Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Антирелігійна кампанія М.Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади

Друга світова війна призвела до величезної трагедії українського єврейства. В Галичині було знищено близько 98% євреїв, які залишалися там протягом гітлерівської окупації. Серед євреїв, котрі мешкали в східних окупованих регіонах, у живих лишилося не більше як 1% (деякий виняток — так звана Трансністрія, де визволення дочекалися 15—20 тис. з 185 тис. місцевих євреїв, та Чернівці, де гітлеровці не встигли знищити до приходу Червоної Армії 16 тис. євреїв). Майже повністю знищено таку самобутню єврейську етнолінгві-стичну й етноконфесійну групу, як кримчаки; попри намагання експертів допомогти іншій єврейській етнолігвінстичній й етноконфесійній групі — караїмам і довести Берлінові їхнє начебто "неєврейське" походження, їх також було розстріляно.

Відомостей про те, що радянське керівництво розглядало проблему євреїв в окупованій Україні і взагалі на окупованих землях, немає. Разом з тим повсюди були люди, котрі допомагали їм з власної ініціативи. Ще задовго до удержавлення України єврейські організації розшукували таких осіб і широко повідомляли про них світові. До почесної книги "Праведники миру" занесено митрополита Андрія Шептицького, луцького музиканта Вітольда Фуменка, священика Покровської церкви Києва Олексія Глаголєва, рівненчанина Якова Сухенка. Після здобуття незалежності України ці пошуки набули великої державної й громадської ваги, а передмову до книги про українських праведників миру (Сусленський Яків "Справжні герої" (Київ, 1993) написав особисто Президент Леонід Кравчук.

Потепління, що настало з 1943 р. у взаєминах між партійно-радянським керівництвом і релігійними організаціями, дуже мало позначилося на стані іудейських громад. Після війни в СРСР і, зокрема, в Україні розгорнуто безпрецедентну боротьбу з "безрідними космополітами", "оспівувачами талмудичної архаїки та містечкової зашкарублості", репресовано цілу плеяду єврейських інтелектуалів.

Навіть гідно, як велить традиція, поховати жертви гітлеризму виявилося неможливим: влада відмовляла у праві відновлення національної символіки на могилах і зазначення національної приналежності похованих. До останнього часу в Україні стояли надгробники з Моген-Довидом (Щитом Давида), в якого відбито "зайвий", шостий промінь — уособлення розчавленої національної гідності, блюзнірства й апогею "патріотизму". На початку 1992 р. в Україні виявлено 530 місць, де відбувалися масові розстріли євреїв у часи Другої світової війни, причому значна частина їх була в занедбаному стані.

Антирелігійна кампанія М.Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади

З кінця 50-х років у країні розгортається кампанія з викорінення інституціалізованої релігійності. Вона базувалася на утопічних планах побудови комуністичного суспільства до 1980 р. і на гранично ненауковому сприйнятті релігії як цілком пережиткового явища в соціальній тканині радянського суспільства, що функціонує завдяки підживленню з-за рубежа, спритності і підступності церковних діячів й через огріхи атеїстичної пропаганди.

В Україні ця кампанія набула винятково жорстоких форм і завдала нищівного удару по всіх конфесіях. Щодо іудейської релігії, то в республіканській пресі було організовано публікацію ряду статей і листів, які "викривали" синагогальний актив у користі і зловживаннях, "порочних зв'язках" із закордоном, в інших гріхах. Під приводом "систематичних порушень законодавства про релігійні культи" закрили синагоги у Львові, Миколаєві, Херсоні та в багатьох інших містах України.

Пафос антиконфесійного завзяття в ряді випадків підігрівався відчутними юдофобськими елементами офіційної пропаганди. Всесвітній резонанс і обурення викликав, наприклад, виступ М.С.Хрущова перед діячами культури й мистецтва (березень 1963 р.), в якому він розповів про якогось перекладача-єврея, що нібито працював у штабі гітлерівського генерала Паулюса. Це повідомлення виявилося наклепом, а в загальному контексті промову радянського прем'єра розцінено світовою громадськістю як намагання звинуватити євреїв у співробітництві з нацистами. Великий скандал викликав і вихід у Києві книги Т.Кичка "Іудаїзм без прикрас". Поряд з цілою колекцією антисемітських випадів вона містила карикатури в стилі журналу "Штюрмер", який виходив у Німеччині за Гітлера. Обурення виявилося настільки сильним, що ідеологічна комісія ЦК КПРС змушена була засудити книгу Т.Кичка.