Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Центрально-Східний район

Господарський комплекс - інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: машинобудівного, паливно-енергетичного, хіміко-індустріального, індустріально-будівельного, агропромислового, транспортного, рекреаційного. Провідна галузь Північно-Східного району - промисловість: машинобудування та металообробка, легка, харчова, хімічна і нафтохімічна галузі. Спеціалізація сільського господарства: виробництво товарного зерна (пшениці, кукурудзи), цукрових буряків, соняшнику. Високий розвиток овочівництва й садівництва, м'ясо-молочного та м'ясо-сального тваринництва. Найбільші міста: Харків - центр регіону, Суми, Полтава.

Найгостріші проблеми розвитку: необхідність заміни застарілого обладнання в машинобудуванні, ускладнення демографічної ситуації в сільській місцевості, дефіцит водних ресурсів, необхідність створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини.

Східний район

Господарський комплекс району - це інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного, хіміко-індустріального, індустріально-будівельного, транспортного, агропромислового і рекреаційного.

Провідна галузь - промисловість: вугільна промисловість, електроенергетика, металургія, хімічна і нафтохімічна, будівельна індустрія, легка та харчова промисловість. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна, соняшнику. Розвивається сільське господарство приміських зон (вирощування овочів, фруктів, ягід). Найбільші міста: Донецьк - центр регіону, Луганськ. Найгостріші проблеми розвитку: дефіцит водних ресурсів, проблеми раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів, екологічна криза.

Центрально-Східний район

Господарський комплекс району розвивається як інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: металургійного, хіміко-індустріального, паливно-енергетичного, індустріально-будівельного, агропромислового, транспортного і рекреаційного.

Провідна галузь - промисловість: чорна металургія, паливно-енергетична, хімічна промисловість, металоємне машинобудування, легка і харчова промисловість. Району належить провідне місце з видобутку залізних і марганцевих руд. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна, а також соняшнику, м'яса і молока, фруктів, винограду. Найгостріші проблеми розвитку: охорона водних ресурсів, впровадження безвідходних технологій, проблема підтоплення земель у районі Каховського водосховища, вдосконалення санаторно-курортного господарства Приазов'я та ін.

Південний район

Господарський комплекс - це інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: агропромислового, рибообробного, рекреаційного, легкої промисловості, індустріально-будівельного, машинобудівного, наукового, зовнішньоекономічного і транспортного. Санаторно-курортне господарство - провідна галузь. Спеціалізація промисловості: випуск машин й устаткування для агропромислового комплексу, морського транспорту, санаторно-курортного господарства. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна (пшениця, кукурудза, рис), соняшнику, овочів, фруктів і винограду, м'яса та молока. Найбільші міста: Одеса - центр регіону, Миколаїв, Херсон, Сімферополь. Найгостріші проблеми розвитку: дефіцит водних ресурсів, проблеми збалансованого розвитку інфраструктурних систем, екологічні проблеми.

Значний інтерес викликає схема районування, здійснена М. Долішнім, М. Паламарчуком, О. Паламарчуком, Л. Шевчук, - шестичленне районування країни, обґрунтоване цими авторами у різний час і в різних публікаціях. Зокрема, аргументування цього районування, здійснене М. Долішнім і Л. Шевчук, ґрунтується на таких важливих принципах і положеннях:

1. Соціально-економічний район може бути лише тоді повноцінним, якщо він формується навколо потужного ядра чи системоформуючого центра - великого міста з розвиненими функціями. В Україні таких міст б. Це п'ять міст-мільйонерів (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса) і м. Львів - єдине велике місто в західній частині країни, яке наближається до мільйонної межі й виконує столичні функції для цієї частини країни.

2. Загальновідомо, що форма і конфігурація територіального утворення визначають його зміст (характер, структуру, функції). Якщо з'єднати на карті крайні точки України (знехтувавши відносно невеликими віддалями), то отримаємо шестигранник, який символізує територію нашої держави. Його центром є столиця. Зауважимо, що число 6 символізує амбівалентність і рівновагу, вміщуючи в собі союз двох трикутників (вогню та води) і тим самим символізуючи людську душу. Воно відповідає шести напрямам простору (по два на кожний вимір) і припиненню руху (для Творіння необхідно було 6 днів), звідси - асоціюється з випробуванням і зусиллям. Логічний аналіз засвідчує, що територіальну форму такої конфігурації найкраще поділити на 6 частин.

