Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ VII. Характеристика релігій світу

Вивчення даної теми має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Релігія в сучасному світі має істотний вплив на свідомість і поведінку широких мас людей. Тому необхідно вивчити форми релігій, найбільш поширених у сучасному світі взагалі і на території нашої країни зокрема.

При ознайомленні з кожною з релігійних течій звернімо увагу на те, що в релігії в перекрученій, ілюзорній формі відображаються реальні соціальні процеси, земні інтереси, сподівання і прагнення широких народних мас, що боротьба у формі релігії, яка ведеться нібито через розходження в розумінні тих або інших догматів, насправді має на меті досягнення земних цілей. Тому при аналізі будь-якої форми релігії важливо вільно орієнтуватися в матеріалі і вміти відповісти на такі запитання: в яких історичних умовах виникла дана форма релігії; в яких соціальних прошарках вона поширювалась; як у віровченні відбивалися інтереси цих соціальних груп; які зміни відбувалися в даній формі релігії в період історичної еволюції; який вид (віровчення, культ, організаційна структура) має тепер; якою є її роль у житті сучасного суспільства?

Необхідно звернути увагу на такі категорії і поняття: "родоплемінні", "національні", "світові релігії", "тотемізм", "анімізм", "фетишизм", "магія", "шаманізм", "культ померлих", "культ предків", "Біблія (Старий і Новий завіти)", "Коран", "Суна", "сансара", "релігійний культ", "обряди", "проповідь", "молитва", "богослужіння", "свята" тощо.

Типи релігій.

Вивчаючи тему, важливо усвідомити, що існують такі типи релігії: родоплемінні, національні, світові. Кожен з цих трьох типів відображає відповідний ступінь розвитку суспільства: релігії першого типу — родоплемінні, характерні для суспільства, що перебуває на ступені родового ладу; другого типу — національні; світові — виникли у феодальному й буржуазному суспільствах. Вчені, грунтуючись на соціально-класових критеріях, дають таку типологію релігій: племінні, національні, світові. Племінні релігії поширені в деяких районах Азії, Африки, Австралії, Америки, Індії, Океанії. Це складний конгломерат місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя (надання імені, похорони та ін.), уособлення небесних і атмосферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Племінним релігіям властиві: 1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше — антропоморфних рис; 2) відсутність професійних служителів культу; 3) відправлення культу у формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) на честь духів.

Родоплемінні релігії.

Родоплемінний (або родовий) лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей уданих, конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінними релігіями.

До ранніх форм релігії належать магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від Ї00 до 40 000 років тому). Магія — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Наприклад, дехто з північно-американських індійців ше в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконував ритуальний мисливський танець: танцювальним рухам вони надавали надприродних властивостей заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу, і вважалось, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробнича, лікувальна, застережна, військова, метеорологічна (магія погоди) та ін. Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, щоб не накликати на себе неприємностей. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (у вигляді таких побутових пересудів, як гадання на картах тощо).

Фетишизм — (від франц. кіісїїівте) — віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія подвоювала шляхи впливу на природу, то фетишизм подвоїв ще й властивості матеріальних об'єктів. До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри у талісмани й амулети. Талісман, з точки зору забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

Анімізм (від лат. anima — душа) — це віра в існування матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

У слов'ян для визначення ілюзорних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали душами, більш могутніх — духами; тому можна сказати, що вони є віра в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і йдуть полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у "країні мертвих".

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної суєти. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості життєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувала думка, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось відчути: уві сні, як відображення; у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у людей неоднакові, — огрядні люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів країна мертвих розташувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ тут уявлялось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. У окремих народів замість уявлення про країну мертвих з'явилися уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю ускладнений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, що крутиться).

Магія, фетишизм і анімізм відобразили і відбили стан безсилля первісної примітивної, малоосвіченої людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, відчували себе безсилими, вони шукали допомоги в магії фетишів або надприродних двійників. Ранні форми релігії, що виникли в період формування родового ладу, збереглися й надалі у родоплемінному і класовому суспільстві. Проте вони були відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали конкретні особливості суспільного розвитку.

Тотемізм (мовою індійців-оджибве "тотем" означає — його рід) є віра у надприродну спорідненість груп людей з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Усі вважалися братами і сестрами, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північно-американські індійці з племені журавля (оджибве) у XVII ст. мали ряд родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії в кінці XVIII — на початку XIX ст. європейців дуже дивувало, коли на запитання: "Хто ти такий?" — абориген відповідав: "Я —кенгуру" або "Я — личинка комахи". А тимчасом цими відповідями австралійці підтримували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотему поклонялися тільки як тварині, причому тій, яка була об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) родинні стосунки були поширені на решту тварин, а в окремих народів — також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

За яких історичних умов виник тотемізм? У нього було дві специфічні соціальні умови: виникнення родового ладу і полювання, як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з'явилась і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала і свою залежність від тварин. Залежність від родового колективу і тварин — ось ті особливості раннього матріархату, які ніби відбилися в тотемізмі. Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння проявлялося через молитви (просьби), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображення тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням мається на увазі прагнення ззовні бути схожим на тотема хоч би якоюсь однією рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялися, але їх же вбивали і з'їдали. І, за переконанням первісних мисливців, одне не заважало іншому. Важливо було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого родича-оленя: ставили перед його мордою посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і бажали щастя духу оленя в країні мертвих.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму простежуються й у християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ангелом. Від обряду ритуального з'їдання тотема бере свій початок християнське таємне причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина з'їдають тіло і п'ють кров бога.

Землеробський культ — це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на урожай. Типовий приклад — релігійні погляди індійців-ірокезів. Вони жили раніше на території, де тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці чотири духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками вшановували також, але на другорядних ролях, духів-чоловіків — сонця, дощу і вітру. За яких же історичних умов виник землеробський культ? З розвитком матріархату (близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке розвинулося із збирання того, що росло. А збиранням раніше займалися жінки. Отже, доки чоловік полював, жінка винайшла землеробство. Тому на стадії пізнього матріархату жінки, виконуючи головну роль у господарському житті, разом з цим і завдяки цьому мали деякий вплив на чоловіків і в інших галузях життя. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості того часу, які відобразились у релігійних поглядах людей. Можна виділити такі основні риси даної релігійної системи. Цих духів ми вже називали, коли йшлося про ірокезів. Нагадаємо, що в багатьох народів вшановувалися і двійники таких природних факторів, які лише в уяві людей впливали на урожай. Наприклад, багато народів (вавілоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і планети, і тому поклонялися також духам цих об'єктів.

Друга, керівна роль жінки в релігії, — землеробський культ — своєрідна жіноча релігія. Це проявилося у двох головних процесах: найголовніші духи зображалися у вигляді духів жіночого роду, і найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки. У деяких народів дозволялося важливі обряди виконувати й чоловікам, але за однієї умови: вони повинні були видавати себе за жінку (говорити голосно, що вони жінки, перевдягатися у жіночий одяг).

Третя риса — людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди думали, що врожай є зворотна вдячність духів за жертвування, тому первісні землероби намагалися свої дари духам зробити більш дорогими, цінними. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

Четверта — ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після похорон воно воскресає знов. Звідси зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

І нарешті, п'ята риса — переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і неприємностей землеробам посилало небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше виникла ідея про життя душ мертвих у царстві небесному. Землеробський культ широко представлений у сучаних релігіях. Серед християнських святих є й покровителі землеробства (Георгій), і повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Усе це відгомін землеробського культу. Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлення про богородищо: недарма віруючі в селі називали її покровителькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва Христова (в минулому — свято народження духа сонця) і пасхи (в минулому свято воскресіння духа зерна).

Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). Приміром, у якутів до революції вважалося, що коли людина захворіла, її ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман лікував за плату. В процедуру лікування входило виконання сукупності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів. Якщо після релігійного лікування організм перемагав хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав — винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

За яких історичних умов виник шаманізм? Близько 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. За патріархату з'явилися додаткові продукти харчування, завдяки тому, що люди почали виробляти більше, ніж було потрібно. У колективі виникла можливість утримувати тих, хто не займався продуктивною працею. Основними видами виробничої діяльності були скотарство і землеробство, яке виникло на основі скотарства. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони мали мисливське знаряддя- Вирішальна роль чоловіка в господарському житті зумовила виведення його на перший план і в господарському управлінні. Можливість утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві — ось дві основні особливості, які відбилися в шаманізмі.

Перша риса шаманізму — поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існування значною мірою або повністю здобували за рахунок виконання релігійних обрядів; хоча в особі шаманів уже з'явилося духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в межах родоплемінної організації, підкоряючись ватажкам роду і племені, виконували їхні вказівки.

Друга — виділення головного релігійного поклоніння так званих шаманських духів. З погляду людей того часу, ці духи служили шаману, виконували його доручення, допомагали пізнавати таємниці, билися із злими духами.

Третя — керівна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, і вони витіснені на другий план духами-чо-ловіками. Серед професійних служителів культу були жінки, але наскільки глибоким був процес розкладу родового ладу, настільки шамани витісняли шаманок.

Четверта — використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до приступів. В багатьох випадках шамани були нервовохворими. Причому до поєднання нервової хвороби з професією шамана люди йшли двома шляхами: в одних випадках нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільно корисної праці, в інших — шамани ставали нервовохворими через сильні і часті збудження при виконанні релігійних обрядів.

