Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Еволюційний підхід

Історія релігії — поруч із філософією релігії — перша релігієзнавча дисципліна, яка зародилася в межах філософського знання й досягла свого розквіту у XIX—на початку XX ст. Тоді вважалося, що історія релігії — базовий релігієзнавчий підрозділ, який займається вивченням виникнення релігійних уявлень, основних етапів, закономірностей еволюції релігії та основних релігійних явищ в історії людства.

Виникнення історії релігії стало наслідком, з одного боку, повсюдного бурхливого розвитку історичної науки (недарма XIX ст. назвали "віком істориків"), з другого боку — спробою усунути очевидні недоліки філософського дослідження релігієзнавчої проблематики, яке зводилося до побудови занадто загальних і занадто абстрактних теоретичних схем без урахування всього наявного фактичного матеріалу. Натомість історія релігії поставила собі за мету збирання, науковий аналіз різноманітних фактів стосовно релігійних вірувань, звичаїв, традиції, культової практики в усіх без винятку народів в усі історичні епохи з наступним їх узагальненням, порівнянням, періодизацією. Таким чином історія релігії претендувала на відтворення цілісного уявлення про процес релігійного розвитку людства від глибокої давнини й до теперішнього часу.

Протягом XIX—на початку XX ст. в історії релігії існувало кілька найпомітніших напрямів, які з різних теоретичних і методологічних позицій підходили до розв’язання згаданих вище завдань. Хоча сучасне релігієзнавство не поділяє переважної більшості висунутих у той час істориками релігії теоретичних побудов, зібраний і оприлюднений ними фактичний матеріал продовжує залишатися фактичною базою для релігієзнавчих студій і в наш час.

Порівняльно-історичний підхід

Порівняльно-історичний підхід в історії релігії було започатковано ще у XVIII ст. французькими просвітниками, зокрема Ф. Вольтером (1694—1778). Цей підхід живився численними етнографічними відомостями щодо специфічних релігійних вірувань і культів неєвропейських народів, а також археологічними і лінгвістичними даними про зниклі з лиця землі прадавні культури. Методологічну програму цього підходу найяскравіше визначив видатний англійський сходознавець і філолог М. Мюллер (1823— 1900) у книзі "Релігія як предмет порівняльного вивчення". Він стверджував, що "той, хто знає одну релігію, не знає жодної", оскільки для того, щоб зрозуміти ту чи іншу релігію, треба виявити її найдавнішу форму та порівняти її з іншими відомими релігіями, визначаючи подібне та відмінне між ними. До всіх релігій під час порівняльного дослідження має бути однаково неупереджене ставлення. Кожну конкретну релігію слід розглядати в контексті її історії.

Еволюційний підхід

Свого часу в історії релігії досить поширеним був еволюційний підхід, який запанував в історії релігії під впливом праць Ч. Дарвіна. Одним із попередників цього підходу був великий німецький філософ Г. Гегель (1770— 1831), який, розробляючи свою всеосяжну систему абсолютного ідеалізму, не міг не зачепити релігієзнавчу тематику. У своїх лекціях з філософії релігії мислитель намагався поєднати "генеральну лінію еволюції релігії" — природна релігія, релігія духовної індивідуальності та абсолютна релігія з конкретними, відомими в його час релігіями. Таким чином, Гегелю чи не вперше вдалося представити історію релігії як закономірний процес, вражаючу ілюстрацію основного положення його системи: усе дійсне розумне, усе розумне—дійсне.

Представники еволюційного підходу сподівалися шляхом узагальнення фактів з історії релігії визначити, по-перше, "мінімум релігії", тобто первинну й визначальну для її подальшого розвитку форму, по-друге, основні стадії еволюції релігії, які виходили б з цього "мінімуму". Одним із фундаторів еволюційного підходу був англійський вчений Едуард Тайлор. У своїй книзі "Первісна культура" він не тільки зібрав величезний матеріал, присвячений віруванням і обрядам відсталих народів, а й запропонував оригінальний дослідницький метод вивчення пережитків. Згідно з Е. Тайлором зразки первинних форм релігії можна відшукати і в культурі "цивілізованих народів", які зберігаються там у вигляді пережитків (подібно луку: мисливського знаряддя та грізної зброї у минулому, спортивного інвентаря й дитячої іграшки у теперішньому). Е. Тайлор вважав, що всі наступні релігії походять від анімізму — віри в людську душу, здатну існувати окремо від тіла, і духів, що наповнюють собою навколишній світ.

Оригінальну схему релігійної еволюції людства запропонував англійський класик релігієзнавства Джеймс Фрезер у своїй праці "Золота гілка": магія — релігія — наука. Магія — це дорелігійна стадія в історії людства, віра людини в саму себе, в свою здатність особливими (магічними прийомами) впливати на світ. Стадію релігії людство проходить тоді, коли втрачає віру в себе й приписує надприродні здібності богам чи духам. Нарешті, сучасною слід вважати стадію науки, яка впевнена у тому, що світом керують природні закони, знову-таки підвладні звичайному людському розумінню.

Цікавою виявилася теорія преанімізму (Р. Кодрінгтон, Р. Маретт). З точки зору прихильників цієї теорії, життя людини й існування світу огорнуте надприродною силою Мана. Усі природні явища й усі події в житті будь-якої людини, відповідно, можуть бути розглянуті як наслідок діяльності цієї сили. Відчуття присутності надприродної сили, зазначав Р. Маретт, є недвозначним. З одного боку, ця сила сприймається як позитивна — Мана, з другого — негативно, звідси бере свій початок система табу, система заборон і приписів, регулюючих взаємодію людини й Мана.

Типологічний підхід
2.7. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
Предмет феноменології релігії
Священний простір
Священний час
Священне число
Священна дія
Священне слово
Свята людина
КОРОТКІ ПІДСУМКИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru