Риторика - Колотілова Н.А. - 6.2. Риторика в Давній Греції класичного періоду

1. Класична риторика (V ст. до н. е. - сер. XX ст.).

2. Неориторика (з сер. XX ст. до нашого часу).

Засновником класичної риторики вважається давньогрецький софіст Горгій. Протягом досить тривалого історичного етапу розвитку риторика переживала як злети, так і падіння. Золотим віком ораторського мистецтва вважається, звичайно, епоха Античності. В цей період докладно були розроблені три головні види ораторських промов: дорадчі (політичні), судові та урочисті (епідейктичні). З'явились ґрунтовні теоретичні праці з риторики, наприклад: "Риторика" Арістотеля, "Дванадцять книг риторичних повчань" Квінтіліана, "Про оратора" та "Оратор" Цицерона тощо.

В епоху Середньовіччя надбання античної риторики були перероблені переважно для створення проповідей. Крім того, в цей період риторика була однією з головних навчальних дисциплін і входила до тривіуму - циклу з трьох наук (граматика, діалектика або логіка, риторика).

В епоху Відродження риторика виходить знову на перший план серед словесних дисциплін. Вона є однією з тих гуманітарних дисциплін, яка сприяє формуванню універсальної людини.

В епоху Нового часу здобутки риторики використовувались переважно у створенні художньої прози. У такому вигляді ця дисципліна залишалась частиною гуманітарної освіти аж до XIX ст. Зрештою як вчення про словесне вираження вона розчиняється у стилістиці як частині теорії літератури, а інші її розділи поступово втрачають практичне значення. Саме слово "риторика" набуває негативного відтінку "беззмістовного базікання".

Засновником неориторики вважається бельгійський вчений X. Перельман.

Неориторика не заперечує досягнень класичної риторики. Однак ці етапи значно різняться між собою. В XX ст. риторика вже не є прерогативою виключно мовознавства, лінгвістики (як це було в останні століття розвитку класичної риторики).

На сьогоднішній день риторика являє собою досить розгалужену галузь наукових досліджень, що намагаються виявити та проаналізувати механізми впливу на слухачів у різних типах спілкування.

РОЗДІЛ 6. РОЗВИТОК РИТОРИКИ В АНТИЧНОСТІ

6.1. Давньогрецька культура як "пайдейя"

Одним із основних принципів давньогрецької культури був принцип змагальності. Він характеризується прагненням людини до перемоги у будь-яких змаганнях в усіх сферах суспільного життя. Таке прагнення якраз і дало значний поштовх до розвитку грецької цивілізації, адже в такий спосіб людина намагалася перевершити інших за допомогою власного інтелекту, освіченості. А подібні якості не даруються від природи, вони набуваються в результаті наполегливої праці над собою, самовдосконалення, виховання.

Риторика разом із філософією перебувала в центрі давньогрецького розуміння культури. Взагалі те, що ми тепер називаємо "культурою", давні греки називали "пайдейя" ("виховання") - те, що передається і прищеплюється дитині. До складу її входили1.

o виховання думки - філософія, яка шукає істину і

o виховання слова - риторика, яка шукає переконання. Інколи риторика навіть займала більш високу позицію, ніж

філософія. На користь цього свідчить те, що філософія, історія та мистецтво мали у Давній Греції одну заступницю - музу Кліо. А риторику охороняли три богині: Пейто - богиня переконання та дві Ериди - богині суперечки.

6.2. Риторика в Давній Греції класичного періоду

6.2.1. Софістичний ідеал єдності риторики та філософії

Ідеалом людини у Давній Греції був образ "суспільної людини", що здатна тримати в своїх руках управління державою. Зрозуміло, що мистецтво переконання, володіння Словом було найважливішою рисою цього образу. Провозвісниками такого ідеалу людини виступили в V ст. до н. е. софісти. Не випадково засновником риторики вважається відомий давньогрецький софіст Горгій.

У феномені софістики риторика та філософія досить плідно співіснували. Софісти взагалі виступали як вчителі мудрості, вчителі красномовства. Це була група людей, що заробляли інтелектуальною працею. За досить високу платню вони бралися навчати тих, хто прагнув до громадської або державної діяльності. Однією з найважливіших складових подібної діяльності є вміння публічно виступати, тобто ефективно впливати на розум та почуття громадян за допомогою влучного слова. Для вдалих виступів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й вмінням обґрунтовувати власні думки, критикувати положення інших ораторів. Окрім того, треба було вміти сперечатися, тобто ставити запитання та давати відповіді.

Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, незважаючи на те, чи виражають їх положення істину. Тому їх можна вважати виразниками індивідуалізму, адже думки співрозмовників для них не мали особливого значення, важливим було ствердити власну перевагу через володіння мистецтвом переконувати. Яскравим свідченням софістичного світорозуміння є думка, сформульована Протагором: "про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежних одне одному".

Мається на увазі, що деяка думка людини має стільки ж прав на існування, як і будь-яка інша. Об'єктивної істини немає, тому можна говорити тільки про те, що одна думка є більш переконливою за іншу. Софісти як вчителі мудрості якраз і вбачали своє завдання в тому, щоб навчити цієї переконливості, навчити перетворювати слабку думку на сильну.

Але вже в кінці V ст. стає очевидним той факт, що ідеал "суспільного життя" розпадається на два поняття, які взаємно виключають одне одного: "життя діяльне" і "життя споглядальне". Ідеалом першого був ритор - практик і політик; ідеалом другого - філософ, мислитель.

Як було зазначено вище, засновником риторики вважають Горгія. Однак поряд із ним називають ще й інших вчителів красномовства, зокрема Корака (Коракса) і Тісія. Як свідчать джерела, Корак був державним діячем, однак потім залишив цю справу і відкрив школу, в якій викладав те, що виніс із судової практики. Згодом він написав збірник "загальних місць". Це була хрестоматія готових прикладів ^ля того, щоб їх вчили напам'ять, а потім вставляли в промови. Його учень Тісій завершив роботу і створив посібник, який не містив вже прикладів, але надавав рекомендації щодо самої структури ораторських промов.

З іменами Корака і Тісія пов'язаний такий цікавий випадок, який характеризує в цілому період формування риторичних шкіл:

"Тісій навчився у Корака мистецтву красномовства і сам почав викладати риторику. Оскільки він вже тепер мав хист до ведення судових справ, то він не став платити вчителю винагороду. Корак за це притягнув Тісія до суду. Тісій звернувся до свого колишнього наставника: "Скажи мені, Кораче, вчителем чого я оголошую себе?" Корак відповів: "Мистецтва переконувати кого завгодно". "Але якщо ти навчив мене цьому мистецтву, - продовжив Тісій, - тоді я переконую тебе нічого з мене не брати. Якщо ж ти мене не навчив переконувати, то й у такому випадку я тобі нічого не винний, адже ти не навчив мене того, чого обіцяв".

На це Корак заперечив: "Якщо ти навчився у мене мистецтву переконувати й переконаєш мене нічого з тебе не брати, тоді ти мусиш заплатити мені, оскільки ти вже вмієш переконувати. Якщо ти мене не переконаєш, тоді ти теж мусиш заплатити, оскільки тобі не вдалося переконати мене не брати з тебе грошей".

Судді довго думали над вироком, а потім сказали: "У поганого ворона погане потомство. Як воронята готові зжерти своїх батьків, так і ви пожираєте один одного". Комізм тут полягає у грі слів: адже на грец. корак означає ворон"1.

Корак, Тісій і Горгій (приблизно 483-375рр. до н. е.) вважаються учнями філософа Емпедокла. Всі вони були родом з Сицилії. В 427 р. до н. е. Горгій прибув в Аттику як посол міста Леонтини, яким загрожували Сиракузи. Горгій так захопив афінську публіку, що вона в результаті віддала йому перевагу тільки за вміння витончено висловлювати свої думки. Через деякий час Горгій переїжджає до Афін та відкриває власну школу красномовства. Саме тут було визначено, що риторика - це майстер переконання. Горгій виділяє ряд засобів, за допомогою яких оратор "веде за собою" душу аудиторії й приносить їй задоволення. Горгію належить винахід словесних фігур.

Найбільшої слави Горгію принесли похвальні (епідейктичні) промови, зокрема "Похвала Олені". У ній, зокрема, висловлена така думка щодо сили слова:

"Слово - найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові - може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість".

6.2.1. Софістичний ідеал єдності риторики та філософії
6.2.2. Риторика Сократа і Платона
6.2.3. Освітня система Ісократа
6.2.4. Риторика Арістотеля
6.2.5. Видатні давньогрецькі оратори
6.3. Особливості елліністичної риторики
6.4. Риторика у Давньому Римі
6.4.1. Риторика Цицерона
6.4.2. Програма освіти оратора Квінтіліана
6.4.3. К. Тацит про причини занепаду латинського красномовства
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru