Релігієзнавство - Кислюк К.В. - 3.1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРВІСНИХ ФОРМ РЕЛІГІЇ

3.1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРВІСНИХ ФОРМ РЕЛІГІЇ

Питання про те, які з відомих вірувань, обрядів і культів, що за родилися за кілька десятків тисяч років до н. е., слід вважати окремими, самостійними первісними формами релігії, ще не має загальноприйнятого рішення в релігієзнавчій літературі. Безумовною формою примітивних релігій визнається тільки тотемізм. Проблема полягає втому, що у первісному суспільстві різнорідні вірування і культи співіснували і перепліталися в най вигадливіших комбінаціях.

Багато дослідників погоджується з тим, що переважній більшості первісних проявів релігії були притаманні такі особливості:

1. Відсутність абстрактних уявлень про Бога як безлику, керуючу природою і людьми силу, що знаходиться над світом. Замість цього давні люди поклонялися безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, шо наділялися надприродними властивостями і якостями. Найчастіше надприродність первісних об’єктів релігійного шанування зводилася до поєднання двох головних ознак:

• до їхньої невидимості, невідчутності або не вразливості для звичайних людей у звичайній ситуації, тобто до перебування "над" природним і людським світом;

• до можливості вирішальним чином втручатися в перебіг природних процесів (наприклад, викликати дощ або припиняти тривалу зливу) або в долю кожної окремо взятої людини.

2. Змішання життя і культу, у цьому зв’язку прийнято навіть говорити, що життя первісної людини було її богослужінням. Кожна її дія здійснювалася відповідно до освячених тисячолітньою традицією обрядів і правил, що було важливо для накопичення, збереження й передачі від одного покоління до іншого моральних приписів, правил поведінки, елементарних знань і навичок, необхідних для виживання в навколишньому світі.

3. Родоплемінний, а не світовий характер релігійних культів, коли кожне первісне плем’я мало свої власні релігійні культи: одні поклонялися ведмедю, інші вірили в чудодійну силу померлих предків тощо.

Як бачимо, найдавніші форми релігії помітно відрізнялися від сучасних нам релігійних проявів (у першу чергу світових релігій) за характером віровчення, культу й організації. Єдине, що об’єднує їх, — це наявність віри.

Появу первісних вірувань і культів учені пояснюють особливостями мислення перших людей, що сприймали навколишній світ як живу й одушевлену істоту з власними почуттями, емоціями й волею. (У цьому зв’язку, навіть виникла досить груба аналогія: давня людина мислила так, як сучасна перетравлює Їжу, тобто не віддаючи собі ясного звіту в перебігу самого процесу). Первісне світосприйняття може здатися нам незвичним, але в ньому немає нічого дивного: для пояснення навколишнього середовища людина застосовувала єдино доступний її розумінню, хоча, можливо, дещо нескромний критерій — саму себе.

3.2. ФЕТИШИЗМ

Фетишизм (португ. feitico — річ для чаклунства; іноді етимологія цього слова зводиться до латин, fatum — доля) — поклоніння матеріальним предметам найближчого оточення людини як наділеним надприродними властивостями. Вперше прояви фетишизму були описані серед племен Західної Африки. Сам термін був уведений у науковий обіг наприкінці XVIII ст. французом Шарлем де Броссом і одержав поширення завдяки відомому французькому філософу-позитивісту початку XIX ст. Опосту Конту.

Припущення про те, що фетишизм — це історично перша форма релігії, є радше теоретичним і умоглядним, ніж таким, що має під собою реальну фактичну основу. Уся справа у простоті фетишистських вірувань, елементарності супроводжуючих обрядів та переважно індивідуальному характері фетишизму.

Механізм утворення фетишів можна простежити на прикладі описаного в літературі поважного чорного джентльмена, який володів зібраною кількома поколіннями його родини колекцією фетишів у кількості 20 000 екземплярів, що складалася великою мірою з усякого мотлоху — горщика з червоною глиною, дерев’яного кілка, пір’я червоного папуги, людського волосся тощо. Взявши в руки камінь з куряче яйце, господар розповів його історію. Якось вранці він виходив з будинку у важливій справі, але переступивши через поріг, наступив на цей камінь і забив собі ногу. "Ага!" — подумав він, — "Ти тут", —- і він узяв камінь, який тоді справді допоміг йому в його справах. Тобто поява фетишизму була наслідком не систематизованих поглядів на нібито надприродні сили, що приховані в кожному предметі, а наслідком неясної, часто випадкової асоціації. Хоча досить часто фетишами ставали ті з навколишніх предметів, що мали для людини життєво важливе значення. Приміром, спис, за допомогою якого мисливець добував більше дичини.

Фетишем міг бути як окремо взятий матеріальний предмет, так і частина більшого об’єкта шанування, наприклад, камінь зі священної гори, шматочок священного дерева, зображення шанованої тварини, який-небудь малюнок або навіть татуювання. Власні фетиші мали й окремі люди, і цілі племена, що відводили їм спеціальні будиночки. У таких випадках у спільних фетишів іноді з’являлася "спеціалізація": один керував погодою, інший — полюванням, третій — воєнними діями або особистим життям людини тощо.

Поклоніння фетишу найчастіше полягало в догляді за ним як за звичайною людиною. Наприклад, у племінному африканському будиночку фетишів стояли стілець, на якому міг би сидіти фетиш, і матрац для його відпочинку—всі розміром з людську долоню (а також завжди була напоготові пляшка горілки). За відомостями, зібраними Ш. де Броссом, окремі особи на своїх обгороджених ділянках або біля дверей хатини залишають особливе місце для свого фетиша. Вони прикрашають його, як їм велить їхнє власне благочестя, й щотижня фарбують їх в різні кольори. Якщо африканцям потрібен дощ, вони ставлять біля фетиша порожні кухлі. Якщо вони воюють, вони кидають сюди списи й мечі, аби виблагати собі перемогу. Якщо вони мають потребу в м’ясі чи рибі, вони кладуть сюди кістки. Якщо їм потрібен пальмовий сік, вони кидають до підніжжя фетиша маленький ніж, яким роблять надрізи в деревах...^*20. Проте описані й численні випадки покарання фетишів: їх лають, б’ють, викидають, замінюючи іншими. У деяких народів Західної Африки навіть існував звичай, звертаючись до фетиша із проханням, вбивати в нього цвях, бо вважалося: фетиш, відчуваючи біль, швидше зробить те, що від нього вимагають.

*20: {Бросс Ш. де. О фетишизме.- М., 1973.- С. 23-24}

Більш пізнім проявом фетишизму стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався, як правило, через поєднання природних компонентів (кора, листя, коріння) з предмета ми, що традиційно вважалися чудотворними (шматочки священних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох рік, хвіст і жало скорпіона тощо). Зрозуміло, що люди уявляли, буцімто механічне поєднання двох предметів, кожен з яких міг вважатися фетишем, призведе до багаторазового збільшення надприродних якостей щойно утвореного об’єкта поклоніння.

В умовах подальшого розвитку релігійних уявлень людства фетишистські вірування не тільки втрачали свої позиції, а й іноді отримували зовсім не очікуваний імпульс до вдосконалення. Зокрема, своєрідним кульмінаційним моментом фетишистських уявлень в Африці вважається виділення так званого "фетиша фетишів" — загальновизнаної святині для великих об’єднань племен.

Водночас відбувалося злиття фетишизму з іншими віруваннями і культами. В такому разі надприродними властивостями визначений предмет наділявся не сам по собі, а як матеріальне вмістилище нематеріального духу. В подібних ситуаціях найчастіше на об’єкт поклоніння перетворювалися фігурки, зображення, символічні знаки тварин — праотців людського роду або людських предків. Зі схожих міркувань поширився звичай зберігати кістки і черепи ворогів (".. .і вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом, пили з нього", — повідомляє Повість минулих літ під 972 р.) або поклонятися муміям, як це робили давні єгиптяни.

У період європейської колонізації Африки саме фетишистська практика була чи не єдиною можливістю протидії європейським колонізаторам і місіонерам. Ця протидія набувала різноманітних форм — створювалися численні таємні товариства, що ставили на меті винахід засобів, здатних протистояти "фетишам білих", у фетишистський обіг уводилися предмети, запозичені в європейців, у першу чергу, вогнепальна зброя, гроші, сірники, замки, порожні консервні бляшанки. Деякі з африканців навіть намагалися потай охрестити власні фетиші, щоб підсилити їхню могутність.

У більш пізніх формах релігії фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам — наділеним таємничою силою впливу матеріальним зображенням божеств з рисами людини або тварини. І зараз віра у фетиші залишається як пережиток — у формі віри в талісмани й амулети. Вважається, що талісман приносить щастя, а амулет охороняє від нещастя.