Регіональна економіка - Манів З.О. - Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.

13.1. Природно ресурсні фактори розвитку продуктивних сил.

У розвитку продуктивних сил фактори їх розміщення відіграють домінуючу роль. Вивчаючи територіальну організацію продуктивних сил ми стикаємось із многими факторами, які в значній мірі впливають на сталий розвиток і розміщення різних галузей національного господарства. Оцінка факторів розміщення складає основний зміст науки про територіальну організацію виробництва. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити обгрунтовані висновки про його ефективність та перспективу розвитку.

Саме слово "фактор" (від латинського factor - той, хто робить; виробник) означає причину, рушій будь-якого процесу або явища.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. В залежності від наявних факторів здійснюється вибір місця розміщення того чи іншого виробництва, визначається його перспектива, можливість стабільної роботи на розрахунковий період.

Перш чим розміщувати те чи інше виробництво здійснюється глибоке вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема і дається орієнтовна оцінка кожного із факторів, які можуть впливати на стабільність дальнішої діяльності суб'єкта господарювання.

Оцінюючи фактори розміщення, одночасно аналізується структура затратна виробництво, їх співвідношення в кожній галузі, так як в залежності від виду продукції міняються і витрати на одиницю продукції. Одним з найбільш впливових факторів, особливо на матеріаломісткі вироби, є природно-ресурсні. їх часто називають сировинним фактором або фактором матеріаломісткості. Це виробництва, де затрати на сировину і матеріали становлять більше половини в собівартості одиниці продукції.

Ступінь матеріаломісткості визначається співвідношенням витрат на сировину до обсягу виробленої готової продукції. Величину матеріаломісткості виражають як у грошовому, так і в натуральному показниках. Найбільш практичним і точним є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги витраченої сировини і ваги отриманої готової продукції.

Якщо виробництво з великими витратами сировини на одиницю продукції, то його переважно розташовують ближче до сировинної бази. Це скорочує витрати на транспортні перевезення, так як транспортування готової продукції до споживача обходиться дешевше ніж перевезення сировини. В залежності від специфіки технології окремі види виробництва розташовуються лише там, де видобувається сировина (гірничодобувна, лісопильна галузь, виробництво мінеральних добрив тощо). В окремих випадках розміщення виробництва поблизу сировини є необхідним. Так наприклад, для одержання 1 т. соди витрачається 1,7 т. кухонної солі, яка добувається у вигляді розсолу, об'єм якого достатньо великий і сировина практично нетранспортабельна. Теж саме можна сказати про виробництво лляних тканин, яке зосереджується в районі вирощування льону, виробництво калійних добрив, і інші.

На практиці виділяють галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості. Деякі стадії комплексних галузей вирізняються високою матеріаломісткістю. Характерним прикладом є кольорова металургія, де обов'язково суміщені стадії виробництва і збагачення руди. Руди кольорових металів, як правило, полікомпонентні, тому їх переробка передбачає складні технологічні цикли одержання різних металічних сполук. Адже навіть багаті мідні руди містять металу не більше 5 -10 % і потребують обов'язкового збагачення в місцях видобутку.

В багатьох галузях, наприклад, у чорній металургії питомі витрати сировини повного циклу складають около 2,5 т, в цукровій промисловості - 7 - 8 т, в гідролізній промисловості - 5 - 7,5 т, при виплавці міді із концентратів - 7,5 т. Таким чином, високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Крім кольорової і чорної металургії сюди відносять: важке машинобудування, деякі галузі хімії (виробництво соди, калійних добрив, важкий органічний синтез), промисловість будівельних матеріалів (цементна, вапняна, стінових матеріалів), харчова промисловість (первинна переробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії І Т.П.).

В текстильній промисловості бавовняноочисні і вовномийні заводи також розташовуються поблизу місць виробництва бавовни й вовни, так як після їх очищення вага сировини набагато знижується.

Підприємства цукрової промисловості в основному розміщені у бурякосіючих районах. В нинішніх умовах господарювання створюються виробничо-господарські комплекси, де є повний цикл виробництва цукру, починаючи від посіву, вирощування і переробки цукросировини.

Виходячи із наведеного можна констатувати, що природно-ресурсний і сировинний фактор є провідним для ряду галузей виробництва таких як: гірничодобувна, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд чорних і кольорових металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовняноочисна й вовномийна промисловість, а також промисловість з виробництва скла і скляних виробів та стінових будівельних матеріалів.

Дослідження і аналіз діяльності матеріаломістких галузей характеризують їх високу концентрацію виробництва, бо розміщуються вони в більшості в районах видобутку сировини, виплавки металів, заготовки лісу чи сільськогосподарської сировини, тобто в місцях жорсткої Локалізації сировинних ресурсів. Прикладом є металургія і машинобудування Донбасу і Придніпров'я, які використовують криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства цього регіону - найбільші в Європі. Тут розташовані металомісткі галузі машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. У цьому економічному регіоні виробляється чорних металів і продукції машинобудування більше ніж може спожити Україна. Тому значна частина цих виробів йде на експорт.

Поряд із галузями матеріаломісткого виробництва є і такі види виробництва, для яких сировинний фактор не має істотного значення, де роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Це, наприклад, стосується електростанцій, які потребують дуже мало матеріалів (паливо не вважається для них сировиною). В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини у багато разів менша за вартість готової продукції і за вагою сировина не перевищує готову продукцію (нафтопереробна, виробництво домашніх холодильників, випічка хліба тощо). Однак, тут зіставляються витрачені грошові ресурси. Такі галузі в більшості розташовуються там, де є споживач даної продукції. Ці галузі зазнають відповідного впливу інших факторів.

Сьогодні у світовій практиці безперервно йде процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактору поступово знижується.