Історія релігій - Лубський В.І. - Розділ IV. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії

Країна Єгипет розташована в північній частині африканського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського водоводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків обмежують Лівійські та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Регулярні розливи Нілу роблять ґрунт цього гігантського оазису дуже родючим. Єгипетський народ почав формуватися десь в V-IV тисячоліттях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північної Африки перетворилися па пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу заплаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

Політичний і духовний розвиток Єгипту був певною мірою зумовлений також і його геополітичним становищем. Море, гори і пустелі гарантували йому повну безпеку від сусідів. Племінні стосунки, війни і завоювання, що проходили в долині Нілу, мали внутрішній характер і поступово вели до територіального розширення. Культура розвивалася в основному в умовах мирних століть. Але ця сприятлива умова породжувала певну ізоляцію; обмежувався зовнішній культурний вплив, який став відчуватися лише значно пізніше. Саме тому історія релігії Стародавнього Єгипту може бути благодатним матеріалом спонтанних законів .релігійного розвитку.

Утворення держави в Єгипті відбулось в архаїчний період, десь за 4-3 тис. років до н.е., майже одночасно з утворенням держави в Дворіччі і значно раніше, ніж в Індії і Китаї, Греції і Римі.

Економічний розвиток у III тис. до н.е. знаменувався зростанням продуктивності праці, що вело до формування нового суспільного ладу. Поряд з недорозвиненим рабством існувала сільська община з дрібних приватних господарів. Земля була власністю держави. Існували й такі залишки архаїчних суспільних відносин общин по-патріархального ладу, як колективне рабовласництво. Це, природно, позначилось на політичній організації суспільства. Спочатку на основі племінних об'єднань утворюються невеликі держави - номи. Поступове об'єднання помів у IV ст. до н.е. привело до утворення двох царств: Нижнього Єгипту і Верхнього Єгипту. Десь у 3000 р. до н.е. цар Манес об'єднав усю країну. Створюється велика, добре організована держава, починається династична епоха, коли влада належала фараонам. Історія Єгипту налічує 30 династій фараонів. Ця епоха закінчилась у 341 р. до н.е. завоюванням Єгипту персами.

Увесь цей грандіозний період складалася й розвивалась величезна цивілізація, основою якої була релігія. Ця давньоєгипетська цивілізація і давньоєгипетська релігія були потім значною мірою успадковані всім людством.

Відомий дослідник стародавнього світу Х.А.Кінк, досліджуючи життя Стародавнього Єгипту, зробив цілком слушний висновок, що їхня духовна культура не була така первісна, як це можна було б чекати. У неї були свої попередники, в тому числі і в релігії.

В архаїчний період існувало Раннє царство, під час якого правили І і II династії. Це було від 3000 до 2800 р. до н.е. В цей час у кожному номі були свої місцеві боги, які були, по суті, племінними богами. Це ще була майже первісна релігія. Номові боги мали зооантропоморфний вигляд. У Нехені, що став згодом центром об'єднання Південного Єгипту, вклонялися богині-шуліці, а в центрі Північного Єгипту - Буто - священній змії. Цілком можливо, що це були залишки первісного тотемізму.

Архаїчний період змінило Стародавнє царство III-VI династій. Його відкрив засновник III династії фараон Джосер (2780-2760 рр. до н.е.). Відбулося завершення об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту в класичну деспотію зі столицею в місті Мемфісі. Настав сталий мир, країна прогресувала. У цей час з'явилися загальноєгипетські боги. Ними звичайно були боги міст-держав, що ставали центром об'єднання І та II династії, ще в кінці IV тис. до н.е. таким богом зробили бога-сокола Гора, що став богом Сонця. А коли столицею держави став Мемфіс, загальноєгипетським богом став мемфіський бот Птах.

Близько 2700 р. до н.е. владу успадкувала V династія з міста Геліополя. Головним богом став бог цього міста Атум (Ра).

У 2250 чи 2270 р. до н.е. відбувся перший розпад Єгипту на дрібні держави. Це був перехідний період дальшого державоутворення, він тривав до 2050 р. до н.е.; на різних територіях царювали VII - X династії.

Завершився цей період новим об'єднанням номів і утворенням Середнього царства зі столицею у Фівах. Під час Середнього царства правили XI - XIII династії фараонів з1 2050 чи 2070 до 1700 чи 1790 рр. до н.е. В часи царювання XI і XII династій (2100-1800 рр. до-н.е.) в місті Фіви надали верховенство богові Амону (що означає "сокровенний", "потайний"), який став богом Амоном-Ра.

Наприкінці цього періоду загострилися соціальні суперечності, які завершилися народним повстанням. Настав другий розпад Єгипту, період правлінь XIV - XVII династій, під час якого до країни через Суецький перешийок з Передньої Азії вдерлися завойовники чіксоси. Через 120 років вони відійшли до Палестини і зникли. Єгипетська цивілізація була настільки стійкою, що після захоплення країни чужинцями вона поглинала завойовників і швидко поновлювала культурну рівновагу. З 1580 р. до н.е. почалося Нове царство, XVIII - XX династії були при владі до 1070 чи 1090 р. до н.е. В цей час зміцнюється рабовласництво, розширюються межі держави, відбувається завоювання Сирії і Палестини. Релігія продовжує .видозмінюватися. Аменхотеп IV (1414 - бл. 1406 рр. до н.е.) розпочинає реформи. Він оголосив себе сином єдиного бога Сонця Атона і взяв собі нове ім'я Ехнатон. Це була спроба встановлення монотеїзму, так потрібного єдиній державі. Проте ця спроба була невдалою. Відомий дослідник стародавнього світу І.Г.Франк-Кам'янецький слушно зауважив, що глибина релігійного переживання, яка виявилася згодом в етичному монотеїзмі іудаїзму і знайшла потім у християнстві вираження у формулі "вірю, бо це абсурдно", ніколи не могла сприйнятися єгиптянами через специфічність їх конкретного мислення. Вони навіть загробне життя не могли собі уявити інакше, як повторення їх реального життя. Саме тому монотеїзм як вища ступінь абстрагування в розумінні Бога хоч і був вкрай потрібний фіванському Єгипту для виправдання культу єдиного царя, не зміг укріпитися.

На згадку про цю революційну епоху в історії давньоєгипетської релігії нам залишилася пишна гробниця фараона Тутанхамона (бл. 1400 - 1392 рр. до н.е.). Після смерті Ехнатона жерці і знать поновили давню релігію старих богів, значно послабили владу фараона, а за часів фараона Рамзеса III в 1070 р. до н.е. влада взагалі перейшла до верховного жерця Херіхора. Почався період Пізнього царства.

В період Пізнього царства (бл. 1070 - 332 рр. до н.е.) йде подальше вдосконалення господарства, розвивається інтенсивне зрошувальне землеробство, застосовуються залізні знаряддя праці. Зникає колишня ізольованість країни. А разом з тим виникає загроза іноземного вторгнення. В середині VIII ст. до н.е. в Єгипет вторглися війська Куша, в VII ст. - Ассирії. В 525 р. до н.е. за часів фараона Псамметиха III (XXVI Саїська династія) Єгипет був завойований перським царем Камбізом. Правда, це поширювало зв'язки Єгипту а навколишнім світом, що й позначалося на розвитку культури.

У VI ст. до н.е. Єгипет завойовує Александр Македонський. У 332 р. до н.е. у мемфіському храмі бога Птаха він прийняв подвійну - білу і червону - корону Верхнього і Нижнього Єгипту. Місто Александрія стала столицею країни і центром елліністичної культури. Почалася історія елліністичного Єгипту (332 - 30 рр. до н.е.). Потім Єгипет перейшов під владу Риму (30 - 395 рр.) і Візантії (395 - 642 рр.). Це був кінець давньоєгипетської релігії, її змінили релігійні культи завойовників. У 642 р. війська халіфа Османа вступили в Александрію, візантійський флот покинув Єгипет, який увійшов до складу Халіфату. В Єгипті з'явився іслам, він був державною релігією, швидко вкоренився і досі є основною релігією Єгипту.

Така загальна картина Пізнього царства в Єгипті.

Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії
Давньоєгипетські боги
Міф про Осіріса
Душа. Поховальний культ
Храми і жрецтво
Розділ V. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ МАЛОЇ АЗІЇ І СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я
Хетська релігія
Фригійська релігія
Сирійсько-фінікійська релігія
Халдейська релігія
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru