнє джерело, яке направляє подальший розвиток особистості по правильному шляху.

Для того щоб досягти високого рівня розвитку волі, необхідно перейти до третього етапу — етапу зрілого самовиховання. Суть його полягає в тому, що в неповнолітнього починає яскраво виражатися потреба в самовдосконаленні, і робота над собою носить систематичний, у певному змісті плановий характер. Цей етап стає можливим лише тоді, коли самовиховання носить діючий характер: намічені заходи Щодо самовдосконалення свідомо прийняті неповнолітнім, позитивно оцінені ним та обов'язково здійсняться на практиці. Коли ця умова в наявності, є всі підстави говорити про те, що неповнолітній міцно став на шлях виправлення та перевиховання, і є впевненість, що надалі він не порушить суспільних норм і правил.