Регіональна економіка - Зінь Е.А. - 3.7. Охорона водних ресурсів

Річки, озера, водосховища значною мірою забруднюються промисловими та господарськими відходами, нафтою при перевезенні її в суднах. Стоки нафти, наявність яких пояснюється потребами побуту, містять значну кількість неорганічних і органічних сполук, які потрапивши у водойми можуть викликати небезпечні захворювання. "Постачальниками" стічних вод, складних за вмістом, є об'єкти промисловості. Сучасні металургійні підприємства заповнюють водоймища тисячами кубометрів забрудненої води, де в основному розчинені речовини, що містять залізо. В стічних водах коксохімічних заводів і фабрик виявляють феноли, роданіди, ціаніди, аміак тощо. Небезпечними є рідкі відходи синтетичної хімії, стоки целюлозно-паперової промисловості тощо.

Застосуванням нових технологічних процесів і сировини викликана поява мало поширених різновидів стічних вод. Насамперед синтетичні поверхнево-активні речовини, широко застосовувані у текстильній, нафтопереробній, хутровій, шкіряній та інших галузях. Стоки, насичені сірчанокислими, хлористими і азотними солями, непридатні ні для пиття, ні для рибогосподарських потреб чи зрошування, ні для повторного промислового застосування.

Ефективність охорони водних ресурсів великою мірою залежить від якості очистки стічних вод, а останнє, в свою чергу, — від технологічних способів обробки, проектних характеристик і додержання вимог експлуатації очисних споруд.

Залежно від ступеня і характеру забруднення промислових вод застосовують механічну, фізико-хімічну, біологічну або термічну очистку. Нині виникло немало об'єктів, обладнаних очисними установками, що забезпечують оборотне водопостачання. Потужність очисних споруд має можливість очищати до 95 % стоків. Нові технологічні системи очистки запроваджені, наприклад, на Харківщині, де виробляють каустичну соду, хлор, пластмаси, засоби захисту рослин, миючі засоби тощо. Нові технології виконують не тільки санітарні, а й виробничі функції, готуючи воду до послідовного використання при різних процесах. В Слав'янську на підприємстві "Хімпром" створено комплекс оборотного водопостачання, що дозволяє акумулювати, очищати і багаторазово використовувати більш як 4 млн. м3 води. Комплекс призначений також для переробки вторинної сировини і одержання на цій основі хлористого кальцію, потрібного для бурових робіт.

На підприємствах Макіївки, Івано-Франківська та інших міст застосовується нова технологія, за якою очистка здійснюється бактеріями і найдрібнішими молюсками. Широке розповсюдження мають магнітні фільтри-осаджувачі для тонкої швидкісної очистки рідких і газоподібних середовищ (аміаку, аміачної води, пари, лугів, конденсату, машинного масла, оборотної води тощо). В таких фільтрах-осаджувачах застосовується принцип магнітного впливу на частки в намагнічених насадках, що дає змогу створювати магнітні поля-уловлювачі високої інтенсивності. Магнітні фільтри-осаджувачі зручні, надійні, корисні для металургії, машинобудування, хімічної промисловості, енергетики та інших галузей. Вони впроваджені на підприємствах в м. Рівне, Львові, Вінниці та ін.

Своєрідним забруднювачем є теплі води ТЕС і АЕС. Нормальна робота електростанцій неможлива без постійного надходження води. Споживачами можуть бути конденсатори турбін, газоохолоджувачі генераторів, маслоохолоджувачі. Теплове забруднення водоймищ відбувається в основному при прямоточній системі, коли воду забирають безпосередньо з природного джерела, а після використання сюди ж скидають. Розвиток життя в теплій воді виявляється для продуктивності водоймища несприятливим, бо нагромаджені органічні речовини споживають кисень, розкладаються і викликають замор.

Помітно забруднюються водні ресурси поверхневим стоком із земельних угідь. У такий спосіб до річок і озер потрапляють біогенні речовини, продукти ерозії грунту, та й отрутохімікати — засіб боротьби з сільськогосподарськими шкідниками. В поверхневих і ґрунтових водах виявляють калій, фосфор, азот — наслідок порушення умов транспортування, збереження і внесення в ґрунт добрив.

Зараз відсутні прямі засоби захисту водних джерел від пестицидів, що застосовують у сільському та лісовому господарствах. Але здійснюється контроль за їх використанням.

Надзвичайно складною справою були і залишаються знезараження, дезодорація (знищення запахів) та утилізація стічних вод свиновідгодівельних комплексів. Такі стічні води для удобрення ґрунту без попереднього обробітку використовувати не можна. Тут містяться мікроби небезпечних хвороб (сальмонельоз, лептоспіроз, туберкульоз). Збудники здатні протягом року, зберігаючи життєздатність у ґрунті, мігрувати. Так вони потрапляють на рослини, в організм тварин, а з молоком і м'ясом — при відсутності належного обробітку їжі — й до організму людини. На полях можуть накопичуватися відходи згаданих комплексів — з'єднання азоту, зокрема нітрату, що отруюють ґрунтові води.

Чистота річок значною мірою залежить від річкового транспорту, що забруднює водоймища водою, що скидається із суден, в якій містяться нафтопродукти, відпрацьовані масла, господарсько-побутові відходи. Водні басейни забруднюються також в результаті скиду нафти і різного бруду в портах та суднобудівельних та судноремонтних заводах.

Нафта погіршує фізико-хімічні й біологічні характеристики води, впливаючи на запах, колір і температуру. Водоймища стають непридатними для розведення риби, промислового водопостачання. На водну поверхню річок, озер, водоймищ при перевантаженні апатитів, сірчаного колчедану, цементу, вугілля тощо потрапляють й пиловидні частки навалочних вантажів. Погіршують якість води також канцерогенні речовини, котрі потрапляють сюди після вихлопів двигунів, в стоках води із суден. Забір води для потреб народного господарства, будівництво гідротехнічних споруд, забруднення водоймищ, особливо в результаті аварійних скидів, негативно позначаються на рибних запасах.

Щоб зберегти річки від забруднення, водним законодавством і санітарними правилами заборонено суднам випускати за борт стічні води. Великі судна обладнуються засобами очистки, а дрібні — механізмами збирання господарсько-побутової та іншої непотрібної води, особливо тієї, де містяться нафтопродукти; у танкерів передбачено подвійну обшивку. Для обробки стічних вод є приймальні берегові й плавучі станції, судна-збирачі бруду, баржі-амбари.

Флот, працюючий в басейні Дніпра, обладнано системами збирання господарсько-фекальних стоків. Однак надійно захистити водні ресурси від забруднення можливо за допомогою комплексу заходів, які включають створення відповідних очисних установок на суднах та плавучих станціях, прокладку берегових каналізаційних систем, особливо у великих транспортних вузлах.

Особливу увагу треба приділяти малим річкам, вчасним заходам по їх охороні. Тутешня вода потрібна усім — населенню сіл, селищ, виробникам сільськогосподарської продукції, підприємствам місцевої промисловості. Внаслідок надмірної оранки поверхні водозабору, вирубування лісів, забруднення стоками, непродуманого зарегулювання замулюються русла малих річок. В сільських місцевостях по берегах річок розмішують тваринницькі ферми й агропромислові комплекси по переробці сільгоспродуктів, де повільно здійснюється очищення стічних вод. Постійно зростаюче застосування добрив негативно позначається на якості води водоймищ.

Неабияке значення має створення водоохоронних зон, прилеглих до малої річки, де встановлюється спеціальний режим її використання, захисту від забруднення, виснаження, замулювання русла. Уздовж річкового берега відводиться смуга, на якій суворо обмежена будь-яка господарська діяльність. Залежно від довжини ширина водоохоронної зони може дорівнювати 100-300 м. Тут забороняється застосування добрив та отрутохімікатів, скидання брудних стоків підприємств та тваринницьких ферм, звалище сміття. В межах прибережної зони не можна розорювати землю, випасати худобу, будувати нові й розширювати старі підприємства, користуватися автотранспортом. Такі смуги слід засіяти деревно-чагарниковою рослинністю, яка є своєрідним регулятором стоку та бар'єром проти ерозійних процесів.

Оскільки чиста вода має величезне значення для здоров'я людини, ЇЇ якість постійно контролюється. Під наглядом перебувають поверхневі стоки території міст і сіл, підприємств, сільгоспугідь. Інтенсивні зливи виносять до водоймищ специфічні відходи промисловості. Стоки зі схилів виробок та з відвалів підприємств гірничорудної промисловості заповнюють річкові русла важкими металами, здатними негативно впливати на біологічне життя водоймищ і забруднюючими питну воду. Контролюється наявність в ній кальцію і магнію, бо тривале споживання м'яких вод з невеликим вмістом названих елементів викликає захворювання серцево-судинної системи. Тому встановлюють як максимально, так і мінімально допустимі рівні деяких соляних компонентів, що містяться у питній воді.

Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.) визначений зміст діяльності для забезпечення санітарної охорони у сфері питної води та питного водопостачання.

Санітарній охороні у сфері питної води та питного водопостачання підлягають джерела та об'єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їх типу, форми власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води у місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню та передчасному виснаженню водних об'єктів, а також забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води.

Залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

• перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопровідного каналу;

• другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання.

У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність обмежується.

Забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх вимог і виконання заходів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проектах на будівництво та реконструкцію, інших проектах.

У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється:

• скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, випасання, водопій худоби та інші види водокористування, що впливають на якість води;

• перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських будівель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблюваних та інших будівельно-монтажних робіт. У межах другого поясу зони санітарної охорони забороняється: розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопродуктів та продуктопроводів, шлакосховищ та інших об'єктів підвищеної небезпеки, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод;

використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби;

розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також заняття садівництвом та городництвом; осушення та використання перезволожених і заболочених земель у заплавах річок;

видобування з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблюваних робіт;

влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта;

закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти, підземне складування твердих відходів та розробка надр; забруднення територій сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами.

У межах третього поясу зони санітарної охорони забороняється: закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти з метою їх захоронення, підземне складування твердих відходів і розробка надр, що можуть призвести до забруднення водоносного горизонту;

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод; • відведення у водні об'єкти стічних вод, що не відповідають санітарним правилам і нормам.

В Україні планомірно реалізуються заходи по охороні водних ресурсів від забруднення. Відповідні кошти витрачаються на створення умов, які сприяють чистоті річок, озер, водосховищ. Специфіка природоохоронних заходів полягає в тому, що вони не викликають появу товарної продукції, результат такої діяльності не мас вартісної оцінки. Для окремого підприємства витрати по створенню технічних і технологічних умов, спрямовані на збереження води, негативно позначаються на економічних показниках. Ці витрати формують лише соціально-економічний результат, оскільки спрямовані на виконання надзвичайно важливої функції: поліпшення якості води.

Особливості природо- і водоохоронних заходів істотно впливають на формування методики визначення ефективності затрат на охорону водних ресурсів. Кінцевий підсумок суспільного виробництва виявляється в досягненні певних соціально-економічних цілей суспільного розвитку, екологічних умов існування суспільства. Виходячи з цього, при вирішенні планових завдань використання і охорони водних ресурсів та оцінки їх впливу на соціально-економічну ефективність суспільного виробництва, на НТП, доцільно використати узагальнюючий критерій соціально-економічної ефективності. Застосування такого критерію повинно сприяти інтенсифікації суспільного виробництва.

Критерії оцінки соціально-екологічної ефективності водогосподарських заходів є якісними, а не кількісними, отже не піддаються прямому рахунку. Це ускладнює оптимізацію процесу суспільного розвитку та оцінку впливу стану водних ресурсів на нього, бо кожного разу стає невідомим той рівень якісних показників, який характеризує несприйнятливість розглядуваного варіанту використання водних ресурсів у народному господарстві. За таких умов зростає роль спеціальної експертизи та кваліфікованих експертів при розгляді проектів будівництва водогосподарських систем, споруд, комплексів.

У кінцевому підсумку при розгляді соціально-економічної і екологічної ефективності водогосподарських рішень проявляється сутність та пріоритетність заходів, що забезпечують соціальну ефективність та екологічну безпеку порівняно з заходами, гарантуючими виключно економічну безпеку порівняно з заходами, гарантуючими виключно економічну ефективність. По суті, цей критерій відображає багатоцільовий підхід до обґрунтування плану використання і охорони водних ресурсів. Його застосування пов'язане з формуванням різних цілей народногосподарського розвитку, співставленням їх та виявленням найважливіших, найпридатніших на окремих етапах розвитку суспільства, обґрунтуванням черговості їх досягнення, а також ефективності кожного варіанту при реалізації цілей такого роду.

Внаслідок недостатньої кількості очисних споруд й обмеженості капітальних вкладень на їх будівництво важливим для кожного економічного регіону є впровадження економічних обґрунтувань черговості спорудження об'єктів. Одночасно слід найповніше використовувати існуючі потужності, скорочувати строки їх повного ефективного освоєння.

В результаті поліпшення екологічної ситуації на території окремих регіонів має бути забезпечено досягнення балансу між потребами економічного розвитку і спроможностями відтворення екологічно повноцінних водних ресурсів у результаті цілеспрямованого державного регулювання господарської діяльності; забезпечення якісною водою питних та господарських потреб всього населення, підприємницької та соціальної сфер; захист населення і виробничо-господарського комплексу від шкідливої дії вод — підтоплення, водної ерозії, паводків тощо.

Досягнення цих цілей потребуватиме кілька етапів матеріальних та фінансових ресурсів, розуміння важливості їх досягнення з боку органів регіональної влади та органів місцевого самоврядування.