Історія релігій - Лубський В.І. - Остаточне утвердження християнства

Після Константина відносини християнської церкви з імператорською владою розвивалися в позитивному для нього напрямі. Тепер уже християнство в своїй боротьбі з язичництвом спиралось на державу. Едикти 341, 346 і 456 рр. забороняли язичницькі релігійні збори і жертвоприношення, твори язичницьких авторів і язичницькі релігійні документи спалювалися, храми і вівтарі руйнувалися, статуї язичницьких богів знищувалися. Тепер уже перехід із християнства до язичництвa карався смертною карою. Лише в роки правління імператора Юліана Відступника (361-363) була здійснена спроба знову відтіснити християнство від державних справ і суспільного життя. Імператор Юліан, який народився в 331 р. і був племінником Константина І, був вихований у християнському дусі. Але в юнацтві зазнав впливу язичницької культури, з відразою ставився до християнських теологічних суперечок аріан і неаріан. Посівши імператорський трон після смерті Константина І у 361 р., він одразу взявся за відновлення язичництва. Йому належить авторство низки творів проти християнства. Після смерті Юліана в 363 р. його наступник Іовіан одразу поновив колишній статус християнства. Суперництво аріан з неаріанами тривало далі. Майже всі наступні імператори підтримували християнство.

Остаточне утвердження християнства в Римській імперії пов'язано з ім'ям імператора Феодосія І (379-395), якого назвали Великим. Здобувши владу, він поступово посилює тиск на залишки язичництва і починає впорядковувати християнські справи. У 381 р. аріанство оголошено поза законом, карається перехід з християнства в язичництво (у період релігійного суперництва переходи з одного культу у другий були досить поширені). Едикт Феодосія І від 8 листопада 392 р. забороняв усі жертвоприношення і культові обряди, язичництва, храми дозволялося руйнувати чи переробляти на християнські. Почалося руйнування храмів та інших язичеських культових споруд. Було знищено Александрійську бібліотеку - один із центрів еллінської культури. У 415 р. в Александрії християнські фанатики-ченці жорстоко вбили; вчену язичницю Іпатію. Феодосій І був останнім імператором світової Римської імперії. Після його смерті почалось остаточне розчленування імперії на Західну та Східну, і це визначило подальшу долю християнства, що розділилося на два протилежні напрями.

Несторіанство

Саме в цей заключний етап історії християнства в Стародавньому Римі у релігії розігралася сцена нової боротьби з єресями.

Продовжувалися суперечки про божественне походження Ісуса, тільки вже не безпосередньо його, а його матері - Марії. Константинопольський патріарх Несторій (пом. бл. 450), який правив з 428 по 431 р., стверджував, що Марія не є Матір'ю Божою, вона просто матір Христа, оскільки він був смертною людиною. Ця заява призвела до шаленого опору збоку монахів і священників. Феодосій II зібрав III Вселенський собор в Ефесі. На першій сесії собору, де були присутні лише 153 єпископи, несторіанство було засуджене.

Але боротьба не припинялася. З прибуттям інших єпископів більшість на соборі склалась на користь Несторія. Його супротивник Александрійський єпископ Кирило з монахом Євтихієм по-новому виклали христологічну доктрину: в Ісусі є лише одна божественна природа. Це й поклало початок монофізитству. Тепер уже засуджували Євтихія. Знову скликали собор в Ефесі в 449 р., і за підтримки імператорської влади Євтихій був виправданий. Втім, Римський єпископ не визнав такого рішення. Релігійна боротьба тривала.

У 450 р. помер Феодосій II. Його сестра Пульхерія та її чоловік Марціан (450-457), що став імператором, виступили проти монофізитів. VI Вселенський собор у Халкидоні в 451 р., на якому було 500 східних єпископів, засудив і несторіанство, і монофізитство. Про Ісуса сказано: "Дві різні й неподільні природи в одній іпостасі". Несторіанці і монофізити цього не визнали і утворили свої церкви. Послідовники несторіанства є й тепер в Ірані, Іраку та Сирії.