Регіональна економіка - Зінь Е.А. - Нафтогазова промисловість

Нафта — корисна копалина, основа світового паливно-енергетичного комплексу, ефективне та зручне для використання паливо. Продукти нафтопереробки широкого використовуються у всіх галузях промисловості, сільськогосподарському виробництві, на транспорті, у побуті. Значна частина продукції використовується для виробництва електроенергії, у хімічній промисловості.

Нафтогазова галузь являє собою важливу складову частину паливно-енергетичного комплексу України, яка разом з іншими галузями забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу, продуктів їх переробки. Нафтогазова галузь забезпечує енергетичну незалежність держави, тому її стану і розвитку приділяється значна увага.

Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпатському, Подільському, Степовому регіонах та в Криму. У загальній структурі видобутку нафти значна її кількість (80-85 %) приходиться на Подільський та Степовий регіони. Тут проводяться геологічні дослідження, відкриваються нові родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її видобутку.

Для збільшення розвитку економіки України щорічно необхідно використовувати 23 млн. т нафти. Видобуток нафти складає 4 млн. т, тобто 17,5 % від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових родовищ. Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, починаючи з 1990 р. (табл. 4.1). В цих умовах, а також при наявності нестабільності імпортного надходження нафти в Україні щорічно відчувається дефіцит продуктів переробки нафти — бензину, дизельного палива, мазуту тощо. До основних причин такого стану можна віднести:

• недостатній обсяг видобутку нафти з вітчизняних нафтових родовищ, що не забезпечує потреби та створює необхідність транспортування сировини з інших країн;

• неекономне використання нафтопродуктів підприємствами різних галузей економіки, що перевищує їх питомі витрати на одиницю продукції в 1,5-2 рази порівняно з іншими промислово розвинутими країнами;

• відсутність коштів для своєчасного ремонту та відновлення основних засобів транспортування та переробки нафти;

• нерентабельна робота українських нафтопереробних підприємств, де глибина переробки нафти становить близько 50% замість 80-90%. Потреби України в нафті покриваються за рахунок імпорту, головним чином із Росії. Останнім часом розглядається поряд з іншими проектами, можливість транспортування нафти з Близького Сходу

в результаті будівництва та експлуатації нафтопроводу "Джейран-Самсун", що пройде між Середземноморським та Чорноморським узбережжями Туреччини. Пропускна здатність нафтопроводу 100 млн. т нафти врік. Передбачається, що нафта з Ірану та Аравійського півострова надходитиме трубопроводом до Чорноморського узбережжя Туреччини, а звідти танкерами буде транспортуватися до Одеського терміналу. Така схема транспортування забезпечить нафтою Україну, країни Чорноморського узбережжя, а також країни Західної Європи.

За попередніми розрахунками будівництво нафтопроводу може бути здійснено протягом 2-2,5 року, термін окупності його будівництва — 5 років.

Нафтопереробна промисловість являє собою галузь обробної промисловості, підприємства якої переробляють видобуту із свердловин сиру нафту та виготовляють з неї нафтопродукти. Нафтопереробні підприємства розташовують поблизу нафтовидобувних територій. Одночасно вирішують питання по забезпеченню транспортування нафти та нафтопродуктів на значні відстані з використанням різних видів транспорту.

Широкого використання набуло будівництво та експлуатація трубопроводів, якими нафта та нафтопродукти подаються до споживачів. Для транспортування нафти із Росії в Україну використовують три магістральні трубопроводи: Мічурінськ-Кременчук, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон-Одеса та нафтопровід "Дружба", яким транспортується нафта Західного Сибіру через Бєларусь до північно-західних кордонів України до Словаки, Угорщини та інших країн Європи. Меншого значення має трубопровід, по якому нафта у Лисичанськ транспортується з Тихорєцька (Північний Кавказ).

Ефективним способом транспортування нафти та нафтопродуктів рахується використання танкерів — спеціальних наливних суден, здатних транспортувати такі вантажі морським шляхом на значні відстані. Незважаючи на великі можливості забезпечення перевезень нафти і нафтопродуктів із східних країн для потреб України, наявність портів та інших берегових споруд — цей спосіб не знайшов широкого застосування у зв'язку із відсутністю танкерного флоту. При позитивному вирішенні питань стосовно використання нафти Ірану та країн

Аравійського півострова необхідно здійснити будівництво та експлуатацію вітчизняного танкерного флоту.

Для транспортування нафти та нафтопродуктів також використовують залізничний транспорт, який відіграє важливу роль у забезпеченні міжрегіональних перевезень, використовуючи його переваги та зручності.

Для перевезення нафти і нафтопродуктів на території окремих областей використовують автомобільний транспорт, який обслуговує окремих споживачів.

Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання і переробку природного і супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи найшвидше, через те, що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлм. м3, відкриті 500 млр. м3.

Газові поклади розташовані на території Подільського, Степового"та Карпатського регіонів та в Криму, вони співпадають з розташуванням покладів нафти враховуючи генетичну їх спорідненість. У Причорномор'ї та Приазов'ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу — на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Природного газу у 2004 р. видобули 19,3 млрд. м3, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд. м3. Зараз тільки родовища Харківської області дають до 50% природного газу України (поклади Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі в Полтавській області постійно знижується через зростання глибини буріння (до 2 км).

Україні потрібно щорічно близько 75-80 млрд. м3 газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії, Узбекистані.

Природний газ широко використовують як дешеве паливо та як сировину для хімічної промисловості. Значні переваги природного газу перед іншими паливними ресурсами (легке запалювання, відсутність зольних залишків після згорання, зручні умови для транспортування тощо) сприяли тому, що природний газ став невід'ємною паливною сировиною для промисловості, необхідною складовою для забезпечення потреб житлово-комунального господарства.

Привертає увагу стан справ з вітчизняними запасами газу, враховуючи, що вичерпаність родовищ, які знаходилися в експлуатації, сягала 80%, а це визначало скорочення видобутку газу. Протягом тривалого часу (з 1990 до 2005 р.) ресурсна база не відновлювалася. Перспективи для зростання видобутку газу відкрилися починаючи з 2000 р., коли були введені в експлуатацію нові родовища в межах Дніпровсько-Донецької западини та на території Західного регіону. Особливого значення набуває відкриття на українську шельфі Чорного та Азовського морів чотирьох родовищ природного газу.

Наслідком приросту розвіданих запасів настала стабілізація щорічного видобутку газу на рівні 18-19 млрд. м3.

Важливого значення набуває питання транспортування та зберігання природного газу. Україна має розгалужену систему газопроводів, за обсягами надання транзитних послуг посідає перше місце на світовому ринку транспортування газу. Пропускна спроможність системи транспортування забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам і до 90% експортних поставок російського газу до країн СНД, Європи та Туреччини.

Ефективне використання транспортної системи має стратегічне значення, від цього залежить стан української економіки та надійне забезпечення енергоресурсами всього Європейського континенту. Тому для збереження конкурентно-спроможності газопроводів впроваджується програма їх реконструкції, технічного переоснащення і розширення.

Для покращення стану щодо геологічного вивчення газоносності надр, їх розробки з метою пошуку та розвідки родовищ газу, видобутку і зберіганню газу впроваджуються заходи економічного та організаційно-правового змісту. В складі умов, що стримують зростання видобутку газу — наявність архаїчної системи штучного поділу галузі на геологорозвідку та експлуатацію. Стає необхідним впровадження загальноприйнятої в інших розвинутих країнах організаційної структури управління, коли процес пошуку родовищ, їх освоєння та експлуатація об'єднані в єдиному підрозділі.

Залишається актуальною проблема збереження у державній власності цілісного нафтогазового комплексу, недопущення його дроблення й приватизації, поділу галузі між окремими компаніями, користувачами надр.

Необхідні докорінні зміни у технології видобутку газу, заміни довготривалого і витратного процесу, коли від моменту буріння першої пошукової свердловини і до повного введення в дію родовища минало кілька років, на новий, що передбачає максимальне скорочення процесу освоєння нових родовищ. Впровадження технології надглибокого буріння (понад 6 тис. м) дадуть змогу залучити до експлуатації значні, раніше недоступні запаси газу. Значні вигоди надає широке застосування методів горизонтального буріння та скайклінг-процесу.

Важливого значення набуває робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Це полегшить діяльність з укладення довготермінових міжнародних контрактів з постачальниками і споживачами блакитного палива для збереження наявних та залучення додаткових обсягів транзиту газу територією України.

Необхідно врегулювати ринок газу в Україні. З ринку енергоресурсів потрібно усунути посередницькі структури, зробити чітку та прозору систему реалізації газу промисловим підприємствам, створити єдиний реєстр споживачів газу України.

Поліпшення фінансового становища та здійснення господарської діяльності підприємствами газової галузі безпосередньо залежить від удосконалення нормативно-законодавчої бази. Особливо це стосується законодавства з оподаткування, оскільки податкова політика не залишає можливості для реалізації планів покращення діяльності у газовій галузі.

Складною залишається процедура встановлення цін на нафту, нафтопродукти і газ, які встановлюють в залежності від рівня світових цін, які щорічно зростають. Незважаючи на наявність такої залежності ціни на природний газ для населення, підприємств комунального господарства та бюджетних організацій протягом 7-10 років залишились практично незмінними в умовах, коли номінальна середня заробітна плата збільшилась в 3,5-4 рази. Ці обставини призвели до того, що втрати підприємств, пов'язані із видобуванням, закупівлею, транспортуванням та постачанням природного газу відшкодовуються лише на 50%. Таким чином, системою ціноутворення закладена політика збитковості газової галузі, що негативно впливає на стан справ, не стимулює її розвиток.

В паливному балансі України горючі сланці і торф складають незначну питому вагу.

Горючі сланці (глинисті, вапнякові, кременисті гірські породи) використовують, головним чином як низькосортне паливо, головним чином на теплових електростанціях. Відомі два основних родовища горючих сланців — в Хмельницькій області (поблизу м. Кам'янець-Подільський) та на межі Черкаської та Кіровоградської областей. Горючі сланці розглядають як додаткові резерви енергозбереження, враховуючи відсутність масштабного промислового їх видобутку.

Торф — горючі копалини, що утворюються у болотах із залишків відмерлих рослин, нагромаджених в умовах надмірної вологості та відсутності повітря.[Запаси торфу зустрічаються повсюди. Найбільші запаси зосереджені на території Поліського регіону, головним чином у Волинській, Рівненській, Чернігівській, Київській областях]

Торфова промисловість відноситься до найстаріших джерел забезпечення населення дешевим паливом. Торф використовують у житлово-комунальному господарстві, частково у хімічній промисловості.

В умовах складного паливно-енергетичного становища України торф як паливний ресурс займе своє місце в паливному балансі, хоча в минулому використанню торфу не придавалося стратегічного значення. Позитивних успіхів у використанні торфу досягнуто, наприклад, на території Чернігівської області. Продукцію підприємства "Чернігівторф", щорічний обсяг якого складає в середньому 100 тис. т., використовують жителі та підприємства не тільки в Чернігівській, але й в Київській, Сумській, Полтавській областях, де немає торфобрикетних заводів.

Прикладом хорошої роботи є підприємство "Смигаторф", що в Рівненській області. Торфобрикетне підприємство в період ринкових трансформацій зазнало скрутного становища, опинилося на межі банкрутства із значними боргами, заборгованістю працівникам з виплатою заробітної плати, розширеним транспортним господарством.

Формування професійно підготовлених працівників, підтримка підприємства місцевою владою забезпечило вихід підприємства з кризового стану. Підприємство стало одним із лідерів в системі "Укрторфу", випускає за рік 75-80 тис. т торфобрикету за економічно обґрунтованими і прийнятними для споживання цінами. Слизький торфобрикет використовують не тільки споживачі в Рівненській області, але й в Тернопільській, Хмельницькій і навіть Чернівецькій областях.

За оцінками фахівців використання замість вугілля торфу в котельнях для обслуговування житлового фонду зменшує в 3-4 рази витрати по експлуатації цих котелень.