Регіональна економіка - Манів З.О. - 6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про бюджетну систему України", в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини ґрунтуються на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. У Конституції України (ст. 140) записано, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні та районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється згідно із встановленою центром єдиною податковою системою з багаторівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території. Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів, формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між центром і регіонами. Вона допомагає вирішувати важливі регіональні проблеми економічного, соціального, екологічного характеру. Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється відповідний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти повної рівності регіонів практично неможливо, адже всі вони відрізняються між собою за економічним і природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, розташуванням самих регіонів на території країни.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів нарізних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази території регіонів є:

підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Сучасний економічний стан у державі і наявна законодавча база створюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе лише за таких умов:

зростання обсягів валового внутрішнього продукту;

загального розвитку економічної діяльності в державі;

удосконалення механізму щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Тут важливо здійснити такі заходи:

на рівні регіонів концентрувати частину податку на додану вартість. Це сприятиме посиленню контролю на місцях з виконанням плану його збору (нині він не виконується) та підвищить зацікавленість місцевих органів влади у прямому надходженні коштів до місцевого бюджету;

розширення бази місцевих податків. Для цього потрібно надати місцевим органам влади право визначати податки з продажу. Як і податок на додану вартість, запровадження місцевого податку з продажу дасть можливість враховувати попит на місцевому ринку і концентрувати частину прибутку, який отримують у торгівлі від реалізації товарів. Якщо ціни на товар відомі, то, виходячи із ситуації, яка склалася на локальному ринку, місцеві органи влади можуть концентрувати фінансові ресурси для вирішення проблем своєї території у розмірі 1 % визначеного від продажу;

дотримання стабільності нормативів упродовж тривалого періоду (3-5 років). У цьому випадку можна надіятись на стабільні взаємовідносини між центром і регіонами. Якщо ж нормативи, як дотепер, щорічно змінюватимуться, регіони опиняться у становищі прохачів, залежних від центру;

прозорість формування і розподіл бюджетів вирівнювання. Це дуже важливий фактор. Бюджетне вирівнювання - це акумулювання частини фінансових засобів, що збираються і концентруються на відповідному рівні адміністративно-територіального управління, з метою їх перерозподілу між територіальними або районними громадами, містами, областями.

Однак будь-які шляхи щодо реформування взаємовідносин між центром та регіонами в бюджетно-фінансовій сфері вимагають виваженої, науково-обгрунтованої та чіткої нормативно-правової регламентації і, оскільки недосконалість відповідних механізмів саме в цій галузі породжує корупцію та зловживання бюджетними коштами.

Важливим елементом механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою. Прогноз як науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей, має ймовірний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Мета прогнозу полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками:

за терміном оперативні, короткострокові, середньострокові. довгострокові;

за функціональною ознакою пошукові, нормативні.

Регіональне прогнозування базується на принципах:

системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури;

багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливій шляхів досягнення перспективній: цілей, що залежить від обраних темпів реформування економіки регіону та обсягів соціально-економічного розвитку;

єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних наслідків при здійсненні відповідних економічних перетворень, особливо в соціальних питаннях і сфері зайнятості населення та на ринку праці;

оптимального поєднання різних підходів і системи методів щодо розроблення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економіки регіонів здійснюються поетапно

На першому етапі здійснюється комплексний аналізі систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, які потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального економічного розвитку належать.

підвищення рівня життя населенім, зменшення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

екологічні проблеми навколишнього середовища,

зміцнення і розвиток експортного потенціалу регіонів;

удосконаленім територіальної спеціалізацій та галузей, що розміщені в даному регіоні.

В наступному другому етапі здійснюється побудова так званого "дерева цілей", яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального економічного розвитку та наявних фінансових ресурсів. "Дерево цілей" будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятих рішень та засобів досягнення поставлених цілей. Тут здійснюється "прив'язка" цілей до наявних ресурсних можливостей на даній території і, в першу чергу, реалізуються цілі і проекти, які не визначають значних капітальних вкладень.

Маючи аналітичні показники, їх аналіз та можливі матеріальні і природні ресурси на досліджуваній території, розробляють різні, часто альтернативні, варіанти соціально-економічного розвитку території або варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій у перспективі залежно від вибраного напряму вирішення регіональних економічних проблем. Вибір певного варіанта являє собою загальну модель, яка описує очікувані результати і визначає необхідні ресурси для отримання цих результатів.

Найбільш поширеною моделлю є економіко-математична, яка являє собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від фактора часу моделі поділяють на динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез.

Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Усі математичні моделі, в свою чергу, поділяють на детерміновані та стохастичні; останні, в свою чергу, поділяють на вірогідні та статистичні Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вихідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний ймовірний характер взаємозв'язків між об'єктами і явищами.

Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві аспекти. Ці програми являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів виконання, які мають забезпечити вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, соціально-культурній, екологічній та науково-технічній сферах.

Державні регіональні програми розглядають як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах базується на подальших принципах регіонального програмування:

висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

перманентність розроблення програмних заходів;

конкурсні умови формування програм з метою залучення до їх розробки широкого кола науковців і спеціалістів;

керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Класифікація регіональних програм здійснюється за такими факторами:

рівнем загальнодержавного, регіонального та місцевого значення;

тривалістю-довгострокові, середньострокові, короткострокові;

змістом реалізованої проблеми—комплексні і функціональні;

характером програмних заходів - освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами.

Запропоновані д.е.н., академіком Академії вищої школи України Іщуком С. у книзі "Розміщення продуктивних сил, теорія, методи, практика" заходи по вирішенню назрілих проблем є актуальними і сьогодні. Це зокрема:

необхідність стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг;

вирішення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів в районах з високим безробіттям, залучення їх до суспільно-корисної праці;

вирішення проблеми надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров'я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор'я, північного Криму та покращення екологічної ситуації в них;

забезпечення централізованого фінансування уже розроблених регіональних програм та підвищення відповідальності органів управління за рівнем їх виконання;

необхідність удосконалення галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів з метою зменшення різкого навантаження гірничо-видобувних виробництв і підвищення іх економічної ефективності;

підвищення рівня соціально-економічного розвитку тих регіонів, які значно відстають за показниками від найбільш розвинутих. Це, насамперед, стосується Карпатських і Поліських областей, з одного боку, та східних - з іншого.

проведення ряду заходів у регіонах, спрямованих на ліквідацію суттєвого відставання від діючих нормативів у розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості.

Для вирішення вказаних проблем необхідно активізувати роботу центральних і місцевих органів влади та управління. З цією метою треба розширити права і відповідальність місцевих органів влади за комплексний розвиток областей, міст і регіонів, більш цілеспрямовано вирішувати їх господарські та соціальні проблеми.

6.4. Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики
6.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво— інструменти реалізації регіональної економічної політики
6.6. Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки
Розділ 2. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
Глава 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах
7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
7.2. Структура економіки. ЇЇ сутність та поняття
7.3. Регіональні особливості галузевої структури економіки
7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку
Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал економіки України
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru