Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - 2. Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку

Перші голоси протесту в лоні римо-католицької церкви пов'язані з ім'ям Джона Уїкліфа (1330?-1384) - католицького священика і професора теології в Оксфорді (Велика Британія). Він гостро критикував те, що церква занедбала вивчення Біблії. У літературі часто цитують його заяву: "Бог хоче, щоб кожна парафіяльна церква цієї країни мала Біблію і добре розуміла Євангеліє, щоб священики належно досліджували їх та дійсно навчали людей Євангелії і Божих заповідей!" (Людство в пошуках Бога // Реформація - нові спроби знайти Бога. - 2001, с. 310). Останні роки свого життя Уїкліф віддав перекладу Вульгати (Біблія, написана латинською мовою). За допомоги Ніколаса Герефордського він видав першу повну Біблію англійською мовою. Його вчення поширилося у Швейцарії та південній Німеччині в XVI ст. як цвінгліянство. Ідеологічна основа його представляє христоцентричний паулінізм, тобто викладене в посланнях апостола Павла вчення про спокуту Христом гріха та жорсткий детермінізм порятунку обраних Богом людей від благодаті через віру. Критерій істинності цвінгліянства дуже суворий: істинно лише те, що підтверджується Священним Писанням. Таїнства заперечуються й сприймаються тільки як символи. У зв' язку з цим цвінгліянство сприймалося як украй радикальне й нецерковне вчення. Друга хвиля його поширення пов'язана з ім'ям Булінгера. На початку ХVІІ ст. цвінгліянство зливається з кальвінізмом.

Погляди англійського реформатора значно вплинули на Яна Гуса (1369-1415) - католицького священика в Богемії, ректора Празького університету. Ян Гус виступав проти заперечення католицької церкви і наголошував на важливості вивчення Біблії. Ця діяльність викликала обурення з боку ієрархії. Влада наказала йому припинити проповідування антипапських ідей Уїкліфа, але він безкомпромісно захищав Біблію. Спочатку його відлучили від церкви (1410 р.), а потім, після допиту на Констанцькому соборі, визнали винним у єресі. Ян Гус відмовився зректися своєї віри, і в 1415 році був спалений. На тому ж соборі був виданий наказ викопати і спалити кістки Уїкліфа, незважаючи на те, що після його смерті минуло більше 30 років.

Початок протестантської Реформації пов'язаний з 1517 роком, коли Мартін Лютер (1483-1546) вивісив на дверях церкви свої 95 тез. Він був августиніанським ченцем, доктором богослов' я і професором біблійних досліджень у Віттенберзькому університеті. Його тези не були запланованим бунтом, він протестував спочатку лише проти продажу індульгенцій ("Диспут про силу індульгенцій" - так він назвав свої 95 тез). Проте подальше осудження його ідей Папою призвели до формулювання Лютером нових, ще більш радикальних тез.

Розглянемо три тези з того документу, що так не сподобався Папі:

o 5. "Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, користуючись своєю владою...

o 20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і звільнення від усіх покарань, це насправді не стосується всіх покарань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

o 36. Кожен християнин, який відчуває справжні докори сумління, навіть без листів прощення, має право на повне звільнення від покарання і вини" (Людство в пошуках Бога // Реформація - нові спроби знайти Бога. - 2001, с. 314).

Подальша його діяльність та ідеї реформаторства набули популярності. У 1524 році послідовники Лютера отримали назву "Лютерани", а в 1526 році імператор надав право кожному німецькому князівству самому обирати собі релігію - католицизм чи лютеранство. Правда, через три роки він відмінив своє рішення, і деякі князі запротестували. Відтоді прихильникам реформації дали назву "протестанти".

З теоретичних питань між протестантами і католиками пішли розходження? Лютер навчав, що спасіння можливе завдяки "виправданню особистою вірою", а не через відпущення гріхів священиком або покуту. Прощення досягається завдяки Божій милості. Всі питання віри мають затверджуватися Писаннями, а не папами чи церковними соборами.

Основи віровчення лютеран викладені в "Книзі угоди" (1584 р.). Новий Заповіт Господа І. Христа - найважливіша частина Біблії. Євангеліє від Іоанна та послання апостола Павла - це джерело, перлина Нового Заповіту. Лютерани не поклоняються іконам. Свічки, вівтар, розп'яття збережені, а католицька меса відкидається. Богослужіння виконується на мові парафіян. Як правило, це проповідь з поясненням пунктів віровчення. На відміну від римо-католицької церкви і православ' я, із таїнств визнаються лише хрещення і причастя. Подружня невірність може бути однією з причин для розлучення, а сам шлюб не вважається таїнством. Церква в їх розумінні - це "конгрегація святих. Там Євангелія правильно сповідується, а таїнства дійсно здійснюються".

Авторитетним у питаннях віри визнано Священне Писання, а право розуміти й тлумачити його надається кожному віруючому.

Громаду очолює пастор та виборна церковна рада. Існує думка, що німецькі переселенці занесли в Україну цю релігію. Нинішня Українська лютеранська церква не є цілковито іноземним явищем. Головна її мета - пробудження духовності й національної свідомості українців. Вона зуміла зберегти й розвинути східний український обряд (на основі літургії Івана Золотоуста). В Україні зареєстровані лише три лютеранські церкви: німецька (48), українська (18) і шведська (1). Найбільш відомою є спілка "Братня лютеранська церква в Україні".

За чотири століття у світі з'явилося понад 30 релігійних течій цього напряму. Кожна з них вважає Біблію за слово Боже і знаходить там "своє" святе, що є чимось значним і особистим як у світорозумінні, так і в намірах Бога.