Релігієзнавство - Кислюк К.В. - КОРОТКИЙ РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Аватара — в індуїзмі втілення бога в образах інших богів, людей або тварин.

Автокефалія—самоврядування, адміністративна незалежність по-місних Православних Церков.

Азан—заклик до щоденної ритуальної молитви (намазу), що п’ять разів на день лунає з мінаретів мечетей у країнах або територіях, де поширений іслам.

Амулет — невеликий предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від всіляких нещасть, ворожих чар тощо.

Анафема—у християнстві найвища кара для віруючого, яка означає його відлучення від Церкви.

Ангели—згідно з віровченням іудаїзму, християнства та ісламу, створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям його волю.

Анімізм — віра в надприродне існування душі і духів, як своєрідних двійників людей, тварин, рослин, предметів і природних явищ. Виникає як форма первісної релігії, надалі стає невіддільним елементом будь-якої релігії.

Апостоли — мандрівні проповідники у первісному християнстві, які поширювали його у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше Церква стала називати апостолами переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозаповітними текстами, були обрані ним для проповіді його вчення.

Архат—згідно з буддійським вченням: 1) епітет Будди; 2) у буддизмі тхеравади людина, яка шляхом перевтілень наблизилася до найвищого рівня духовного розвитку — нірвани; 3) праведник, святий. Архатами вважались найближчі учні Будди Шак’ямуні.

Архідиякон—духовний сан у християн, старший з дияконів, помічник єпископа при богослужінні, найчастіше — чернець.

Архієпископ — старший єпископ, один з вищих титулів у Християнській Церкві, середній між єпископом і митрополитом. Як правило, очолює велику за розмірами єпархію. У той же час цей титул надається на знак великих заслуг перед Християнською Церквою.

Архієрей – у східному християнстві загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа т. зв. "чорного", тобто чернечого духовенства.

Архімандрит — вищий перед єпископом чернечий чин у східному християнстві, почесний титул настоятелів великих монастирів.

Аскетизм релігійний — концепція і певний спосіб життя, що передбачають добровільну відмову від життєвих благ та задоволень.

Ахімса — в індуїзмі, буддизмі релігійно-етичний принцип, ЯКИЙ означає: не слід робити нічого, що завдає страждань або бентежить будь-які живі істоти.

Айят, аят – найменший відокремлюваний уривок коранічного тексту, вірш Корану.

Аятола — найвищий титул шиїтських релігійних провідників.

Богослов’я, теологія — у християнстві система обґрунтування і захисту релігійного вчення про Бога, сукупність доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановл ення віровчення і Церкви.

Бодхисатва — у буддизмі людина чи будь-яка інша істота, яка упритул наблизилась до виходу з колеса сансари—з кола нескінченних перероджень, але добровільно вирішила залишитися в ній, щоб допомогти просвітленню інших. У пантеоні буддизму посідають промокне місце поміж буддами і архатами.

Брахман — в індуїзмі жрець, представник особливої жрецької верстви.

Будда — 1) ототожнюється з Сщцхартхою Гаутамою Шак’ямуні, який є засновником буддизму; 2) у буддизмі тхеравади людина, яка досягла найвищої межі духовного розвитку; 3) у буддизмі махаяни унаочнений Гаутамою Шак’ямуні символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку.

Булла — най важливіший документ Папи Римського, що містить його звернення, постанову або розпорядження.

Вікарій — заступник духовної особи. У Католицькій Церкві вікарієм Ісуса Христа називають Папу Римського. У протестантизмі часто зустрічається як посада помічника священика. У Православній Церкві Заступник правлячого у певній єпархії архієрея, може мати титул єпископа, архієпископа.

Віра релігійна— невіддільна ознака релігійної свідомості, особливістю якої є прийняття істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин без жодних раціональних доказів.

Гріх — вчинок (поведінка) людини, що виявляється у неприйнятті або порушенні релігійних цінностей.

Гріх первородний, або гріхопадіння — за іудейським і християнським віровченням порушення першими людьми Адамом і Євою, яких спокусив змій, Божої заповіді не споживати плодів з дерева пізнання добра і зла.

Громада релігійна—первинне територіальне об’єднання віруючих, які належать до певного релігійного напрямку.

Гуру — духовний дорадник індуїстської родини, вчитель.

Демон—дух, який керує природними явищами і розпоряджається долями людей. У християнстві синонім слів "біс", "диявол".

Деномінація — релігійне об’єднання, що перебуваєу процесі організаційного оформлення. Цей термін використовується також як синонім слів "віросповідання", "конфесія", що означають приналежність до певної релігії.

