Риторика - Мацько Л. І. - Промова Голови Української Національної Ради достойного Івана Багряного при відкритті п'ятої сесії УНРади

Пане Президенте! Високошановні Панове Члени Української Національної Ради, дорогі Гості!

З рамена Голови Української національної ради й на доручення її Президії П'яту Сесію Української Національної Ради — відкриваю.

Ця П'ята, звичайна, Сесія скликана згідно "Тимчасового Закону про реорганізацію Державного Центру УНР" ст. ст. 15/1, 20/7 і 23, декретом Президента Української Народньої Республіки від 26/7 та постановою Президії з ЗО вересня ц.р. Від імені Української національної ради вітаю український народ на Батьківщині та всю його політичну еміграцію у вільному світі.

Вітаю всіх присутніх тут наших гостей, що своєю особистою приявністю вшанували це урочисте відкриття Сесії українського передпарляменту в екзилі: вітаю представників великого німецького народу, господаря цієї землі, де ми мали щасливу можливість зібратися, а також де після воєнних бур знайшли собі притулок і людську опіку багато втікачів з підбольшевицьої московської займанщини. Вітаю представників великого американського народу, до якого звернені очі всіх уярмлених і поневолених націй і в якому живе глибоке зрозуміння до змагань уярмлених підсовстських народів. В тім і нашого народу, за волю, що знайшло уже було своє історичне відображення в знаменній Резолюції Конгресу й Сенату США про тиждень поневолених націй. В цім вітанні говорить глибока наша віра, що саме дух тієї резолюції визначатиме в майбутньому поставу волелюбних націй світу до змагань нашого народу.

Вітаю присутніх тут на залі представників політичної еміграції інших народів СРСР, що ділять з нами спільну долю й що нам з ними приречено спільне майбутнє, яке маємо здобувати разом, плече в плече.

Вітаю представників українських громадських, культурних, наукових і політичних організацій, церковних діячів та представників вільної нашої преси.

Тут на залі є присутні гості з далекої Аргентини й Сполучених Штатів Америки, представники Товариств Сприяння Українській Національній Раді та Товариств Прихильників УНР, що спеціяльно прибули на цю Сесію. Вітаю Вас, дорогі гості, а в вашій особі те патріотичне українське громадянство, що стоїть за Українською Національною радою й ДЦ УНР та віддано й жертовно підтримує їх протягом років матеріяльно й морально.

І окремо вітаю ветеранів української революції з-перед 40 років, як присутніх тут так і неприсутніх тут, учасників і діячів посталої в 1917— І9І8 роках на руїнах російської імперії держави українського народу — Української Народньої Республіки. їх лишилося небагато, але вони є живими свідками того великого волевиявлення нашого народу, яке стало дороговказом для нащадків і яке лежить і в основі всього нашого чину, є наріжним каменем Української Національної Ради, — волею народу й його жертовною боротьбою воздвигнутої вільної й ні від кого незалежної демократичної Української держави. Вони були живими свідками того, що було волею народу створено, що було потім у нерівній боротьбі втрачено й відновленню чого присвячене все наше життя й діяльність. В цьому сенс нашого існування й наше призначення.

Відкриваючи П'яту Сесію Української Національної ради, з великою приємністю відзначаю знаменну подію, що сталася напередодні скликання сесії й що зміцнила та збільшила наші ряди, а саме — повернення до Української Національної Ради Організації Українських Націоналістів. В тій трудній ситуації, в якій перебуває нині українська визвольна справа, крок ОУН має свою вимову, як крок, направлений на скріплення Державного Центру й українського самостійницького фронту. Другого листопада ц.р. Організація Українських Націоналістів подала заяву про своє повернення до УНРади. Зміст цієї заяви широковідомий з комунікатів у пресі. Четвертого листопада Президія УНРади на своєму засіданні цю заяву розглянула, ухвалила прийняти її до відома та закликати Організацію Українських Націоналістів до участи в П'ятій Сесії.

Сьогодні представники цієї поважної політичної організації беруть участь в цій Сесії, є присутні тут з нами й я їх від усієї душі, в імені всіх фракцій УНРади, вітаю та висловлюю побажання успішної спільної праці для добра нашої Батьківщини.

Високоповажні Пані й Панове!

Від Першої Сесії Української Національної Ради минуло більше як 13 років, зараз доходить вже 14-й рік. Це великий час, та ще коли взяти до уваги тяжкі, скомпліковані умови, в яких живемо і працюємо. Така тривалість існування й діяльности Української Національної Ради є насамперед доказом живучостн й сили тієї великої ідеї, яка в основі УНРади лежить, — провідної ідеї багатомілійонового народу: його боротьби за свободу, за національну незалежність, його бажання вирватися з колоніяльного рабства й самому творити своє життя й порядкувати на своїй землі.

З цього могутнього ґрунту черпає силу Українська Національна Рада. Вона не є відокремлене, випадкове явище, не є виплодом такого собі політиканства— вона є функцією великого народу. І тому вона така живуча.

Ідейна, ніколи необтинана зв'язність з Батьківщиною, глибоке почуття обов'язку перед нашим народом, скутим окупантом по руках і ногах і з замкненими устами, дана йому присяга вірности й обов'язку заступити його інтереси за всіх умов визначають всі наші дії у вільному світі й стан нашої постійної моральної змобілізованости та відпорности на несприятливі умови й злигодні. Саме завдяки цьому ми існуємо й існуватимемо довго, аж до моменту осягнення нашим народом його ідеалів—звільнення з колоніяльної неволі й здобуття свободи. [...]

Ми сьогодні живемо й діємо в часах виключно трудних для нас і для нашого народу.

Сьогоднішня дійсність трудна для нас тим, що в титанічнім змаганні між Заходом і Сходом, в шуканні компромісу між добром і злом в теперішній світовій ситуації, так би мовити, ніби примеркають ті ясні зорі, що присвічували нам, присвічували ідеї свободи поневоленим, в тім і нашому народові; десь темні сили, інспіровані безперечно нашим одвічним ворогом, а також сили інші, підстьобувані страхом перед могутністю червоного молоха, ладні, далебі, шукати "миру й спокою" ціною волі н життьових інтересів цілої низки народів, уярмлених в СРСР.

А з другого боку, сьогодні ж, як ніколи, на нас лягають великі обов'язки, бо не зважаючи на трудну зовнішню ситуацію й наперекір їй, серед нашого народу, як і серед усіх народів поневолених в найжорстокішій сучасній імперії, наростають стремління до волі. Дух епохи з особливою силою витає й над нашою землею—епохи ліквідації колоніялізму. Відголоски визвольних рухів на африканському й азійському материках і гомін тріюмфу тих, що осягнули незалежність, збрижать шкарубку від крови поверхню океану большевицької імперії. І ми бачимо, і ми знаємо, що український народ не тільки незрезигнував з своїх історичних аспірацій, а навпаки — не зважаючи на десятиліття жахливого " перевиховання" та жорстоких фізичних і духовних вівісекцій, він все більше того прагне. Хоч дехто на еміграції і "зневірився" у цьому. Серед великого нашого народу сьогодні діють потужні національні сили, що не тільки в глибинах свідомости народніх мас виколихують давню, ще шевченківську мрію про "свою хату й свою українську правду" в ній, а й всіма можливими середниками діють для здійснення цього. І сили ці наростають з неухильною прогресією. Про це найкраще свідчать самі більшовики, вічно кричучи про "буржуазний націоналізм" та намагаючись всіма силами тим проявам національної стихії перешкодити. Дія ж викликає протидію. В боротьбі проти національного становлення нашого народу ворог уперто й послідовно використовує знаряддя фізичного й морального терору, безоглядної русифікації, розкладу через упривілейовання коляборантів, ідейної кастрації, культивує дух зради, зневіри... все що могла вигадати імперіяльна лабораторія за століття денаціоналізаційної практики. І все ж, не зважаючи на всі ці драстичні заходи, не зважаючи на ризик власним добробутом чи й життям, люди там важаться на прямий протест дією, на сміливе слово правди, на одверті патріотичні виступи, нарешті на перехід демаркаційної лінії на Захід, ставлячи на карту життя своїх ближніх в ім'я вищих національних інтересів, заявляючи про волю українського народу до свободи.

Нашу епоху називають епохою ліквідації колоніялізму. Це є духом нашого великого й грізного, такого вагітного ріжними несподіванками часу. Якраз найбільшою мірою цей дух повіває там, де колоніялізм найдошкульніше дався взнаки, де боротьба з ним є найактуальнішою, в імперії — СРСР. І це якраз він гойдає совєтською системою, примушуючи КПРС робити ті зигзаги у внутрішній політиці, які ми бачимо, щоб утримати імперію в цілости. І може якраз це тому, що ці протиколоніяльні рухи й настрої в СРСР стають силою, якій призначено повертати колесо історії. Вони, як це не парадоксально, стають вартістю для інших контрагентів у торгах за стабілізацію "миру й спокою" у світі т. зв. "мирним шляхом". Та тільки ніхто цією ціною не здобуває собі миру й спокою. Це розуміють передові люди світу, й ми з великим задоволенням спостерігаємо все більше й більше розшарування якраз на цім пункті. Ідея свободи поневоленим народам, ідея національного унезалежнення народів СРСР дістає все більше й більше прихильників. Бо якраз тут є ключ до ліквідації комунізму, через ліквідацію його фортеці.

Становище нашого народу, настрої серед нього, його прагнення й сподівання у цій ситуації визначають і нашу поведінку.

Українська Національна Рада волею тих, що її задумали, призначена на цю службу нашому народові, є носієм великої ідеї свободи і незалежності! у всій її величі й чистоті. Тому в умовах вільного світу ми твердо стояли (і будемо твердо стояти й у найтяжчих умовах) на сторожі інтересів свого народу, як речники його самостійницьких прагнень, обстоюючи їх всюди і скрізь і за всяких обставин.

А в ситуації темряви, що нависла над нашою Батьківщиною, над мряковинням терору, культивованої зради й витворюваної тяжкої депресії, наше призначення — бути маяком яскравим і непогасимим, маяком віри й рішености, джерелом душевної наснаги для мільйонів.

Цьому служінню призначена Українська Національна Рада.

Певен, що висловлю загальну думку, коли скажу, що саме цьому призначенню й відповідала УНРада протягом усіх років свого існування й діяльности та що саме такою вона впише себе своїми дальшими діями в історію нашого народу.

До нашої Сесії прислухається окупант нашої Батьківщини. Даймо ж йому гідну відповідь нашою єдністю і одностайністю в боротьбі за вільну, незалежну Україну!

Вітаю учасників П'ятої Сесії. Бажаю успіхів у праці!

Олександр Довженко