Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - ПІСЛЯМОВА

Релігієзнавча освіта в українській вищій школі — важливий напрям підвищення рівня духовності людини. Вона дає знання про релігію як соціально-культурний феномен суспільства та історичного типу світогляду, діяльності й організації специфічних суспільних відносин. Ці знання становлять суттєвий компонент професійної компетенції будь-якого фахівця. Вони дають змогу використовувати релігійні цінності працівників в інтересах підвищення економічної ефективності виробничої діяльності, нарівні глибокого теоретичного світорозуміння реалізовувати своє конституційне право на свободу совісті, встановлювати відносини взаємної довіри, допомоги й високої трудової активності у виробничих і управлінських колективах, до складу яких входять особи з різною релігійною орієнтацією.

Автори підручника прагнули висвітлити у ньому історію світового релігійного процесу від його витоків і до сьогодення, проаналізувати особливості релігійного світогляду і релігійної діяльності, дослідити еволюцію релігійних суспільних відносин та їхніх організаційних форм, розкрити функції і цінності релігії, її місце у духовному житті особистості і суспільства. Авторський колектив висловлює впевненість у тому" що уважне ознайомлення зі змістом підручника надасть читачеві можливість значну розширити світогляд, набути стійкого розуміння соціального і історичного характеру релігії, перетворити стихійні ціннісні орієнтації і соціальні настанови щодо релігії на чіткі науково обґрунтовані погляди, глибше усвідомити права особистості на вільнодумство стосовно релігії та інших суспільних явищі процесів.

Суперечливе становище релігії у сучасному світі не дає можливості для однозначної оцінки її ролі у суспільстві і перспектив функціонування. Однак очевидним є те, що на сучасному етапі історичного розвитку набула закономірного характеру секуляризація суспільної свідомості, в результаті якої релігія втрачає свій колишній вплив на життя суспільства й окремої особистості.

У підручнику аналізуються дві основні сили, що справляють вирішальний вплив на стан релігії у сучасному світі — наука і політика. Наука і на початку XXI ст. не змогла остаточно витіснити релігію зі сфери духовного життя суспільства, проте зумовила глибокі зміни у релігійній свідомості людей. Завдяки їй вдалось отримати природне, без божественного втручання чи якогось чуда, пояснення щодо виникнення людини і суспільства. Сьогодні науці також вдалось потіснити, а певною мірою й відкинути традиційне тлумачення Бога як всесильної над природної істоти. Сучасну людину вже не можна розглядати як релігійну особистість у колишньому розумінні цього слова. В наш час віра у традиційний образ Бога вичерпала себе. Це добре усвідомлюють і нинішні теологи. Якщо у минулому звернення до Бога було компенсацією людського невігластва і незнання, констатував німецький протестантський теолог Д. Бонхьоффер (1906—1945), то сучасна людина, яка володіє науковими методами пізнання, не має потреби у зверненні до Бога для пояснення світу. Люди у процесі історичного розвитку навчились долати свою слабкість. Вони стають все упевненішими господарями навколишнього середовища і самих себе. Тому релігія як компенсація їхньої слабкості починає перетворюватися для них на зайве явище.

Бога слід шукати у самому світі, а не за його межами. Такий погляд сучасного теологічного модернізму. Він дещо схожий з пантеїзмом епохи науково-технічної революції. Оскільки величезні досягнення науково-технічної революції сусідять з глибокими таємницями світобудови, природними катастрофами і техногенними катаклізмами, то є всі підстави як для буденного, так і наукового бачення світу й окремих процесів у ньому. Проявом буденних поглядів на подібні проблеми і є сучасний пантеїзм. Він — одна з причин виникнення нового забарвлення у релігійному світосприйнятті і світорозумінні.

Сучасний стан світових релігій автори підручника оцінюють як кризовий. У XXI ст. людство знову стало свідком жорстоких сутичок між ісламістами та іудеями, ісламістами і християнами, ісламістами й індуїстами, католиками і протестантами, католиками і православними, теологічними модерністами і консервативними фундаменталістами, сунітами і шиїтами; в Україні — між прибічниками Української православної церкви Московського Патріархату і прибічниками Української православної церкви Київського Патріархату, католиками і православними, греко-католиками і представниками українських православних церков тощо. Вивчення суспільної думки свідчить про зниження авторитету традиційних релігій, релігійних інститутів, церкви, богослов'я. На їх місце активно приходять різні релігійні секти і групи людей на чолі з харизматичними лідерами, всілякі забобони, магічні ритуали і культи. Боротися з ними, застосовуючи методи інквізиції, церква вже не може. Отже, вона змушена зважати на інакомислення, виявляти терпимість до нього.

Кожен, хто уважно ознайомився зі змістом підручника, не може не погодитися з його авторами, що давня ворожнеча між релігійними напрямами, течіями і конфесіями завдає суттєвої шкоди інтересам віри, а тому має бути усунена за допомогою діалогу між ними. Позитивний досвід такого діалогу релігії вже мають. Це екуменічний рух, який об'єднує більшість протестантських і православних церков. Організаційно він оформився у 1948 р. завдяки створенню Всесвітньої ради церков. Цей рух прагне до подолання розбіжностей у тлумаченні християнського віровчення різноманітними його відгалуженнями. Прихильники цього руху розробляють програми боротьби з голодом, злиднями, несправедливістю, расизмом; позитивно впливають на захист навколишнього середовища і т. ін.

Необхідність мирного діалогу між релігіями та конфесіями нині є безальтернативною. Якщо ієрархи церков ще не готові до заснування єдиної релігійної організації, то чимало світських мислителів усе частіше висловлюються за створення певного релігійного об'єднання на зразок Організації Об'єднаних Націй. На їхню думку, майбутнє належить загальнолюдській, універсальній, єдиній для всього людства релігії. Є також інші думки стосовно майбутнього релігії. За одними з них — роль релігії у майбутньому зростатиме, за іншими — в релігії немає майбутнього і поступово її буде витіснено науковим світоглядом та гуманістичною світською мораллю.

Діалог про майбутнє релігії триває і ще дуже далекий від свого завершення. Однак вже очевидні сучасні альтернативи традиційним релігіям. Деякі з них передбачають перетворення релігійної віри на різновид мирського світогляду, інші виступають за розвиток різних забобонів, магічних ритуалів, окультизму, за яких релігійне світосприйняття зберігається, але вже не під контролем церкви.

Автори підручника наголошують також на тому, що у сучасній світській школі немає місця ані релігійному навчанню, ані нав'язуванню атеїзму. Це означає, що питання релігії й атеїзму варто представляти у вищій школі не у вигляді ідеології; вони мають стати складовою наукового знання про суспільство і людину, оскільки становлять іманентну цінність. Це однаковою мірою стосується як релігії, так і атеїзму. Це також означає, що вища школа не тільки не відсторонюється від морального виховання і становлення світогляду своїх студентів, але цілком бере на себе вирішення цього завдання і розв'язує його на засадах загальнолюдських цінностей, державних і громадських настанов.

Діалог представників різних типів світогляду не означає відмови будь-кого з них від своїх принципів; його головна мета — зближення позицій. Цей принцип, на думку авторів підручника, може бути використаний і під час вивчення різних аспектів співвідношення релігійного і нерелігійного типів світогляду. Можливості і межі його реалізації визначаються тим, наскільки ці типи світогляду адекватно відображають один і той самий існуючий світ, якою мірою вони зорієнтовані на інтереси і добробут індивіда, побудову гідного людини суспільства.

Релігієзнавство належить до типу знань, які надають людині додаткові орієнтири у ЇЇ духовних пошуках, сприяють її становленню як особистості з високим рівнем духовної культури.