Дервіш — в ісламі—злиденний мандрівний аскет, часто член одного з містичних суфійських братств.

Диякон — перша ступінь свяще нства. Помічник священика або єпископа у здійсненні богослужінь, але самостійно не має права здійснювати таїнства.

Догмати релігійні — основні положення віровчення тієї чи іншої релігійної конфесії, що визнаються як вічні і незмінні Істини, встановлені Богом і обов’язкові для віри в них усіх віруючих.

Духовенство — особлива, як правило, організована за ієрархічним п ринципом група професійних служителів культу в ряді розвинутих релігій.

Екзархат—у східному християнстві—церковний округ, наділений певною самостійністю у справах внутрішнього управління. Екзархат очолюється єпископом, підпорядкованим главі Церкви.

Есхатологія — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Єпархія—церковно-адміністративний округ у Християнській Церкві на чолі з єпархіальним архієреєм (митрополитом, архієпископом, єпископом).

Єпископ — вищий ієрарх у більшості Християнських Церков, керівник єпархії.

Єресі — релігійні вчення, відмінні від офіційної доктрини та організації.

Жрецтво (від старослов. "жрети" — приносити жертву) — група людей, яка в політеїстичних релігіях виконує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює релігійні обряди.

Ібліс – в ісламі—ім’я духа, що спочатку був одним із створених з вогню ангелів, але відмовився вклонитися Адаму, якого сотворив Аллах з праху, і був за це скинутий з небес. Відповідник диявола в християнстві.

Ігумен—у східному християнстві настоятель чоловічого монастиря (ігуменя—жіночого). Сан священнослужителя з ченців, наступний за ієромонахом.

Ідол—виготовлений з дерева, каменю чи іншого матеріалу предмет, що зображає, уособлює божество для поклоніння. Часто ідоли наділені тваринними або людськими рисами.

Ієрарх—представник вищого християнського духовенства (Папа Римський, патріарх, кардинал, митрополит, архієпископ, єпископ).

Ієрархія церковна—сукупність чинів духовенства в порядку субординації, прийнятої в тій чи іншій Церкві, форма організаційного церковного устрою.

Імам — духовний керівник, голова мусульманської громади, людина, яка керує молитвою в мечеті.

Ініціації релігійні — у первісних релігіях сукупність обрядів, що знаменували перехід до дорослого життя і супроводжувалися низкою фізичних і моральних випробувань, покликаних засвідчити готовність юнака (або дівчини) до виконання нової соціальної ролі.

Індульгенція — папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яке видавалось за гроші або особливі заслуги перед Церквою.

Кааба—головне святилище ісламу, будівля в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці. У східному куті будівлі знаходиться Чорний Камінь, нібито посланий Аллахом з неба. Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямі Кааби.

Каббала—релігійно-містичне вчення з елементам и магії, спрямоване на осягнення "справжнього", потаємного сенсу Тори та інших священних книг іудаїзму.

Каді, казі — релігійний суддя і чиновник в мусульманській громаді, який керується у своїй діяльності нормами релігійного права -шаріату.

Канон — у релігійному контексті — зразок, порядок, правило, установлення щодо віровчення, культу, релігійної організації. У християнстві вважається, що канони ведуться від апостолів, отців Церкви або вироблені церковними соборами; а тому є законом, якого треба неухильно дотримуватися.

Капище—давнослов’янське язичницьке святилище.

Кардинал — другий за значенням чин після Папи Римського в Католицькій Церкві. Кардинали — найближчі радники Папи. Після смерті Папи вони обирають із свого середовища нового Папу.

Карма—в індуїзмі та буддизмі так називають особливу містичну силу або універсальний вселенський принцип, автоматично діючий "закон віддяки", згідно з яким поведінка людини в реальному житті, її вчинки визначають її нинішню долю і наступне переродження її душі.

Катехізис — книга, що містить короткий, популярний виклад основ релігійної віри і моралі, призначений для навчання релігії.

Клір—у Християнській Церкві узагальнена назва священнослужителів.

Коан — логічно абсурдна загадка у дзен-буддизмі, що використовується як один з медитативних засобів досягнення Просвітлення.

Конклав — зібрання кардиналів, яке скликається відразу після смерті Папи Римського для обрання нового.

Консисторія духовна — 1) церковно-адм ін і страти ний й орган при православному єпархіальному архієреї. В її віданні перебували всі справи єпархії, суд над духовенством, а також над мирянами у випадках, коли йшлося про шлюб і розлучення та про богохульство; 2) в Католицькій Церкві—нарада кардиналів; 3) у різних напрямах протестантизму —орган управління, подібний до православної консисторії.

Конфесія — приналежність до будь-якої Церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Конфірмація — 1) таїнство миропомазання в Католицькій Церкві, проводиться єпископом в урочистій обстановці зазвичай над дітьми 7—12 років; 2) у протестантизмі не має містичного смислу і являє собою публічний акт, що означає досягнення молодими людьми церковного повноліття (14—16 років), свідоме прийняття ними християмської віри, а також включення їх до складу релігійного співтовариства.

Культ релігійний — система релігійних дій, предметів і символів, пов’язана з релігійними уявленнями віруючих і спрямована на задоволення їхніх релігійних потреб.

Курія Римська—уряд держави Ватикан і найвищий орган управління Римсько—Католицькою Церквою. Складається з очолюваних префектами (Папою Римським або кардиналами) конгрегацій (департаментів, міністерств). Крім конгрегацій, до складу курії входять трибунали, секретаріати тощо.

Лавра — назва великих і найбільш впливових православних чоловічих монастирів, підпорядкованих у своїй діяльності вищій церковній владі.

Лама – спочатку так називались ви щі ієрархи ламаїзму в Тибеті, опісля — всі буддистські ченці в Монголії, Бурятії, Туві, Тибеті. Найвищий духовний авторитет і керівник усіх тибетських буддистів — Далай-лама.

Легат—духовна особа, яка виконує в будь-якій країні особл и ве, постій не чи тимчасове доручення Папи Римського.

Магія—комплекс ритуальних обрядів і дій, які, згідно з переконанням їхніх виконавців, можуть спричинити надприродний вплив на навколишній світ із певною практичною метою.

Мандала — це кругла чи багатогранна діаграма (коло, вписане в квадрат, який в свою чергу також вписаний в коло), являє собою геометричну форму усвідомлення людиною Всесвіту. В основному використовується для медитації й проведення містичних обрядів у та нтрич ному буддизмі і ламаїзм і.

Мантри — вірші з текстів Вед, що використовуються як заклинання і чаклунські формули, а також для медитації.

Медресе—середній або вищий мусульманський навчальний заклад для підготовки служителів культу, вчителів початкових мусульманських шкіл, а також службовців державного апарату у країнах Близького та Середнього Сходу.

Мекка — головне священне місто мусульман, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність Мухам мад. У Мецці знаходиться головне святилище мусульман — Кааба. Паломництво до Мекки є одним з п’яти найзначніших релігійних обов’язків мусульманина.

Месіанізм, месія – віра у майбутнє пришестя Месії, тобто Божого Посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі Царство Боже. Месіанізм поширений, крім іудаїзму і християнства, в індуїзмі (уявлення про аватари), буддизмі, ісламі та інших релігіях.

Мечеть—релігійно-культова споруда, в якій моляться мусульмани. Необхідними атрибутами мечеті є молитовний зал із міхрабом (ніша, що вказує напрямок на Каабу) і мінбаром (кафедра проповідника), книгосховище, приміщення для ритуальних омовінь.

Митрополит — вищий духовний сан у східних Християнських Церквах. У Церквах з патріаршою системою правління—другий після патріарха чин у церковній ієрархії.

Мінарет — вежа у мечеті або поблизу неї, з якої кілька разів на день лунає заклик до молитви. Мечеть може мати декілька мінаретів.

Місіонерство — поширення представниками релігійних організацій своєї віри серед населення, яке сповідує іншу.

Містика, містицизм — в широкому розумінні визнання надприродної сутності явищ природи, суспільства, у вужчому—релігійно— філософська віра у можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з надприродним.

Монастир—громада ченців, які об’єдналися на основі загальних релігійних поглядів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими в монастирських статутах. Зовні монастир виглядає як комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною.

Монотеїзм—форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу, вища форма релігійної еволюції, властива світовим релігіям.

Муедзин — служитель мечеті, до обов’язків якого входить п’ять разів на день сповіщати з мінарету азан—заклик до молитви.

Мулла — служитель культу в мусульманстві. Мулли часто поєднують відправлення культу з посадами вчителів у релігійних навчальних закладах, релігійних судді в-каді, керуючих благодійними закладами. Становлять особливу соціальну групу. Мають великий вплив серед віруючих.

Намаз (перс), салят (араб.)—мусульманська ритуальна молитва, яку виконують п’ять разів на день.

Нунцій — постійний дипломатичний представник (посол) Вати-кану в державі, з якою останній підтримує дипломатичні відносини.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті статевого органу чоловіків. В іудаїзмі обрізання—центральний, з точки зору етноконфесійної приналежності обряд, ознака заповіту між Богом і обраним ним народом. В ісламі має релігійно-містичне значення, постає своєрідним символом приналежності до цієї релігії.

