Економічна система регіоналізації економіки є свідченням децентралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місцевого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни, недопущення невиправданої територіальної та господарської замкнутості і обособленості.
Будь-який регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв'язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального, як і загальне неможливе без окремого, яке є суб'єктом загального. Загальне завжди поєднане і взаємозв'язане з конкретним, а конкретне завжди перебуває під впливом загального. Ця єдність і залежність повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону з державою.
З погляду економічної географії регіон є завжди частиною якоїсь території, що може за масштабом перевищувати регіон. З господарського погляду економіка регіону - це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регіону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто враховані досягнення найбільш ефективної дії місцевих чинників виробництва - робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних підприємств тощо. Для економічного регіону і його економіки найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності. Економіці регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб'єктами господарювання, що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність і збалансованість його розвитку.
Отже, економіка регіону стверджує здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяльність на внутрішньорегіональному рівні. Одночасно регіон є основою для міжрегіональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему країни в цілому з позицій вирішення власних економічних завдань. Як бачимо, регіональна економіка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище створюється єдиною на національному рівні монетарною системою, дією інфляційних факторів, впливом чинників міжрегіональної дії, зокрема, ефективного функціонування транспортної системи, встановлення валютних курсів тощо.
Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства, у тому числі і вирівнювання розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодержавної економічної системи, тобто питання міжрегіонального розвитку - від метропольних регіонів до периферійних, як правило слабо розвинутих. Регіон, навіть найбільш розвинутий, не може виконувати функції господарського регулювання для інших регіонів, оскільки йому більш властиві ознаки цілісності, ніж регіональній системі, яка включає сукупність регіонів, характерних для національної господарської системи.
Через регіони здійснюється управління економікою країн з урахуванням місцевої специфіки господарювання. Через систему управління відбуваються взаємовідносини регіону з загальнонаціональною економікою. З цією метою у законодавчих і нормативних актах для кожного періоду соціально-економічного розвитку країни визначені принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи грошово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовнішньоекономічні відносини тощо.
Економічна політика регіону розглядається центральними органами з позиції місцевого самоврядування, визначення функції і взаємодії територіальних органів різних рівнів. Вихідною позицією управління є комплексний розвиток регіону і задоволення на цій основі соціально-економічних потреб його населення. Комплексний розвиток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які повинні включати такі необхідні інфраструктурні блоки, як будівельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоровчий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування, організацію спорту і дозвілля й інші.
Регіональна економіка і її господарський комплекс значною мірою повинні розвиватись на базі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему.
У нинішніх умовах господарювання, коли поступово посилюється роль регіонів і їх повноважень, складаються умови, за яких регіони несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіональної соціально-економічної політики, самовідтворення і розвиток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.
Сьогодні ми маємо чинники, які негативно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів. Серед соціальних чинників, дія яких може негативно позначитися на функціонуванні економіки, треба відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрату здатності його зростання. Це може призвести до спаду виробництва, що одночасно позначається і на рівні життя населення. Такі регіони належать до депресивних. їх особливістю є те, що самостійно вони не можуть вийти з цього стану, тоді зростає роль держави, яка шляхом перерозподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню відтворення стабільності у регіоні.
Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність. Правова база сьогодні ще не повністю відповідає вимогам реалізації соціальних функцій у регіоні. Бюджети територій позбавлені можливості концентрації достатніх фінансових ресурсів для виконання поставлених перед ними завдань. Держава надмірно концентрує фінансові надходження в центральний бюджет (понад 80 %), що негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіональної економіки. Однак регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже, формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Ці об'єктивні умови зо-6овУязують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких неможливо було б вплинути на природну необхідність розвитку регіонів. Це ще раз підтверджує, що механізм перерозподілу загальнонаціонального багатства з метою підтримки окремих регіонів свідчить про єдність господарського комплексу, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.
Для вирішення проблеми депресивності окремих економічних регіонів, активізації їх господарської діяльності розробляються та впроваджуються регіональні програми розвитку з найбільш важливих напрямів галузей економіки. Джерелами фінансування цих програм є як регіональні, так і національні бюджети, ними можуть також бути кредити або залучені спонсорські кошти.
Найбільш вагомим важелем регіонального економічного регулювання є бюджетне регулювання просторової (регіональної) економіки. Цей механізм поєднує як централізоване управління фінансами, так і високу регіональну самостійність. Обмеженість певною мірою бюджетних ресурсів дає можливість вирішувати проблеми економічного розвитку лише окремих регіонів (депресивних та пріоритетного розвитку).
Отже, поєднання централізованих механізмів регіонального розвитку як окремих ланок єдиного господарського комплексу з активною діяльністю регіональних адміністративних та економічних структур кожного конкретного регіону може забезпечити прискорений розвиток регіонів.
Кожний економічний регіон має певну територію, свою внутрішню економічну структуру, механізми управління і функціонування. Рекомендована науковцями найбільш стабільна і функціонально-оперативна структура економічних районів показана на рис. ¡0.3.1.
Завдяки міжрегіональним зв'язкам економіка окремого регіону є часткою економік інших регіонів і, таким чином, національної економіки країни в цілому.
Найбільше значення для економічного розвитку територій регіону має їх поділ з позиції територіального поділу праці, адміністративно-економічного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товару, послуг тощо.
Такі ринкові елементи є інтеграторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни. Як бачимо, економіка регіону являє собою складну систему взаємодій регіональних, субрегіональних (внутрішньо-регіональних) і міжрегіональних елементів, які утворюють єдиний економічний простір. Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів.
Рис 10.3.1. Економіка районів
Найважливішим гарантом цієї єдності є законодавчі акти і Конституція України, яка передбачає територіальну єдність держави.
10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів
Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
11.1. Економіка Донецького регіону.
11.1.1. Місце і роль економіки Донецького регіону в розвитку економіки країни
11.1.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
11.1.3. Територіальна і галузева структура господарства регіону
11.1.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
11.2. Економіка Придніпровського регіону
11.2.1. Місце і роль Придніпровського економічного регіону в економіці країни