Релігієзнавство - Лубський В.І. - §17. Хуруфіти

Це близьке до ісмаїлітського руху Таємне філософське товариство, яке діяло на Близькому Сході в десятому столітті. їм належить п'ятдесят один трактат під загальною назвою "Трактати Чистих братів та Вірних друзів". Ці трактати являли собою зразок тодішньої передової науки в різноманітних галузях. Вони призначались головним чином для тих читачів, які зуміли переступити межу сліпого релігійного фанатизму. Прихильники цього товариства зазнали жорстоких переслідувань і безжалісно знищувались. Деякі елементи вчення "Братів чистоти" були притаманні "Апостольським братам" в Італії на початку чотирнадцятого століття (1303—1307) під керівництвом Дольчіно. Схожі елементи цього вчення можна знайти в трактатах "Чешських братів" п'ятнадцятого—шістнадцятого століття.

§16. Бекташи

Бакташи це секта, а точніше — дервітський орден, який виник в Малій Азії в дванадцятому—тринадцятому столітті. ІІя секта була широко розповсюджена в Турції і на Балканах. Віровчення бекташи носять синкретичний характер. Поряд з положеннями ісламу (шиїзму) в цьому вченні присутні елементи християнства. Для послідовників цього ордену характерна безшлюбність.

Свою назву орден одержав за ім'ям свого засновника, напівле-гендарного Хаджі Бекташи Велн. Доктрина та обряди бекташи являють собою суміш елементів ісламу з елементами християнства і язицтва. Найбільш розповсюдженим культом цієї секти є культ Алі. До культових обрядів відноситься також причастя вином, хлібом, сиром, сповідання своєму наставнику, обіт безшлюбності. Одежа членів цього братерства складається з білого довгого плаща і білого високого ковпака.

§17. Хуруфіти

Назва походить від арабського "хуруф" — літери. Хуруфіти — це містична секта, яка була заснована наприкінці чотирнадцятого століття. її засновником вважається Фазлалах Астрабаді, який був страчений в 1394-му році. Секта була заснована і розповсюджувалась спочатку на території північно-західного Ірану (Астрабар, Нахічівань). В подальшому хуруфіти, якими керував вже учень Фазлалаха Астрабаді-Алі аль Алла, розповсюдили свою діяльність на територію Османської Турції. Вже в Турції вони створили свою канонічну літературу на турецькій мові. Мотиви вчення хуруфітів можна бачити в творчості арабського поета Фізулі. Канонічна література хуруфітів складається з "Джавіда-намі" (Книга вічності), "Хахіхатмані" (Книга істини), "Істина-нане", "Махрамнамі", "Іскондарнамі", "Аршмане", "Махамат-мані", "Ішкмане", "Хідаєтмане" та інших трактатів. Протягом чотирьох століть члени секти зазнавали жорстоких гонінь та переслідувань. В 1824-му році ця секта була майже поголовно знищена урядом султанської Турції. Після цього залишки секти об'єднались з дервитським орденом бекташи, залишки якого зберігались в деяких арабських країнах.

Згідно з вченням хуруфітів, світ створено Аллахом і знаходиться в постійному колооберті. Цей колооберт є причиною тих змін, які ми бачимо. Бог виявляє себе двома шляхами: в людині, яка створена Богом за його образом, і в мові бога — Корані та назвах речей. Прояв Бога в людині містить в собі три цикли: пророцтво (нобовват), божественну зверхність (валаят) і божественність (улукіят). Пророк Мухаммад завершує собою цикл пророцтва. За ним йдуть божественні покровителі — шиїтські імами. За вченням хуруфітів Фазлалах є останнім покровителем і першим богом во плоті. Він є також першим в третьому циклі божественності. Другий шлях прояву бога виявляється в звуці, мові, літері. Зовнішнє і внутрішнє буття речей є тільки мовою істинного Бога. Такою ж божественною мовою є Коран, це теж саме, що сукупність всіх речей.

В хуруфітських описах вродлива людина порівнюється зі свитком Корану. Вона є не тільки "троном Бога" (як це було в багатьох суфієв), але й самим Богом. Така концепція сприяла обожнюванню Фазлалаха.