Риторика - Колотілова Н.А. - 2.5.3. Види аргументів

Залежно від модусів публічного виступу розрізняють види аргументів в ораторській промові:

o аргументи до логосу;

o аргументи до етосу;

o аргументи до пафосу.

Аргументи до логосу - це твердження, які стосуються предмета промови, тези, яка захищається оратором.

Вони отримали назву argumentum ad rem ("до суті справи").

У логічній аргументації саме такі аргументи вважаються коректними, а всі інші розглядаються або як певні хитрощі, або навіть як помилки, здебільшого навмисні (софізми).

Аргументи до етосу й аргументи до пафосу - це твердження, які апелюють не до суті справи, а до учасників спілкування (як самого оратора, так і аудиторії).

їх основу складає ціла група аргументів, що отримали назву argumentum ad hominem ("до людини").

Найбільш поширеними серед аргументів до етосу є:

o аргумент до авторитету;

o аргумент до особи.

Аргумент до авторитету (лат. argumentum ad verecundiam) - це наведення оратором на підтримку своєї тези тверджень чи дій людей, що є певним зразком для аудиторії.

У деяких випадках оратор може насправді й не поділяти думок авторитетних джерел, однак він розраховує на те, що слухачі не наважаться сперечатися з такими положеннями. Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм: авторитет конкретної людини (наприклад, цитати), авторитет суспільної думки, авторитет установи, авторитет посади, авторитет віку, власний авторитет тощо.

Слід підкреслити, що можливості окремої людини обмежені. Далеко не все в житті можна самостійно проаналізувати та перевірити. Так чи інакше людина покладається на думки інших, на знання, здобуте людством протягом історичного розвитку.

У повсякденному спілкуванні аргументам до авторитету буває дуже важко протистояти. В подібних випадках потрібно зважати не на те, що думка висловлена видатною людиною, а на те, чи є вона прийнятною, слушною.

Аргумент до авторитету використовується здебільшого саме в аргументації, коли оратор спирається на думки інших людей при обґрунтуванні своїх тез. Г. Лейбниць з цього приводу писав:

"Скільки на світі людей, у яких немає іншого підґрунтя для їх переконання, ніж думки, що поділяють їхні друзі, чи люди їхніх професій, чи їхні однодумці, чи їхні співвітчизники!".

Сучасні дослідники теорії аргументації Ф. ван Єємерен і Р. Гроотендорст підкреслюють складність однозначної оцінки аргументів до авторитету:

"По суті, в ethos немає нічого поганого. Ми всі постійно змушені вірити у щось, покладаючись на авторитет фахівців; інакше і бути не може. Деякі питання вимагають таких спеціальних знань, що нефахівець просто не може дати оцінку всім точкам зору по суті. У цьому немає нічого особливого, але ми повинні розуміти, що це перешкоджає дійсному вирішенню дискусії. Виявляється, що ми дозволяємо фахівцям вирішувати питання за нас"².

Аргумент до особи (лат. argumentum ad personam) - це твердження, що підкреслюють особистісні якості іншої людини.

Якщо оратор апелює до позитивних рис, тоді цей аргумент постає як різновид аргументу до авторитету. Загальну схему його застосування можна представити таким чином:

X є хорошею людиною.

Отже, її аргумент слід прийняти.

Власне аргументом до особи вважається все ж таки посилання на реальні або уявні недоліки інших людей. За допомогою такого аргументу опонент постає в кумедному вигляді або як ненадійна людина, якій не можна довіряти. Загальну схему застосування аргументу до особи можна представити таким чином:

X є поганою людиною.

Отже, її аргумент не слід приймати.

Аргумент до особи має багато різноманітних форм: X неправдива людина; X нерозважлива людина; X не може реально оцінити ситуацію; X має низькі моральні стандарти; X некомпетентна людина; X належить до групи людей, які займають упереджену позицію, не дотримуються моральних принципів тощо. Крім того, аргументом до особи може виступати твердження про непослідовність співрозмовника, коли людина говорить одне, а сама робить інше. В таких випадках оратор здійснює "атаку на особу" іншої людини з метою дискредитації її положень.

Аргумент до особи здебільшого використовують при критиці тверджень інших людей. Оратор у своїй промові намагається продемонструвати, що певні думки не є переконливими, оскільки людям, які їх наводили, не можна довіряти.

Досить яскраво стосовно того, як протистояти аргументам до етосу, висловився відомий німецький філософ Г. Лейбниць:

"Насправді, якщо з поваги я не насмілюсь заперечити, або якщо я не маю нічого кращого сказати, або якщо я собі суперечу, то звідси зовсім не випливає, що Ви праві. Я можу бути скромним, неосвіченим, можу помилятися, але й Ви також можете помилятися".

У сучасній риториці подібна тактика захисту теж є різновидом аргументу ad hominem, яка отримала назву tu quoque ("ти теж").

Взагалі будь-яка риса людини може стати об'єктом аргументів до етосу. Однак ефективними вважаються такі аргументи, за допомогою яких оратору вдається переконати аудиторію в прийнятності чи неприйнятності певних положень.

Аргументи до пафосу - це твердження, які апелюють до почуттів.

Вони спрямовані на те, щоб викликати в аудиторії такі почуття, які б сприяли прийняттю слухачами тез оратора. Ставка виключно на логос не завжди приносить бажаний ефект. Наведемо приклад.

Чудового травневого ранку Енді Гіббенс йшов нью-йоркським Центральним парком на співбесіду щодо майбутньої роботи. Він був настільки стурбований своїм майбутнім, що не помічав навколишню красу: молодого листя на деревах, сонячних променів, які віддзеркалювались від озера. Раптом його увагу привернув жебрак, поряд з яким стояв плакат: "Я СЛІПИЙ". Ця мольба явно не хвилювала жителів міста й туристів, які квапливо проходили повз. На якусь мить Енді подумав про те, чого позбавлена ця людина такого чудового дня, і підійшов до жебрака.

- Я не можу дати вам грошей, - пояснив Енді, - оскільки сам кілька місяців без роботи. Але, якщо ви не проти, я можу допомогти вам іншим способом. Я би хотів внести деякі зміни у ваше прохання по допомогу.

Здивований жебрак деякий час вагався, а потім сказав:

- Робіть, що хочете. Але мушу вам сказати, що навряд чи знайдуться слова, які здатні викликати співчуття у жителів цього міста до чергового жебрака.

Енді дописав кілька слів на плакаті й пішов. Через кілька годин він повертався і з задоволенням відмітив, що новий плакат довів свою ефективність у розкритті сердець і гаманців перехожих.

- Справи у вас пішли значно краще, - сказав Енді жебраку.

- Точно, - відповів той, а потім, упізнавши голос, запитав: Що ви зробили з моїм плакатом?

- Я лише додав кілька слів, - пояснив Енді. - Тепер там написано: "Я СЛІПИЙ, А НА ВУЛИЦІ ВЕСНА.. ."

Більшість аргументів до пафосу теж належать до групи argumentum ad hominem. Поширеними серед них є:

o аргумент до вигоди;

o аргумент до пихи;

o аргумент до жалю;

o аргумент до сили;

o аргумент до публіки.

Аргумент до вигоди (лат. argumentum ad utili) - це твердження, що стимулюють усвідомлення аудиторією своїх особистих інтересів у тій проблемі, яка обговорюється.

А. Шопенгауер оцінює цей аргумент як таку хитрість, яка робить зайвими всі інші аргументи:

"Адже все, не поєднане з вигодою, в більшості випадків здається інтелекту безглуздим".

У сучасній практиці спілкування аргумент до вигоди найчастіше застосовується в рекламі.

Сила впливу подібних аргументів зумовлюється тим, що усвідомлення особистої зацікавленості в певній проблемі підвищує інтерес слухачів до ораторської промови. Для більшості людей найголовнішою людиною в житті є вони самі. Тому оратору потрібно подбати про те, щоб слухачі могли в його промові знайти відповідь на запитання: "Навіщо це мені?".

Аргумент до пихи (лат. Captatio benevalentiae) - це твердження, що підкреслюють певні якості співрозмовників, розхвалюють їх.

Оратор розраховує на те, що під впливом компліментів інша людина стане більш поступливою, тому їй простіше буде нав'язати свою думку. Для того, аби похвала діяла, їй навіть не обов'язково бути точною. Тобто людина може усвідомлювати, що за допомогою компліментів підлесник намагається домогтися певної вигоди для себе, однак протистояти похвалі все одно дуже важко.

У процесі спілкування співрозмовники досить чутливі до компліментів. Вони здатні надавати людині позитивні емоції. Комплімент слід відрізняти від лестощів. У багатьох випадках неприкриті лестощі сприймають негативно ("Не люблю компліментів!"). Комплімент - це невелике перебільшення якоїсь чесноти, яку сама людина бажає бачити в собі. Мета компліменту полягає в тому, щоб принести задоволення аудиторії й запрограмувати її на прихильне сприйняття промови. Слухачі прихильно реагують на позитивні зауваження про них самих, про їхні досягнення, про їхню організацію тощо. Компліменти здебільшого слід застосовувати у вступі та в завершенні промови. Наприклад:

"Яке задоволення - бути присутнім тут. Насамперед мені хочеться привітати вас з тією творчою енергією, яка дозволила вам залишатися з нами протягом кількох років. Повірте, щоб вижити в цьому енергійному бізнесі, потрібна особлива кмітливість".

Аргумент до жалю (лат. argumentum ad misericordiam) - це твердження, які викликають співчуття до того, що виголошує оратор.

У подібних випадках посилаються на тяжкі обставини, скрутне становище для того, аби розжалобити аудиторію й домогтися від неї прийняття положень оратора. Найчастіше подібним аргументом користуються студенти на іспитах чи заліках.

Аргумент до сили (лат. argumentum ad baculum) - це твердження, які вказують на неприємні для аудиторії наслідки в разі відмови від положень оратора.

При застосуванні цього аргументу навряд чи можна говорити про переконання, мова йде вже про примус. Як писав С. Поварнін:

"Насильство в усіх видах дуже часто "переконує" багатьох і вирішує суперечки, принаймні на деякий час. ...Розбійник відкрито пропонує дилему "гаманець або життя". Софіст подає прихованим чином і з невинним виглядом дилему: "прийняти довід або зазнати неприємності"; "не заперечувати або постраждати"¹.

У сучасних комунікативних ситуаціях подібні аргументи стають все більш витонченими. Оскільки погрози, як правило, явно не формулюють, досить важко буває встановити застосування аргументу до сили. Наприклад:

"Натиснути за допомогою погроз на опонента ще більш витонченим способом можна шляхом впливу на його почуття. Якщо він відмовиться прийняти певну точку зору, він завдасть болю або розчарує того, хто її висунув. Погроза, що міститься в подібному моральному шантажу, дає йому відчути, що він більше не може вільно висловлювати сумнів з приводу даної точки зору"².

Аргумент до публіки (лат. argumentum ad populum) - це звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів від об'єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору напрямі.

При цьому промовець намагається продемонструвати аудиторії, що він є ніби "своєю" людиною, яка дуже добре розуміє потреби слухачів. Подібний аргумент широко застосовується у політичних промовах, коли оратор безпосередньо звертається до присутніх, апелюючи не до їхнього розуму, а саме до почуттів. Цей прийом часто називають ще демагогією.

Якщо оратор може керувати емоційним станом слухачів, він здебільшого досягає своєї мети. При цьому він не обов'язково відкрито спирається на забобони аудиторії, йому достатньо підкреслити їхню значимість, а слухачі вже самі зв'яжуть їх з тими позиціями, які обговорюються.