І, нарешті, п'ята риса — використання задурливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якої брехні. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурма-нення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів і однією з додаткових причин збереження релігійності. У народів Азії, Австралії і Америки, які й нині живуть в умовах, де зберігаються залишки первісного суспільства, шаманізм існує й дотепер. У нашій країні доживає свій вік дехто з колишніх шаманів. Але шаманізм як релігія у нашій країні не існує. У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу — чоловічої статі. До залишків шаманізму належать також елементи екзальтації, які зустрічаються серед сучасних релігій. Розпад суспільства на класи призвів до зміни релігійної діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніші порівняно з релігіями первісного суспільства, тому їх ще називають розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії можна поділити натри основні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Розвиток їх порівняно з первісними збагачується новими рисами. Найважливішими з них є такі. По-перше, в цих релігіях головними об'єктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уяві віруючих, — це своєрідні, удосконалені духи, що зосередили в своїх руках всю владу як щодо надприродних об'єктів, так і стосовно людського суспільства. За переконанням людей класового суспільства, саме боги встановлюють, проповідують і захищають пригноблення людини людиною. По-друге, класова диференціація суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і силоміць насаджувала релігійні ідеї.

Ранні національні релігії — це такі релігійні вірування, які охоплювали своїм впливом верхні й середні верстви населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять релігії, які в літературі позначаються за допомогою префіксів старо-, давньо-: староєгипетську, староіндійську, староєврейську, старогрецьку, старопарську, староримську та ін. Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені верстви населення у покорі тільки завдяки грубому насильству. Стосовно до найбільш пригнобленого населення, то релігія ще не використовувалася як засіб ідеологічного впливу.

Можна відмітити такі основні риси ранніх національних релігій. Перша риса — відхід від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках і частина сільської бідноти. Таке усунення низів від офіційного культу в староіндійській релігії ілюструвалося термінами "різнонароджені" і "двічінароджені". Раби і сільська біднота, що належали до нижчих шарів (каст), вважалися різнонародженими. їх породила мати. Двічінародженими вважалися ті, яких народила мати і які пройшли через обряд освячення богом, тобто одержали друге народження.

Друга риса — порівняно невелика живучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Але тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

Третя риса — суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецького poly — багато, teoc — Бог), тобто багатобожні. Серед багатьох богів виділялася невелика група основних, а серед останніх — верховний Бог. Верховного Бога шанували як царя богів і людей, установника і охоронця законів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і потойбічного життя. За віруваннями стародавніх греків (УШ-Ш ст. до не.) верховним богом був Зевс. Крім Зевса, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва і охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (Х-1 ст. до н.е.), яка мала назву "брахманізм", в ролі верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали IIIіва — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішна — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Яхве, богиня шлюбного життя — Аннат, бог Сонця — Самсон, бог війни — Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Азаел та інші утворили пантеон богів.

Четверта риса — зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників).

У ранніх національних релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями і течіями і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленим верствам населення — рабам.

І, нарешті, остання, п'ята риса — обов'язковість і складність жертвопринесення. В жертву богам приносили пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Чимало національних релігій знали і людські жертвування. За повідомленням Плутарха (И ст. до н.е.) жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Є також відомості про людські жертвоприношення у давньоєврейській, давньовавілонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньомексіканській та інших ранніх національних релігіях.

Ранні національні релігії не збереглися до нашого часу, але багато ідей і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають з такими релігійними установками, які охоплюють своїм впливом всі соціальні прошарки у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Історичним фунтом для виникнення пізніх національних релігій була криза, за якої виникла потреба використати релігію утихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Суть цієї кризи виявилася у розкладанні рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Але мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза відбилася у тому, що вони рано втратили свою національну державність і на тривалий час потрапили у ярмо до чужо-земців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Які ж основні риси пізніх національних релігій?

Перша риса — великі масштаби впливу. В даному випадку релігія відіграє роль ідеологічного засобу утиску всіх пригнічених соціальних верств національної держави або національності. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг по суті поклоніння тим самим богам, але було ліквідовано поділ індусів на однонароджених і двічінароджених.

Друга риса — велика живучість. Як зазначалося, багато пізніх національних релігій існують і до цього часу.

Третя риса — єдність політеїзму й монотеїзму, тобто багатобожжя і єдинобожжя. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні (moho... + rp. theos — бог) — єдинобожні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертвоприношення, у вигляді худоби, птиці існують у зменшеній формі або й зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса — розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вигадки про загробне життя набули першочергового значення. Обіцянки небесної винагороди за хорошу поведінку були поширені і серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. не. прийшов на зміну давньоєврейської релігії.