Вдосконалення територіальної структури народногосподарського комплексу країни передбачає подальший розвиток внутрітериторіального економічного районування, яке зводиться до виділення районів і внутрішньорайонних територіальних виробничих комплексів, оскільки межі економічного району визначаються його об'єктивною основою - системою форм територіального зосередження виробництва і зв'язками між ними.
Однією з найбільш важливих проблем подальшого комплексного розвитку економічних районів і областей є зближення рівнів їх економічного розвитку в процесі поглиблення внутрішньотериторіального поділу праці, територіальної спеціалізації господарства. Рівень економічного розвитку району (області) відбиває реально досягнутий у ньому ступінь розвитку господарства, виробництва продукції на душу населення і, в цілому, добробуту населення.
Конкретними показниками рівнів розвитку районів і областей України виступають: виробництво валової продукції промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів (у розрахунку на душу,населення), енергоозброєність на одного працюючого, а також
Рис 3.2. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району
чисельність промислово-виробничого персоналу на 1000 чоловік населення. За цими показниками можна бачити рівень матеріального виробництва областей України. Проте абсолютна величина показника рівня економічного розвитку не дає повного уявлення про те, якого саме рівня досягнуто. Рівень розвитку можна визначити лише відносно, шляхом зіставлення показників усіх областей з показниками економічних районів і країни в цілому. Узагальнюючий показник рівня розвитку (Пу) матеріального виробництва обчислюють за формулою:
де а — валова промислова продукція регіону (області) в розрахунку на душу населення;
б - вартість основних промислово-виробничих фондів регіону (області) на душу населення;
в - чисельність промислово-виробничого потенціалу на 1000 чол. населення регіону (області);
г— валова продукція сільського господарства регіону (області) в середньому за останні п'ять років у розрахунку на душу населення;
А, Б, В, Г— аналогічні показники по країні в цілому;
К- кількість показників. Внаслідок соціально-економічних особливостей розвитку господарства, нерівномірного розміщення природно-ресурсного потенціалу та інших факторів в країні склались значні відмінності в рівнях економічного розвитку окремих областей України. За рівнем розвитку області України можна поділити на чотири основні групи:
високого рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник 1,17 і вище);
середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,90 до 1,17);
нижче середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий
показник від 0,70 до 0,90);
найменш економічно розвинуті області (узагальнюючий показник нижче 0,70).
Визначальним фактором вирівнювання рівня економічного розвитку областей повинне стати вдосконалення галузевої структури і територіальної спеціалізації промислового виробництва, в першу чергу пріоритетних галузей регіону та комплексного і ефективного використання наявних природно-сировинних ресурсів.
Другим важливим визначальним фактором поступального зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України має бути виважена політика регіонального розподілу капітальних вкладень. Сьогодні вони великою мірою концентруються у великих містах і промислових центрах, а доцільно було б перейти на систему розподілу капітальних вкладень у народне господарство з розрахунку на душу населення. Таким чином була б виявлена справедливість до всього населення України, що проживає в різнорозвинутих регіонах. Це стало б заохоченням слаборозвинутих регіонів до пошуків власних можливостей прискореного розвитку народного господарства.
Подальше зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей і регіонів України повинне здійснюватися на основі регіонального розміщення продуктивних сил, вдосконалення економічного районування і підвищення ефективності виробництва. Для цього потрібно передбачити прискорений розвиток тих галузей виробництва, для яких є достатній економіко-ресурсний потенціал, наявні трудові ресурси. Важливим фактором є організація використання в виробництві вторинних ресурсів і відходів виробництва, їх утилізація. Нині в усіх областях і регіонах України їх накопичилась величезна кількість. Ефективність їх використання не тільки здешевлюватиме продукцію, а й активно впливатиме на покращення екології навколишнього середовища. Сьогодні це важливо в тих областях і регіонах, де рівень гранично допустимих концентрацій значно вищий за встановлені нормативи.
Вдосконалення територіальної структури виробництва повинне також здійснюватись на основі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та подальшого розвитку агропромислового комплексу.
Процес зближення рівнів соціального розвитку областей і регіонів має супроводжуватись відповідними змінами в структурі промислового і сільськогосподарського виробництва, що сприятиме подальшому вдосконаленню територіальних пропорцій, уточненню меж районів, підрайонів і мікрорайонів. Всі ці зміни мають ефективно впливати на зростання виробництва і піднесення добробуту населення, його духовного збагачення.
4.1 Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
Глава 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
5.1. Сутність державної регіональної економічної політики
5.2. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
5.3. Основні цілі державної економічної політики
5.4. Завдання державної регіональної економічної політики
5.5. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики