Регіональна економіка - Манів З.О. - Антропотехногенні ускладнення та катастрофи

Ці ускладнення мають різноманітні прояви: подій разового характеру, короткотермінові дії, катастроф, які мають тривалі, а іноді фатальні наслідки для великої кількості регіонів планети та загального погіршення умов життя людей. Нам добре відомі найбільш трагічні та масштабні за наслідками аварії, які мали місце в 80-х роках минулого століття. Це зокрема, на Україні: Чорнобильська катастрофа, від якої постраждали мільйони людей. Нанесені збитки і втрати ще будуть підраховані в майбутньому, не дивлячись, що вже пройшло з того часу понад 20 років. В кінці минулого століття катастрофічні явища мали місце і в ряді інших країн (Індії, Індонезії, Китаї, США, Європі тощо).

Однією з найбільших відомих катастроф, в якій загинула велика кількість людей, сталася на хімічному комбінаті великої міжнародної корпорації Union Carbide, що розташований у Бхопалі (Індія). У ніч з 2-го на 3-тє грудня 1984р. понад 40 тонн надзвичайно отруйного метилового газу ізоцианіду потрапило в навколишнє середовище. Тисячі людей загинули відразу, а загальна кількість жертв, ураховуючи померлих пізніше від хвороб, перевищила 10000 осіб, корпорація понесла мільярдні втрати від катастрофи.

Екологічні та економічні втрати від катастроф та шкідливих технологічних процесів вимагають шукати шляхи щодо попередження аналогічних подій у майбутньому.

Нині обсяги видобування природних ресурсів у деякій мірі з окремих видів перевищують межу можливого їх використання, що негативно впливає на геологічні процеси як у місцевому, так і глобальному масштабах та створює антропогенний тиск на біосферу, тваринний і рослинний світ. Тому повинні бути жорсткішими вимоги до способу і характеру виробничої діяльності та природокористування. Необхідно сформулювати сучасні нові вимоги як до національного, так і міжнародного екологічного регулювання. В першу чергу на наступні напрями діяльності:

міжнародне співробітництво з метою попередження та подолання наслідків катастроф, запровадження безпечніших моделей господарювання;

прийняття національних програм екобезпеки при забезпеченні відповідного міжнародного контролю;

Ще реформування макроекономічних моделей розвитку галузей національної економіки, особливо в пріоритетних напрямах їх розвитку (енергетики, агропромислового комплексу);

підвищення вимог до безпеки виробничої діяльності тих об'єднань і організацій, які займаються екологічно небезпечними видами бізнесу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Сьогодні ряд країн світу уже приймають радикальні заходи щодо більш жорсткіших вимог до виробничої діяльності та природокористування. Так наприклад, Австралія, африканські та азіатські країни, з яких раніше вивозились дикі тварини, або продукти промислу на них (слонова кістка, шкури, препарати, отримані в результаті переробки органів та інші) вводять суворі обмеження на відповідні статті експорту.

Позитивним і корисним є набутий досвід ряду країн Західної Європи щодо застосування економічних механізмів заохочування виробничого сектору до переходу на маловідходні та ресурсозберігаючі технології. Одночасно вжиття економічних та інших санкцій до підприємств і їх керівників, які допускають забруднення навколишнього середовища. Наприклад, у США запроваджено значні фінансові субсидії, вигідні кредити та податкові пільги на організацію екологічно чистого виробництва. Передбачається стимулювання переходу на використання поновлюваних джерел енергії, впровадження нових енергозаощаджувальних приладів та технологій як на виробництві, так і в побуті (застосування теплоізоляційних дахів, вікон, стін, дахів із сонячними батареями тощо).

Міжнародні екологічні вимоги встановлюють певні ліміти на використання природних ресурсів. Зокрема, вимоги Рамкової конвенції ООН щодо кліматичних змін (1992р.). Вона містить зобов'язання держав-підписантів, які фактично означають утримання від надмірного споживання ресурсів у ситуаціях, коли має місце надмірний тиск на екологічну сферу. Згідно протоколу до Конвенції, підписаного в грудні 1997р. в Кіото (Японія) запроваджений механізм купівлі-продажу лімітів на викиди в атмосферу, які встановлюються для окремих країн з метою попередження парникового ефекту. Це означає, що поступово вводяться елементи більш "екологічно справедливої" ситуації. Країни, які проводять виважену політику щодо природного середовища, завдяки міжнародно узгодженим механізмам контролю можуть отримувати своєрідну фінансову компенсацію від інших країн-тих, які є найбільшими забруднювачами довкілля. Такий міжнародний контроль та взаємні правові зобов'язання країн можуть стати фактором екологічної оптимізації виробничої діяльності різних держав, в тому числі й України.

У липні 2001р. на конференції у Боні (Німеччина) Українська делегація підтвердила готовність виконати усі положення Кіотського протоколу. На засіданні конференції підкреслювалися і позитивні моменти: протягом останніх років емісія парникових газів в Україні зменшилась майже вдвічі.

Пошуки міжнародних узгоджень щодо проведення масштабних природоохоронних заходів тривають. В великій мірі це буде залежати від США, які є однією з країн, які найбільшою мірою страждають від потепління глобального клімату через підняття Світового океану, повеней, буревіїв, пожеж тощо.