Історія релігій - Лубський В.І. - Розділ IX. ІНДУЇЗМ

На початку нашої ери в Північній Індії утворюється могутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм. З розпадом нього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром імперії династії Гуптів. У IV ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія, де в цей час утворюються свої менші, але досить міцні держави. У IV-V ст. держава Гуптів досягає найбільшого розквіту, в ній активно йде процес утвердження феодального ладу. Водночас це був процес витіснення буддизму з Індії і відродження індуїзму.

З V- VI ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це вже був не той старші брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвинений пізній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасного індуїзму. Отже, все що ми будемо бачити н індуїзмі, який відродився в Індії після згасання там буддизму, цілком відноситься, з невеликими поправками, до сьогоднішнього індуїзму в Індії (його нині сповідує понад 80% населення країни).

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, які весь час поглиблювали віровчення, милішали на його еволюцію.

Соціальні колізії в Індії середини І тне. до н.е. вели до гострих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатістю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповнювались кризою релігії. Брахманізм як аристократична релігія мав обмежені можливості впливу на народ, а його консерватизм гальмував назрілі фундаментальні зміни. Раптово (це "раптово" тривало кілька століть) лінія розвитку класичної релігії індійської старовини переривається. Ні, ця релігія не зникла раз і назавжди, не стерлася з пам'яті народної, не стала пам'яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінки, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговорила мовою, потрібною новому часу. Цією релігією був буддизм. Почавши свій переможний хід у VI ст. до н.е., він охопив усю Індію. Індія стала буддистською. А через тисячу років починається його занепад, до XII-ХІІІ ст. він майже зникає, і лише один із сотні індійців називає себе буддистом. Проте стародавні індійські релігійні вірування зберігалися, особливо и західній частині Індії. Коли ж почався занепад буддизму, саме в Західній Індії відбулось їх нове народження. Із середини І тисячоліття починається відродження традиційної релігії Вед, на цей раз уже під ім'ям індуїзму, який став національною релігією індійців.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на території всієї Індії, він однаковою мірою задовольняв і широкі народні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Булли.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і відродження індуїзму мати свої глибокі причини.

Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, н його розпорядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному підношенні суспільству касти підходили більше. Індуїзм добре обґрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу.

Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феодальне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму, зокрема такі, як демократизм, звернений до кожної людини, а не тільки до витих каст тощо. І слід віддати йому належне - він зробив це блискучо.

Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демократизував культ. Він ввів його публічно відправлення з участю народу, запровадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуїстська іконографія і скульптура. Демократизується і значно розширюється пантеон індуїстських богів, про що мова йтиме окремо. І головне - демократизується і дедалі більше набирає національних особливостей віровчення, індуїзм відновлює традиційні доарійські вірування, в тому числі тотемістичні, культ природи, зокрема води, містично-еротичні культи.

Це принесло індуїзмові незаперечні, переваги перед буддизмом, прискорило поширення буддизму в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і принесло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто комплексу книг, що формують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він має богословську літературу різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закінчуючи жанром популярної літератури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо.

Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один з найкращих шляхів проникнення в народну свідомість. Індійська культура законно пишається своїм народним епосом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна", наскрізь просякнуті індуїстською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Евдії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї.

Найстародавніший індійський епос - це Махабхарата ("Розповідь про великих Бхаратів"). Махабхарата бере свої витоки десь у 2-ій половині II тис. до н.е., але остаточного вигляду набрала в середині І тис. н.е. Записана вона на санскриті. Змістом Махабхарати є розповідь про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи особливе значення, ще одна поема "Бхагавад-Гіта" ("Пісня Славетного", чи "Пісня Бога"). Вона розповідає про подвиги народного героя Крішни, потім оголошеного перевтіленням, Вішну, який здійснив це перевтілення щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором стародавньої Індії є "Рамаяна". Її написав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У "Рамаяні" розповідається про подвиги народного героя Рами. В основі її лежать події, пов'язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на острів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама - це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демоном Раваною, щоб звільнити свою дружину Сіту. Але вже і в "Рамаяні" Рама наближається до богів. Поема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближеними скупався у священній річці Сараю і відправився на небо в божественних небесних колісницях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Крішни і Рами було обґрунтовано в особливих богословських текстах-пуранах, які виникли вже в 2-ій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звершень цих богів викладає віроповчальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті.

З "Махабхарати" і "Рамаяни" та з пуран ми черпаємо багату інформацію про релігійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом.