Риторика - Колотілова Н.А. - РОЗДІЛ 2. ІНВЕНЦІЯ

РОЗДІЛ 2. ІНВЕНЦІЯ

Інвенція (лат. "inventio" - "винахід") - це розділ риторики, який вивчає розробку предметної царини ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен визначити свою стратегію, сформувати задум промови, розгорнути її тему через підбір відповідного матеріалу.

2.1. Поняття про стратегію оратора

Оратору завжди слід пам'ятати, що промову він виголошує слухачам. Інколи те, що важливе й цікаве для самого оратора, може бути абсолютно нецікавим і неважливим для аудиторії. Щоб уникнути подібних неприємних ситуацій, розпочинати підготовку до промови потрібно із визначення стратегії. Для цього оратору слід дати відповіді на такі запитання:

o Для чого я буду говорити? (В чому полягає моя мета?);

o Кому я буду говорити?

o Що є найважливішим у моїй промові? (Що повинні з'ясувати слухачі?).

У стислому вигляді стратегія оратора може бути репрезентована через формулювання завдання майбутнього публічного виступу за формулою:

Завдання = мета + тези

Відповідь на перше запитання зі стратегії оратора передбачає розгляд поняття "мета промови".

Мета промови - це той результат, до якого прагне оратор.

У першому розділі підкреслювалось, що головними цілями оратора є інформування або переконання. Залежно від типу промови мета конкретизується. Перша наукова класифікація ораторських промов була запропонована Арістотелем. Він поділяв їх на три види:

o дорадчі (політичні);

o судові;

o епідейктичні (урочисті).

Політичні промови зорієнтовані на майбутнє й тісно пов'язані з практикою. Мету цих промов у найбільш загальному вигляді можна визначити через поняття "користь - шкода". Оратор намагається показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, а інший, навпаки, неприйнятним, оскільки веде до шкоди.

Судові промови зорієнтовані на минуле. Основним тут є встановлення того, чи мало місце протиправне діяння. Відповідно, мета оратора полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини. У найбільш загальному вигляді мета цих промов визначається через поняття "було - не було".

Епідейктичні промови зорієнтовані на теперішнє, й у найбільш загальному вигляді їх мету можна визначити через поняття "похвальне - ганебне" ("прекрасне - потворне").

Впродовж подальшого розвитку ораторського мистецтва до цих видів приєдналися ще академічні та гомілетичні промови.

Загальна мета академічних промов, або промов наукового характеру, окреслюється через поняття "істина - хиба"; гомілетичних - через поняття "добро - зло". Гомілетичні промови дуже схожі з тими, які Арістотель називає дорадчими, оскільки вони покликані вказати людині на правильні дії.

Таким чином, ключові дієслова у завданні оратора залежно від вищенаведених типів промов:

o політичні та гомілетичні - "спрямувати до того, що...";

o судові - "звинуватити в тому, що...", "виправдати в тому, що.";

o епідейктичні - "зацікавити тим, що.", "запалити тим, що.";

o академічні - "повідомити про те, що.", "пояснити те, що.".

Ці види промов можна розташувати на шкалі з урахуванням двох параметрів: спрямованість на переконання та спрямованість на інформування. Така схема буде мати наступний вигляд:

Як видно із схеми, найменше спрямовані на переконання епідейктичні та академічні промови. Дійсно, предмет похвальної промови відомий всім, оратор має лише подати його у всій величі або яскраво показати його ганебність. В академічних промовах завдання оратора полягає насамперед в інформуванні аудиторії. Найбільш спрямованими на переконання виявляються судові, дорадчі та гомілетичні промови.

Слід підкреслити, що в конкретних ситуаціях спілкування оратору важливо розуміти, в якому "квадраті" знаходиться його промова. Під час виступу оратор може, звичайно, "заходити" в інший квадрат, що виявляється в поданні більшого масиву інформації чи переконанні здійснити певну дію. Однак загальний вектор виступу має бути чітко визначений.

Відповідь на друге запитання зі стратегії оратора передбачає попередній аналіз аудиторії. У сучасній літературі існує багато класифікацій слухачів за різними показниками. Готуючись до публічного виступу, оратору потрібно врахувати принаймні такі чинники: кількість слухачів; рівень обізнаності у темі; соціально-культурні ознаки; ставлення до промови.

1. Кількісний показник аудиторії.

Щодо цього розрізняють:

o великі аудиторії;

o малі аудиторії.

Велика аудиторія (понад 30 осіб) більш схильна довіряти оратору й практично не схильна критично оцінювати промову. Вона нетерпляча, швидко втомлюється. Оратору при виступі в такій аудиторії слід віддати перевагу монологічному способу викладу своєї промови.

Мала аудиторія (найбільш оптимальною вважається аудиторія від 12 до 30 осіб) налаштована більш критично. З іншого боку, невелика кількість людей характеризується більшою активністю. Оратору слід віддати перевагу діалогічній формі спілкування.

2. Рівень обізнаності аудиторії в темі.

Щодо цього розрізняють:

o підготовлені аудиторії;

o непідготовлені аудиторії.

Головний мотив, на який реагує підготовлена аудиторія, - це мотив "що нового?". В ораторській промові має переважати логос. Пафосом треба користуватися дуже обережно, лише для пожвавлення матеріалу промови. Для того, щоб виступу такій аудиторії виявився успішним, оратор повинен чітко викласти різні точки зору на проблему, а також пояснити, чому він дотримується саме такої позиції.

Непідготовлена аудиторія характеризується схильністю до таких модусів публічного виступу, як етос і пафос. Тобто емоційність промови оратора має бути якомога більшою. Ефективними риторичними прийомами є приклади з життя, жартівливі історії, приказки, посилання на авторитети, повтори. Для того, щоб виступу такій аудиторії став успішним, оратору достатньо викласти свою точку зору і не викликати сумнівів там, де їх ще немає.

3. Соціально-культурні ознаки.

Щодо них виділяють чимало груп аудиторій (за гендерною ознакою, віком, національністю, віросповіданням тощо). Ці ознаки, як правило, й підказують оратору, про що й як говорити з такими слухачами.

Наприклад, гендерна ознака суттєво позначається на вмінні слухати. Розрізняють чоловічий та жіночий стилі слухання. Чоловічий стиль слухання характеризується підвищеною увагою до змісту промови; як тільки стає зрозумілим, про що мова, чоловіки більше зосереджуються на критичних зауваженнях або взагалі починають перебивати оратора. Жіночий стиль слухання характеризується підвищеною увагою до емоційної складової, до самого процесу спілкування. Жінки краще розуміють почуття співрозмовника, менше схильні перебивати.

4. Ставлення до промови оратора.

Щодо цього розрізняють:

o прихильні аудиторії;

o байдужі аудиторії;

o конфліктні аудиторії.

У прихильній аудиторії потрібно застосовувати однобічну аргументацію, відразу переходити до головного, тезу формулювати з самого початку.

Байдужа аудиторія зустрічається досить часто. У таких випадках завдання оратора полягає насамперед у тому, щоб привернути увагу слухачів. Початок промови має бути захоплюючий. Також слід показувати слухачам можливу користь від того, що розглядається у промові. Для успішного виступу промова повинна мати визначену мету, чітку структуру, пункти, які послідовно й доступно розкривають ідеї оратора.

Найбільш складним для оратора є виступ перед конфліктною (негативно налаштованою) аудиторією. В таких випадках потрібно рухатись поступово від аспектів згоди оратора з аудиторією до предмета розбіжностей.

Слід пам'ятати про те, що приблизно 10% будь-якої аудиторії негативно ставляться до самого оратора або до його промови. Причини цього можуть бути різноманітні. Згадаємо хоча б прагнення кожної людини до самозбереження, опору чужому впливу. Оратор мусить бути готовим до того, що йому не вдасться захопити всіх слухачів, треба розраховувати на більшість аудиторії.

Стратегія оратора на етапі інвенції вимагає лише загального аналізу майбутньої аудиторії, з'ясування того, хто буде його слухачами. Тактика впливу розробляється вже на наступному етапі, особливо при створенні вступу до промови.

Відповідь та третє запитання зі стратегії оратора передбачає розробку предмета промови.

Предмет промови - це той фрагмент дійсності, з яким співвідноситься промова.

На початкових етапах створення промови встановлення її предмета передбачає вибір теми. Часто оратор має справу з тим, що тема пропонується заздалегідь. Проте навіть у таких випадках назву промови все одно треба сформулювати. Вона повинна бути стислою, виразною й такою, що привертає увагу.

Досить вдалим риторичним прийомом, що привертає увагу, є назва промови у вигляді запитання. Порівняйте, наприклад, такі назви:

А) "Що призвело до фінансової кризи в державі?"

Б) "Фінансова криза в державі".

Проте таким прийомом не слід зловживати, оскільки формулювання теми у вигляді запитання передбачає, що у промові є чітка відповідь на нього.

Ідеальними в ораторській діяльності є такі випадки, коли оратор сам обирає предмет промови й у нього є можливість врахувати два важливих моменти.

По-перше, вибір предмета ґрунтується на інтересі. Мається на увазі, що тема повинна бути цікавою як для самого оратора, так і для аудиторії. Якщо тема не є важливою для оратора, то йому навряд чи вдасться захопити аудиторію. Більше того, в подібних випадках виникає конфлікт між тим, яким оратор є насправді, і тим, яким хоче постати перед слухачами.

Якщо за попередніми уявленнями оратора тема не буде цікава аудиторії, тоді йому потрібно докласти додаткових зусиль для привернення уваги слухачів. Оратор повинен відшукати "родзинки" в тому фрагменті дійсності, який він виноситиме на розсуд аудиторії.

По-друге, вибір предмета зумовлюється наявністю в оратора певних знань про нього. Особливо це стосується виступів перед підготовленою аудиторією. Згадаємо, що в античних риторичних школах вивчали, окрім красномовства, ще багато інших дисциплін, оскільки невідомо, на яку тему доведеться в майбутньому говорити оратору.

Звичайно, не можна вимагати від оратора всебічних знань з будь-якого предмета. Однак для успішного виступу він повинен знати про предмет промови в декілька разів більше, ніж аудиторія.

Визначення стратегії оратора завершується формулюванням головних положень. Вони є тим, що повинні з'ясувати слухачі в промовах інформативного характеру, або тим, в чому оратор повинен переконати аудиторію. Подальша ораторська діяльність становить собою пошук матеріалу, який би розкривав або обґрунтовував ці положення.

2.1. Поняття про стратегію оратора
2.2. Типи підготовки до публічного виступу
2.3. Джерела знаходження матеріалу
2.4. Топіка
2.5. Аргументація й критика
2.5.1. Структура та види аргументації
2.5.2. Поняття про критику та її види
2.5.3. Види аргументів
РОЗДІЛ 3. ДИСПОЗИЦІЯ
3.1. Вступ до промови
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru