Історія релігій - Лубський В.І. - Релігія в епоху еллінізму

Сам по собі азійський похід Александра мав певне значення для розвитку світової цивілізації. Разом з військом у нові країни йшли філософи, історики, природознавці, жерці. Завойовані культури не знищувалися. Александр не заперечував релігії завойованих країн, брав участь у їхніх культах, вів лінію на обожнювання своєї особи в усіх культах Він мріяв про створення греко-перської народності. Столицею нової держави він обрав Вавилон, там мав бути і головний храм нової держави. Але доля не дала часу Александрові Македонському на здійснення всіх його задумів: не склалася нова світова держава, не утворилася нова народність, не виникла нова релігія. Для таких процесів потрібні століття співпраці багатьох народів, потрібен особливий соціальний прошарок, який був би двигуном цих процесів. Однак походи Александра Македонського дали могутній поштовх процесам зближення культу і релігії античного світу і Близького Сходу.

Після Александра Македонського почалася епоха еллінізму, яка тривала до встановлення гегемонії Риму. У цей час відбувається занепад Греції, Македонії, Епіру, на Сході виникають держави Птолемеїв і Селевкидів, що несуть нові форми соціального прогресу.

У III ст. до н.е. на заході від Еллади починається розквіт нового державного об'єднання Римської республіки, яке веде активні загарбницькі і громадянські війни і яке напередодні своєї кризи 133-131 pp. до н.е. в 147 р. до н.е. перетворює Македонію на свою провінцію. Згодом уся Греція переходить під владу Риму.

Елліністична епоха має свої особливості релігійної історії. Насамперед це період повсюдної релігійної терпимості. Культи східних божеств поширюються в Греції, у грецьких богів з'являються нові прихильники на Сході, грецька міфологія стає загальновизнаною, вона набуває національного забарвлення в Малій Азії, у Східному Середземномор'ї, Єгипті і Дворіччі.

Відбувається також оживлення місцевих культів, місцеві боги одержують імена загальновідомих богів і місцеві епітети. Це свідчить про об'єктивну необхідність релігійного синкретизму в процесі зміцнення зв'язків між народами.

Історик релігії стародавності І.С. Свеньцицька зазначає, що. в елліністичний період набули поширення міфи про богів-рятівників, які позбавлять людей думки про смерть, вселяючи, надію на потойбічне спасіння. Таких рис набрали боги Осіріс, Діоніс, Аттіс. І одночасно зростає шанування богині Тіхе (Долі), що свідчило про соціальну нерівність, невизначеність.

В елліністичну епоху намітився відчутний зв'язок прогресу релігійної свідомості з іншими формами життя духовного суспільства.

Релігія стародавніх греків значною мірою одержувала поштовх від розвитку старогрецької науки і мистецтва. Про такий зв'язок можна говорили більш впевнено, ніж про зв'язок науки і мистецтва у Дворіччі та Єгипті. "Основи" Евкліда і "Альмагест" Птолемея зробили всі попередні математичні та астрономічні досягнення здобутком історії і започаткували нову епоху в науковому розвитку. Що ж до давньогрецького мистецтва, то про нього й говорити годі.

Започаткування римської релігії

Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов'язують із започаткуванням Риму і навіть називають точну дату цієї події - 21 квітня 753 р. до н.е.

У VIII ст. до н.е. в північно-західній частині Апеннінського півострова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародавнього Риму. З 754/753 до 510/509 рр. до н.е. тривав царський період, під час якого відбувалось поступове злиття первісного населення цієї частини півострова.

У Стародавньому Римі суспільство, складалося з трьох триб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. У кожній трибі було десять курій, a в курії - 10 родів, роди складалися з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Члени курії збирались у "священному місці", де приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. .Виконував релігійні церемонії куріон, він же був військовим керівником курії.

Родину очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які брали участь у куріальних;зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо, це були вихідці із сусідніх з Римом, общин. Крім того, існувала численна соціальна група - раби.

Уже тоді римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і доту, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесла, медицини, мистецтва. Вони також вірили в численних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків, займались ворожінням і всілякими магічними діями.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у відносно загальну релігію міста-держави.

Особлива заслуга в утворенні початкової стародавньоримської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілієві. Вважають, що саме він і є засновником релігії стародавніх римлян.

Стародавній історик Тіт Лівій у творі "Історія від заснування Риму" повідомляє, що Нума Помпілій, коли одержав владу, вирішив у місті, яке було започатковане силою зброї, встановити порядки, що спираються на право і закони. А авторитет права і законів мав триматися на страху перед богами, який є "найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповідно тому часові, брутального натовпу".

Нума Помпілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, мотивуючи це тим, що цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не годиться. Він дав йому також двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квірина, призначив дів, що служили богині Весті - весталок, встановив посаду понтіфика, якому доручив наглядати за всіма жертвоприношеннями, які сам розписав, визначивши жертви, дні і храми, де вони будуть здійснюватися. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого потім набув у cтapoдавній римській релігії надзвичайної ваги.

Тіт Лівій пише, що всі свої дії з нормування релігійного культу Нума Помпілій пояснював тим, що він "ночами сходився з богинею Егерією, за намовлянням якої нібито і встановлює він священнодійства, які богам більше до вподоби, призначає для кожного бога особливих жерців". Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помпілій більше керується логічними аргументами своєї релігієтворчості.

Так уже й повелося, що старанне дотримання всіх обрядових норм мало для римлян велике значення. Найменше порушення їх могло розсердити божество, і вся церемонія ставала марною. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були суворо регламентовані: їх мало бути не менше, бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше, бо це зневага до інших богів. Треба було також суворо дотримуватись установленого календаря поклонінь. І що особливо складно - враховувати всі обставини поклоніння чи жертви, визначаючи, сприяють вони процесові, чи пі? Усі ці складності розв'язувалися з допомогою численного жрецтва, серед якого виникла спеціалізація. Жерці-фламіни обслуговували якогось одного бога. Жерці-авгури ворожили за характером польоту птахів. Жерці-гаруспики ворожили на нутрощах тварин. Жриці-весталки доглядали вогнище в храмах богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але мала свою вигоду, до того ж досить велику.