Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Текст 2.2. ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР МЕНЬ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

За своєю сутністю релігія це — окреме явище, що має тільки індивідуальне значення і як таке не піддається об’єктивному формулюванню. Звичайно, спроби зодягнути зміст і сенс релігії у філософську форму ніколи, ймовірно, не припиняться, тому що це прагнення занадто глибоко закладено в природу людського розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть ані додати їй авторитетності, ані дати санкції вірогідності тим почуття м, на яких вона заснована і з яких релігійні люди черпають свої спонукання і свою впевненість в об’єктивній істинності їхньої віри... Я справді думаю, шо почуття є найглибше джерело релігії, а філософські і богословські побудови є тільки вторинною надбудовою, подібною до перекладу оригіналу на чужу мову.

Називаючи їх так, я розумію під цим, шо у світі, де зовсім були відсутні б релігійні почуття, не могло б жодним чином утворитися філософське богослов’я. Я глибоко сумніваюся в тому, що безпристрасне, інтелектуальне споглядання світу могло б створити—без допомоги почуття внутрішньої розгубленості і жаги спасіння, з одного боку, й містичних переживань—з другого, ті системи релігійної філософії, що існують уданий час. Люди почали б з анімістичного пояснення явищ природи і потім спростували б їх за допомогою наукових методів, як це і сталося в дійсності. У науці вони зібрали б тільки певну кількість психологічних спостережень, як це роблять і тепер. Але в них не було би спонукання прийти до вищих спекуляцій догматичного або ідеалістичного богослов’я. Ці спекуляції, по-моєму, слід назвати надвіруваннями, тобто надбудовами, створеними розумом на фундаменті, що був раніше закладений почуттям.

Але установивши, що фундамент релігійної філософії закладений почуттям, ми повинні визнати, що філософія опрацьовує більш високим способом матеріал, доставлений ним. Почуття обмежене і сліпе; воно не здатне скласти звіт в самому собі. Воно заспокоюється на тому, що його досягнення таємничі і загадкові, відмовляється виправдувати їх раціонально і нерідко охоче дозволяє їм бути суперечливими і безглуздими. Філософія ставиться до цих питань зовсім інакше. Вона прагне відвоювати в таємниці і суперечливості всякий клаптик знання, якого вона стосується. Найвищий свій ідеал розум завжди бачив у звільненні свого царства від темних і хистких особистих переконань і в досягненні об’єктивної істини, обов’язкової для кожної мислячої людини. Звільнення релігії від її недоцільного і нераціонального індивідуального характеру, додання написаним нею шляхам до спасіння загального значення і визнання—така вічна задача розуму. (Пер. укр. aem.).

Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. — М., 1993. -С. 335-336.

Текст 2.2. ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР МЕНЬ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Віра найменше є втечею від життя, замиканням у світі мрій. Слово "релігія" не випадково походить від латинського дієслова religare – "зв’язувати". Вона є силою, що зв’язує світи, мостом між тварним духом і Духом Божественним. І зміцнена цим зв’язком людина вияв-л яється а кти вн и м с п і вучасником світового творе н ня.

Ті, хто бачить у преклонінні перед Богом щось принизливе, нескінченно далекі від розуміння дійсно релігійного життя. Вони стверджують, що віра нібито розвиває рабську свідомість, виробляє пасивність. Насправді ж прагнення привести свою волю в відповідність з волею Божественною є актом, що виникає з нашої волі. Бог не поневолює людину, не сковує її волю, а, навпаки, дає їй повну можливість відкинути Його, шукати свої шляхи.

Це виявляється в усьому: і втому, що Бог не з’являється перед нами з примусовою очевидністю (ні в досвіді, ні в доказах), і втому, що жодна дія Бога у світі за своїм характером не зв’язує нашої свободи вибору. У єднанні з Богом людина знаходить повноту буття, а не жалюгідну покірність.

Для релігійної свідомості добро в житті є служіння вищому об’єктивному Добру, краса — відображення вищої Краси, і наше сприйняття істини є прилученням до Істини загальної, що обіймає все, утому числі нас самих.

Тому життя за заповітами релігії невіддільне від боротьби за торжество добра, боротьби за все світле й хороше; воно має бути не пасивним очікуванням "манни небесної", а мужнім протистоянням злу.

Релігія є справжню підставою морального життя. У природі ми не знаходимо засад для етичних принципів. За дотепним зауваженням біолога Томаса Хекслі, і злочинець, і доброчесна людина однаково додержуються природи, причому перший—більшою мірою. Можуть заперечити, що моральність диктується обов’язком перед суспільством. Але ж сама свідомість цього боргує, у свою чергу, нічим іншим, як моральним переконанням, втой час, як саме заперечення свідомості буття, заперечення Бога є шляхом до торжества безмежного егоїзму і взаємної боротьби.

Але чому, запитають нас, існує чимало людей, що є бездоганними з морального боку, але водночас лишаються невіруючими? Запитуючи про це, забувають, що всі ці "доброчесні атеїсти" не виникли в безповітряному просторі. З дитинства вони були оточені середовищем і вихованням, що завжди мали зв’язок з релігійною культурою. Усі "моральні кодекси" нашихднів, хоч якби вони цього не зрікалися, грунтуються на принципах релігійної моралі.

Отже, релігія—це зв’язок людини із самим Джерелом буття, що робить її життя повним сенсу, надихає її на служіння, пронизує світлом усе її існування, визначає її моральне обличчя. (Пер.укр. авт.).

Мень А.В. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни: В семи томах. Т. 1. Истоки религии. - М., 1991. - С. 72- 73.