Україна в системі міжнародних транспортно-комунікаційних зв'язків об'єктивно виходить за межі власних інтересів у зв'язку з її тяжінням до географічного центру Європи. Цей фактор і визначає пріоритети розвитку країни у напрямі більш тісної інтеграції з країнами Європейського Союзу (ЄС) та іншими країнами, зокрема СНД. Слід зазначити, що Україна має спільні кордони з шістьма країнами
Європи та Російською Федерацією. Таким чином територія України є транстериторіальною зоною і характеризується високим коефіцієнтом транзитності.
За цим коефіцієнтом Україна посідає перше місце в Європі (коефіцієнт транзитності України - 3,75, Польщі - друге місце - 2,92)'.
Рівень розвитку транспортної інфраструктури характеризує транзитні можливості країни, а їхня реалізація позитивно позначається на рентабельності ряду галузей економіки. Розташування України в центрі Європи сприяє конкурентноздатності її з сусідніми країнами такими як: Румунія, Білорусь, Російська Федерація.
Як свідчать дані статистики, показник рентабельності і в промисловості і в сільському господарстві є достатньо високим (у загальному понад 10 відсотків). Це підтверджує необхідність повною мірою використовувати транзитний потенціал, який сприятиме піднесенню української економіки і її інтеграції у світову економіку.
Аналіз статистичних даних стверджує, що через територію України щорічно перевозиться понад 60 млн.т. транзитних вантажів (включаючи трубопровідний транспорт для перевозки рідких вантажів: нафта, газ, аміак тощо). Експертна оцінка потенційних можливостей нашої країни становить в межах 220 млн.т. транзитних вантажів і це є стратегічною перспективою для її розвитку.
Новий напрямок розвитку транзитних транспортно-розподільчих функцій України пов'язаний з формуванням Чорноморського економічного співтовариства (ЧЕС) - регіональної інтеграції, яка охоплює 11 причорноморських та сусідніх з ними держав. В перспективі Україна має транзитні можливості транспортувати до Європи енергоносії (нафту, газ) з країн Перської затоки, країн Прикаспійського регіону та газ з Ірану. З цією метою нині уже завершено будівництво першої черги нафтотерміналу порту Південний (Одеська область), потужність перевалки 12 млн.т. нафти в рік, та збудований магістральний нафтопровід Одеса - Броди довжиною 660 км., для сполучення нафтотермінала з експортним нафтопроводом "Дружба" з можливим продовженням його до Польщі (порт Гданськ).
Транзитний потенціал України посилюють поромні переправи. З них дві сьогодні функціонують (Іллічівськ - Варна (Болгарія) і Крим
- Кавказ. Третя переправа через Дунай, між Орлівкою (Україна) та Ісакіа (Румунія) буде у скорому майбутньому.
Коли глянути на карту України (рис. 12.6.1.), вона пронизана потужними міжнародними транзитними й експортно-імпортними вантажопотоками. Серед них найбільший вантажопотік Захід-Схід, що з'єднує країни Європи з Російською Федерацією та Закавказьким регіоном. У межах України він розпочинається двома напрямами: Любомль - Ковель - Рівне - Шепетівка - Козятин і Мостиська - Львів
- Тернопіль - Жмеринка - Козятин, через Шевченко - Знам'янку -Дніпропетровськ - Синельникове - Донецьк і виходить кількома напрямами до кордону з Росією. Ця магістраль є найкоротшим залізничним шляхом із Центральної та Східної Європи на Північний Кавказ і Закавказзя, а з комбінованими перевезеннями (використанню різних видів транспорту) - також і до Казахстану та Середньої Азії. За цим напрямом транзитні вантажі становлять: нафта і нафтопродукти, різноманітний сортимент металу, хімічні продукти, бавовна тощо.
Значна частина вантажопотоків спрямована до портових комплексів України, зокрема портів: Одеса, Іллічівськ, Південний, які є базою транспортних зв'язків з Північчю і Півднем, що з'єднують Росією та інші країни СНД із Середземномор'ям та Світовим океаном. Магістральні залізниці, які обслуговують цей напрям, поєднані з Одеським транспортним вузлом двома шляхами: Котовськ - Жмеринка і далі на Львів і Київ; Котовськ - Помічна - Знам'янка в північно-східні регіони України.
До Миколаївського та Херсонського водних портів сходяться переважно транзитні та експортні вантажі, переважно хімічні продукти, мінеральні добрива, будівельні матеріали. Подібні вантажі переробляють і дунайські порти - Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ, що зв'язують систему водних шляхів з Чорноморським та Середземноморським басейном.
Як показують наукові дослідження, Україна має значний транзитний потенціал приморських її регіонів. Серед них виділяється система транспортних коридорів країн Чорноморського Економічного Союзу. Це кілька залізниць навколо Азово-Чорноморського басейну, яке має радіальні відгалуження до всіх морських і дунайських портів, а також магістральні виходи: Констанца-Бухарест; Одеса-Жмерин-ка; Батумі (Поті )- Тбілісі -Баку; Варна-Бугас-Стара Загора-Софія; Едірне-Александрополіс. Вона також охоплює радіально-кільцеву систему магістральних автошляхів, мережу головних аеропортів та авіаліній, морських та річкових портів і трубопроводів.
В межах системи міжнародної транспортної мережі України передбачається вісім транспортних коридорів.
На перспективу передбачається будівництво великих автомагістралей, їх обслуговування сприятиме додатковому створенню до 1 млн. робочих місць, а також зростатиме щорічний прибуток від транзиту вантажів.
У світовій практиці посилюється тенденція доставки транзитних вантажів за принципом "від дверей - до дверей" і "точно в строк". Це підвищує ефективність транзитних перевозок, мінімізує витрати на них.
Реалізація цих принципів передбачає створення системи міжнародних транспортних коридорів, яка включає мережу інформаційно-управлінських центрів. Такі центри забезпечуватимуть раціональну і безперервну доставку вантажів. Вони координують діяльність різних видів транспорту: морського, залізничного, автомобільного, повітряного і працюють, як єдиний транспортний конвеєр. Своєю діяльністю вони сприяють тому, щоб конкуренція на міжнародних ринках транспортних послуг була цілеспрямованою, об'єктивною, не носила хаотично-руйнівного характеру, була надійною в наданні якісних послуг на транзитних міжнародних перевезеннях.
13.1. Природно ресурсні фактори розвитку продуктивних сил.
13.2. Паливно-енергетичний фактор сталого розвитку продуктивних сил.
13.3. Водний фактор в розвитку продуктивних сил.
13.4. Трудоресурсні фактори сталого розвитку продуктивних сил.
13.5. Споживчий фактор розвитку продуктивних сил.
13.6. Транспортний фактор сталого розвитку продуктивних сил.
13.7. Науково-технічний прогрес як фактор сталого розвитку продуктивних сил.
13.8. Фактор ринкової кон'юнктури розвитку продуктивних сил.
13.9. Фактор історико-географічного положення розвитку продуктивних сил.