Аргумент до публіки здебільшого виконує роль так званого "відвертаючого маневру", адже заважає аудиторії зрозуміти, наскільки слабкими є аргументи до логосу в промові оратора.

Приклад застосування цього аргументу знаходимо у роботі Ф. ван Єємерена та Р. Гроотендорста:

"Тому, хто хоче обмежити кількість іноземців у фешенебельному житловому районі, достатньо вказати людям, які охоплені забобонами, на те, що існує небезпека втрати ними своєї індивідуальності (груповий інтерес), і вони стануть на його бік. Якщо потім він додасть що-небудь про небезпеку падіння вартості будинків (індивідуальний інтерес), подальша аргументація взагалі буде зайвою"¹.

Розглянуті вище різновиди аргументів є найбільш поширеними й, звичайно, не вичерпують усіх способів переконання. Більш докладно прийоми впливу на співрозмовників під час спілкування висвітлено в джерелах, які наведені в списку літератури в кінці посібника.

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ'ЯТАТИ

Аналогійна аргументація - це обґрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тезі.

Аргумент - це твердження, за допомогою якого оратор обґрунтовує тезу.

Аргумент до авторитету - це наведення оратором на підтримку своєї тези тверджень чи дій людей, що є певним зразком для аудиторії. Різновид аргументів до етосу.

Аргумент до вигоди - це твердження, що стимулюють усвідомлення аудиторією своїх особистих інтересів у тій проблемі, яка обговорюється. Різновид аргументів до пафосу.

Аргументи до етосу й аргументи до пафосу - це твердження, які апелюють не до суті справи, а до учасників спілкування (як самого оратора, так і аудиторії). їх основу складає ціла група аргументів, що отримали назву argumentum ad hominem ("до людини").

Аргумент до жалю - це твердження, які викликають співчуття до того, що виголошує оратор. Різновид аргументів до пафосу.

Аргументи до логосу - це твердження, які стосуються предмета промови, тези, яка захищається оратором. Вони отримали назву argumentum ad rem ("до суті справи").

Аргумент до особи - це твердження, що підкреслюють особистіші якості іншої людини. Різновид аргументів до етосу.

Аргумент до пихи - це твердження, що підкреслюють певні якості співрозмовників, розхвалюють їх. Різновид аргументів до пафосу.

Аргумент до публіки - це звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів від об'єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору напрямі. Різновид аргументів до пафосу.

Аргумент до сили - це твердження, які вказують на неприємні для аудиторії наслідки в разі відмови від положень оратора. Різновид аргументів до пафосу.

Аргументація - це обґрунтування прийнятності, слушності певних тверджень або намірів дії.

Емпірична аргументація - це обґрунтування тези шляхом безпосереднього звертання до дійсності. Аргументами в ній виступають експерименти, спостереження, досліди тощо.

Інвенція - це розділ риторики, який вивчає розробку предметної царини ораторської промови.

Критика - це обґрунтування неприйнятності певної аргументації.

Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування оратором безпідставності тих аргументів, які використовувала інша людина на підтримку своєї тези.

Критика тези - це вид критики, який спрямований на обґрунтування оратором безпідставності тези, що захищалась іншою людиною. Може здійснюватись двома способами: а) зведення до абсурду - з тези співрозмовника виводять наслідки, що суперечать загальновизнаним фактам або положенням; б) обґрунтування антитези - оратор пропонує аргументацію на користь свого положення, що є антитезою до положення співрозмовника.

Критика форми - це вид критики, який спрямований на обґрунтування оратором відсутності зв'язку між аргументами та тезою іншої людини.

Мета промови - це той результат, до якого прагне оратор.

Непряма аргументація - це вид аргументації, в ході якої теза обґрунтовується шляхом встановлення помилковості антитези (апагогічна аргументація) або шляхом встановлення неприйнятності конкуруючих з тезою положень (розділова аргументація).

Предмет промови - це той фрагмент дійсності, з яким співвідноситься промова.

Приклад - це висловлювання про одиничний факт, що виступає як аргумент для підтвердження тези загального характеру.

Причинна аргументація - це обґрунтування тези шляхом наведення причинно-наслідкового зв'язку між аргументами і тезою.

Пряма аргументація - це вид аргументації, в ході якої наводять аргументи, що безпосередньо обґрунтовують тезу.

Симптоматична аргументація - це обґрунтування тези шляхом наведення в аргументах певних ознак того, що постулюють у тезі.

Стратегія оратора - це сукупність тих факторів, визначення яких має розпочинати ораторську діяльність. До них належать: мета, попередній аналіз аудиторії та формулювання головних положень.

Теза - це твердження, в якому оратор намагається переконати аудиторію.

Теоретична аргументація - це обґрунтування тези, в основу якого покладені міркування. Аргументами в ній виступають інші відомі положення, до яких апелює оратор.

Топіка - це вчення про сукупність загальних місць, що виявляють аспекти розробки будь-якої теми.

Форма (схема) аргументації - це спосіб зв'язку аргументів і тези.

ТЕСТ

1. Інвенція - це розділ риторики, який вивчає:

A) засоби виразності ораторської промови;

Б) розробку предметної царини ораторської промови;

B) структуру ораторської промови.

2. Мета промови - це:

А) результат, до якого прагне оратор;

Б) враження, яке він намагається справити на аудиторію.

3. Більш критично до промови оратора налаштовані ауди-

А) великі; Б) малі.

4. Найбільш складною для оратора є аудиторія:

A) байдужа; Б) конфліктна;

B) прихильна.

5. У риториці виділяють таку кількість типів підготовки до промови:

A) три;

Б) чотири;

B) п'ять.

6. Зв'язок між топікою й аргументацією полягає в тому, що:

А) топіка - це результат, а аргументація - це засіб; Б) топіка - це засіб, а аргументація - це результат.

7. Аргументація - це:

А) обґрунтування прийнятності, слушності певної тези; Б) сукупність аргументів, що наводять на підтримку тези.

8. Структура аргументації складається з:

A) аргументів, тези, висновку; Б) аргументів, тези, змісту;

B) аргументів, тези, форми.

9. В ораторській практиці емпіричною аргументацією є використання прикладів:

А) так;

Б) ні.

10. Видами аргументації залежно від способу обґрунтування є:

A) емпірична та теоретична; Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

11. Видами аргументації залежно від форми (схеми) є:

A) емпірична та теоретична; Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

12. Видами аргументації залежно від процедури обґрунтування є:

A) емпірична та теоретична; Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

13. Причинна аргументація є подальшою розробкою топосів першої групи, що пов'язані з сутністю предмета промови:

А) так;

Б) ні.

14. Розділова аргументація - це різновид аргументації:

А) прямої; Б) непрямої.

15. Найбільш сильним видом критики є:

A) критика аргументів; Б) критика тези;

B) критика форми.

16. Аргументами ad rem ("до суті справи") є:

A) аргументи до етосу; Б) аргументи до логосу;

B) аргументи до пафосу.

17. Головними видами аргументів до етосу є:

A) аргумент до авторитету та аргумент до особи; Б) аргумент до авторитету та аргумент до публіки;

B) аргумент до особи та аргумент до вигоди.

18. Аргумент до авторитету частіше використовується в:

А) аргументації; Б) критиці.

19. Аргумент до особи частіше використовується в:

А) аргументації; Б) критиці.

20. Аргумент до вигоди - це різновид аргументів:

A) до етосу; Б) до логосу;

B) до пафосу.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. З'ясуйте структуру, вид та прийоми аргументації/критики в наведених прикладах:

o Розсудливість й аналітичні здатності не можна розглядати виключно як чоловічі якості. Якщо ми будемо їх приписувати виключно чоловікам, то, самі того не бажаючи, ми визнаємо, що чоловіки повинні мати переваги при вступі на роботу та просуванні по службі.

o Приріст знань людства подібний до кола, що розширюється. Чим більше довжина його окружності, тим більше у людства знань. Але при цьому збільшення довжини окружності означає, що у людства по мірі прогресу його знань все більшою є межа зіткнення з непізнаним. Оскільки Всесвіт безкінечний і невичерпний, кількість відкритих проблем науки має невпинно зростати. Проте цього не відбувається. Причина зрозуміла: довжина окружності лінійно пропорційна її радіусу, а площа кола пропорційна його радіусу в квадраті. Таким чином, кількісне помноження знань суттєво перевершує кількісне помноження відкритих проблем.

o Родні Сміт, член Президентської комісії з організованої злочинності, заявив парламентському підкомітету, що, на його думку, існують вагомі підстави для примусового тестування на наркотики федеральних службовців. Критик на зборах підкомітета поцікавився, чи готовий містер Сміт сам здати аналізи. Той відповів, що ні.

o Начальник тюрми: "Зараз модно говорити про те, що немає жодної різниці, працюєте ви в тюрмі чи на автомобільному заводі. Це повна дурниця. Мені подобається працювати в тюрмі через ту дивну напругу, якою проникнуте все тюремне життя. У тюрмі не буває двох однакових днів. Можете казати що завгодно про людей, з якими мені доводиться мати справу, але їх не можна назвати ні нудними, ні передбачуваними".

o Той, хто хоче досягти успіху, заздалегідь визначає свої задачі на наступний день. Він записує на папері в порядку важливості щонайменше шість значущих справ, які має виконати наступного дня. І з самого ранку він починає звірятися зі списком, викреслювати задачі, які вже були виконані, додавати нові й переносити в список на наступний день те, що не вдалося завершити.

o Що може трапитися, якщо ви вирушите за покупками без списку того, які вам треба купити? Ви побачите всі ці яскраві, розрекламовані телебаченням товари, ціле попурі надзвичайних продуктів і товарів. Ви стикнетеся з масою пропозицій, на які не розраховували, які вам не потрібні й яких ви не бажаєте.

o "На твою думку, у світі є тільки три нещастя: жити взимку в холодному помешканні, влітку носити вузькі чоботи і ночувати у кімнаті, де кричить дитина. у мене немає ні першого, ні другого, ні третього. Отже, немає у мене нещастя" (І. С. Тургенєв. "Рудін").

o "Панове члени Державної Думи!

Слухаючи нарікання і звинувачення проти уряду, що тут лунали, я запитував себе, чи повинен я, голова уряду, йти шляхом словесної суперечки, словесного двобою і давати тільки привід для нових промов у той час, коли країна з напруженою увагою і вимушеним нетерпінням чекає від нас сірої повсякденної роботи, прихований блиск якої може виявитися тільки з часом. І звичайно, не для порожньої суперечки, не через побоювання того, що уряд назвуть безмовним так само, як даремно назвали його в колишній Думі "безвідповідальним", виступаю я з роз'ясненням, але для того, щоб повторно і особливо з'ясувати, в чому саме уряд буде брати керівні начала своєї діяльності, куди він іде і куди веде країну" (Столипін П. А. Промова, виголошена в Державній Думі 16 листопада 1907 року у відповідь на виступ члена Державної Думи В. Маклакова).

o "Властивістю істин, їх сутністю є те, що їх підтверджують, перевіряють. Підтвердження наших ідей завжди окупається. Наш обов'язок шукати істину випливає з нашого загального обов'язку робити те, що окупається. Те цінне, що приносять з собою істинні ідеї, є єдиним підґрунтям, чому ми зобов'язані слідувати за ними" (В. Джемс. "Прагматизм").

o "Проте цих заслуг навряд чи досить, щоб виправдати величезний авторитет св. Томи. Його звертання до розуму по суті нещирі, бо висновок, до якого треба дійти, задано наперед. Візьмімо, наприклад, тезу про нерозривність шлюбу. її обґрунтовано тим, що батько потрібен для виховання дитини, оскільки: (а) він розумніший за матір; (б) він дужчий і може краще покарати дитину. Сучасний вихователь може заперечити, що: (а) нема ніяких підстав уважати, ніби чоловіки загалом розумніші за жінок; (б) кари, для яких потрібна велика фізична сила, у вихованні не дуже й бажані. Він може піти далі й додати, що батьки в сучасному світі не беруть майже ніякої участі у вихованні. Але через це жоден послідовник Томи Аквінського не перестане вірити в до життєву моногамію, оскільки справжні підстави віри не ті, на які Тома посилається" (Б. Рассел. "Історія західної філософії").

o "Того дня я обідав разом із приятелькою, яка зовсім недавно розлучилася з чоловіком, і вона сказала мені: "Тепер я маю свободу, про яку завжди мріяла!" Це брехня. Ніхто не хоче такої свободи, кожному потрібна поруч близька людина, перед якою маєш обов'язки, з якою можна милуватися красою Женеви, розмовляти про книги, інтерв'ю, фільми - або просто розділити бутерброд, коли два бутерброди нема на що купити. Краще з'їсти половину та вдвох, ніж цілого та на самоті. Краще, коли твоє зауваження про дзвіницю готичного собору перебиває чоловік, бо він спішить додому, бо по телевізору мають показувати важливий футбольний матч, або коли тебе гальмує дружина, що прикипіла до вітрини, - ніж коли перед тобою вся Женева й ніхто тобі не заважає надивитися на неї досхочу.

Краще страждати від голоду, ніж від самотності. Бо коли ти один - я кажу про самотність, яку доводиться приймати, а не вибрану свідомо, - то ніби перестаєш бути частиною роду людського" (Коельо П. "Заїр").

o "Одноваріантний тест (тобто один варіант для всіх абітурієнтів, можливо з псевдоваріантами) чи багатоваріантний? Використання одноваріантного тесту має суттєвий недолік - недостатня надійність. В умовах абсолютної секретності слід підготувати тести, роздрукувати (для України - це 500 тис. примірників), запакувати, доправити на місця, синхронно в масштабах країни провести тестування, здійснити перевірку. Хоч організація одноваріантного тестування досить складна, його використовують протягом багатьох років у США (з їх 3 млн. абітурієнтів), Китаї (з 15 млн. абітурієнтів), Польщі, Великобританії, Росії, Киргизстані та багатьох інших країнах. Одноваріантний тест успішно апробовано в Україні (щоправда, на дуже малій вибірці, яка становила у

2005 році 8 756 осіб). На користь єдиного тесту говорять лише дві його характеристики, але кожна з них окремо переважує всі його недоліки: абітурієнти перебувають в абсолютно однакових умовах (у протилежному випадку абітурієнт, якщо його варіант тесту виявився складнішим, може звернутися з позовом до суду); один тест можна зробити практично бездоганним із погляду його валідності, складності, роздільної здатності, що забезпечує якнайточніше визначення рейтингу кожного абітурієнта.

Українська модель ЗТ ("зовнішнє тестування". - Авт.) передбачає використання одноваріантного тесту з псевдоваріантами, за яким абітурієнтів усієї країни тестують синхронно" (С. Раков. "Тестування випускників 2006 року").

2. Продумайте ораторські промови, які б розкривали теми:

A) "Сім'я чи кар'єра?";

Б) "Палке кохання - це запорука чи перешкода щастя в шлюбі?";

B) "Дача: чудовий відпочинок чи валіза без ручки?"; Г) "Епідемія детективу в літературі";

Д) "Для чого вивчати історію (чи іншу дисципліну)?"; Е) "Вільне відвідування лекцій"; Є) "Навіщо потрібні дипломи?".

3. Виберіть тему та підберіть матеріал для ораторської промови з огляду на ту аудиторію, в якій Ви будете виступати.