Обряди релігійні — сукупність символічних індивідуальних або колективних дій віруючих, що спрямовані на встановлення двобічних стосунків між людиною і надприродними об’єктами.

Окультизм — містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Ордени чернечі — властиві Католицькій Церкві об’єднання ченців, монастирів, на основі прихильності особливим ритуалам, певним принципам чернечого життя і з метою захисту, утвердження католицької віри.

Пагода – культова будди стська споруда у вигляді багатоярусної башти, в якій зберігаються буддистські святині. Пагода будується у дворах монастирів поруч з храмами.

Пантеон — сукупність богів будь-якої релігії.

Папа Римський (Верховний Первосвященик) — глава Римо-Католицької Церкви і монарх міста—держави Ватикан. Обирається конклавом—зборами кардинальської колегії—пожиттєво.

Парафія (приход) — термін, яким позначають первинну терито-ріально-адміністративну одиницю Церкви в християнстві (православ’ї, католицизмі). Ознаками парафії є наявність храму, молитовного будинку, штату служителів культу, а також громади віруючих. Центр парафії—парафіяльна (приходська) церква.

Пастор—у різних напря мах протестантизму служитель Церкви.

Патер — священику Римо—Католицькій Церкві.

Патріарх — духовний сан верховних ієрархів у ряді Християнських Церков; глава автокефальної Церкви у православ’ї; у католицизмі титул патріарха мають керівники окремих уніатських Церков.

Політеїзм — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні багатьом богам.

Прелат—загальна назва вищих духовних осіб у Римсько-Католицькій і Англіканській Церквах.

Пресвітер — у Православній Церкві — священик, в протестантизмі —обраний з мирян керівник громади.

Примас — у Католицькій і Англіканській Церквах цей титул належить єпископу, який має вишу владу щодо духовенства певної країни.

Протоієрей — старший свяшеникусхідному християнстві, найчастіше настоятель храму, належить до "білого" духовенства.

Пуджа — в індуїзм комплекс обрядів індивідуального і колективного безкровного жертвопринесення.

Рабин — духовна особа в іудаїзмі, авторитет у витлумаченні приписів та заборон для членів іудейської громади та застосування їх до конкретних соціальних умов.

Ритуал релігійний — сукупність приписів і правил, що визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу. Регламентує порядок і характер дій служителів культу під час богослужіння, при здійсненні таїнств, визначає правила проведення молитви тощо.

Сангха — буддійська чернеча громада на певній території. Часто має свій власний монастир.

Священне Писання (Святе Письмо) — релігійні книги, що наділяються віруючими ореолом святості, оскільки вони, за їхніми уявленням, написані і заповідані людям за навіяннями самого Бога. Кожна розвинута релігія має своє Святе Письмо: в індуїзмі це — Веди, в іудаїзмі—Танах, в ісламі—Коран тощо. У християнстві Святим Письмом вважається Біблія, до якої увійшли книги Старого і Нового Заповітів.

Священне Передання — в християнському богослов’ї так називається (^окупність релігійних положень і приписів, які розглядаються як одкровення Бога, тобто як одержані від нього не в письмовій (як Святе Письмо), а в усній формі. Метою Святого Передання є витлумачення основних положень Святого Письма. Святе Передання визнається лише православ’ям і католицизмом. За догматичною значимістю і релігійним авторитетом Святе Передання прирівнюється там до Священного Писання. Протестантизм розглядає його як продукт людської творчості.

Священик — сан служителя культу у християнстві, якому надано п раво самостійно здійснювати богослужіння і таїнства (крім свяшен-ства). Офіційна назва священиків—ієрей, пресвітер.

Секта—замкнута релігійна група з незначною кількістю віруючих, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні. Для сект характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних приписів, цінностей та настанов.

Секуляризація—процес звільнення віл релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Синагога — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод—у православ’ї та католицизмі дорадчі органи при східних патріархах та Папі Римському. До складу синодів входять представники вищої ієрархії. Число членів та порядок функціонування визначаються кожною Церквою відповідно до місцевих традицій.

Скит – тип монастиря, розташованого у віддаленому, пустельному місці. Устав скитів відзначається більшою суворістю, вимогливістю щодо чернечої життєорганізації.

Собор – 1) кафедральний чи головний храм міста або монастиря, де здійснюють богослужіння особи вишої духовної ієрархії; храми, що мають особливе значення; 2) зібрання представників певної чи кількох Церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів Церкви. Собори розрізняються за значенням, яке вони відіфанзтьужитті віруючих (вселенські і помісні), за назвами Церков, країн чи народів, у яких вони відбувалися, за складом членів чи титулом головуючого (архієрейські, монастирські, патріарші тощо), а також за тривалістю п роведен ня (тимчасові і постійні), віросповіданням (протестантські, православні) та ін.

Сотеріологія — 1) учення про спасіння, проголошуване світови-ми та іншими релігіями; 2) частина богослов’я, що тлумачить питання про умови, шляхи та засоби спасіння.

Суна—Священне Передання ісламу, викладене у формі висловів Мухам мала та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько Його знали.

Сура — окремий розділ Корану. Коран містить 114 сур. Кожна сура має власну назву. У Корані сури розташовані за кіл ькістю віршів— айатів, з яких вони складаються.

Сутра — в індуїзмі та буддизмі назва релігійно-філософського трактату, в якому викладено віронавчальні положення цих релігій.

Схизма — церковний розкол у результаті суперечностей між поел ідовниками різних поглядів усередині Церкви.

Табу—у первісних релігіях система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, покарання) відбувається за певним ритуалом.

Таїнство—у християнстві особливі обрядові дії. Вважається, що в процесі здійснення таїнств на людей невидимо сходить Божа благодать.

Теократія—форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі Церкви і духовенству.

Тотемізм — комплекс обрядів і вірувань, пов’язаний із уявленням про надприродний зв’язок людини й окремих соціальних колективів із тваринами та рослинами.

Тризна — у давніх слов’ян комплекс поховальних обрядів після завершення поховання. Включала в себе: військові турніри, криваве жертвопринесення на жертовному вогнищі і жалобне частування.

Умма — мусульманська громада, спільнота всіх мусульман.

Унія церковна—об’єднання однієї з Церков християнського Сходу або її частини з Римо—Католицькою Церквою на засадах визнання першості Римських Пап і католицької догматики за умов збереження притаманних їй традицій, обрядів, способів відправи таїнств, особливостей церковного устрою.

Фанатизм релігійний—доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеям, прагнення неухильно дотримуватись їх у практичному житті, нетерпимість до інших вірувань та іновірців.

Хадис — розповідь про діяння і висловлювання Мухам мала і його однодумців. Хадиси складають Суну як Священне Передання в ісламі.

Халіф — духовний і світський глава теократичної мусульманської держави (халіфату). У ранньому ісламі, а потім у сунітів — голова мусульманської громади. Халіфи мали бути особливо набожними людьми, які обиралися громадою для того, щоб регулювати її життя згідно з шаріатом, стежити за виконанням настанов, заповідей, даних Аллахом. З X ст. халіфи перетворилися на мусульманських первосвящеників.

Харизма—благодать, Божий дар, особлива сила дарована апостолам Святим Духом в Єрусал имському храмі на П ’ятидесятницю для подолання гріховності та досягнення спасіння. У переносному значенні — сукупність видатних психофізичних якостей особистості.

Цезарепапізм — умовний термін для характеристики особливих стосунків між імператорською та церковною владою. І мператор фак-тично був главою Церкви, призначав патріархів. Вважається, що принцип цезарепапізму підштовхнув кн. Володимира І Святославича до прийняття Руссю християнства саме східного зразка.

Целібат—обов’язкова безшлюбність католицьких священиків.

Церква — 1) централізоване багаточисельне самоврядне ієрархі-зоване релігійне об’єднання священнослужителів (кліру) і простих віруючих (мирян), яке постійно відтворює й координує віронавчаль-ний, обрядово-культовий бік релігії; 2) молитовна споруда у християнстві (православ’ї).

Чотки — намистини, нанизані на шнурівку або з’єднані одна з одною гачками, призначені для відрахування молитов і поклонів. Використовуються у багатьох релігіях.

Фетишизм—форма первісної релігії, поклоніння матеріальним предметам як наділеним надприродними властивостями.

Шабат — в іудаїзмі щотижневе свято суботи, встановлене четвертою заповіддю на згадку про сьомий день Творіння.

Шаманізм - особливий комплекс обрядів і ритуалів, пов’язаний з віруваннями в надприродні здібності і можливості давніх служителів культів—шаманів.

Шаріат – комплекс юридичних норм, принципів та правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких є угодним Аллаху. Шаріат вважається божим законом, доведеним до людей через Коран і хадиси.

Шейх — 1) в новий та новітній час — титул голови племені в Аравії; 2) почесна назва визначних богословів, керівників ісламських громад.

Хрещення — християнське таїнство, що символізує прийняття людини у лоно Церкви.

Язичництво—різноманітні рел ігі йно-міфол огічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними-вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).