З.Для того, щоб Україна як господарський і політичний організм була стійкою, навколо столиці повинно бути сформоване стале ядро у вигляді соціально-економічного району. Тобто цілісність національного господарського комплексу як властивість системи вимагає відповідної будови цієї системи - потужного ядра в центральній частині. Ми визначили приблизний радіус площі ядра за допомогою гравітаційної моделі, що дає змогу встановити розмежувальну лінію між Києвом і найбільшими містами України:

Для обчислення використані такі дані: віддаль від Києва до Львова - 544 км, Одеси - 480 км, Дніпропетровська - 479 км, Донецька- 729 км, Харкова - 487 км. Населення міст становило: Києва- 2,6, Львова- 0,8, Одеси- 1,1, Дніпропетровська- 1,1, Донецька - 1,1, Харкова - 1,6 млн осіб.

Підставивши наведені значення у формулу, отримаємо віддаль від міст до розмежувальної лінії від Києва. Отже, радіус від Львова становитиме 127 км, від Одеси - 136 км, від Дніпропетровська - 145 км, від Донецька - 212 км, від Харкова - 180 км. Очевидно, що радіус Центрального району повинен становити 340-400 км, а площа близько 200 км². На рис. 12.1 подано соціально-економічне районування, яке вимальовується внаслідок пророблених обчислень. У західній частині, де характерний природний рельєф і м'який соціальний рельєф, достатньо одного району, в східній, з дуже розвиненим соціальним рельєфом, їх може бути до трьох, але не більше, у південній відносно рівнинній частині - достатньо одного.

Беручи до уваги сказане, ми пропонуємо виділити 6 соціально-економічних районів (табл. 12.2, рис. 12.2).

Таблиця 12.2. Соціально-економічне районування України за М. Долішнім, М. Паламарчуком, О. Паламарчуком, Л. Шевчук

Прийняття такої схеми районування для практичних потреб господарювання й управління, безсумнівно, не лише сприяло би розвитку стійкості національного комплексу, а й забезпечувало б консолідацію всіх територіальних утворень.

Можливо, в перспективі саме ця схема районування (рис. 12.2) буде прийнята за основу на загальнонаціональному рівні.

Будь-яка схема районування враховує зазвичай адміністративно-територіальний поділ країни. Сучасний адміністративно-територіальний поділ України сформувався, фактично, у XX ст. При цьому він зазнав чимало перетворень. З кінця 60-х років адміністративно-територіальний поділ України практично не змінювався (за винятком того, що Кримська область стала Автономною Республікою Крим після здобуття Україною незалежності).

На 1 січня 2008 р. в Україні налічувалось 24 області, Автономна Республіка Крим, 2 міста республіканського підпорядкування (Київ і Севастополь). У складі областей і АР Крим виділялося 490 адміністративних районів і 179 міст спеціального статусу, республіканського й обласного підпорядкування (табл. 12.3).

Таблиця 12.3. Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2008 р.*

Закінчення табл. 12.3

* Дані Держкомстату України

Актуальність здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні не знижується впродовж тривалого періоду часу, а останнім часом вона вкрай загострилася. Це пов'язано не лише з намаганнями України бути повноцінним, рівноправним, політично й економічно незалежним членом світового співтовариства, зокрема ЄС, а й спробами поліпшити якість і спосіб життя її мешканців. Оскільки для повноцінної й ефективної реалізації адміністративно-територіальної реформи необхідне вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, то очевидно, що здійснення останнього вимагає посиленої уваги фахівців, управлінців, громадськості. У цьому контексті розгляд проблеми вдосконалення адміністративно-територіального устрою України актуальний і своєчасний.

Ця актуальність підтверджується, насамперед, нормативно-законодавчими актами, прийнятими в незалежній Україні, в тому числі Указ Президента України

"Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи" від 21 липня 2001 р. за № 538/2001. Цим Указом передбачалося призначити Ю. Єханурова, на той час Першого заступника Глави Адміністрації Президента України, керівника Головного управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами Адміністрації Президента України, Уповноваженим Президента України з питань адміністративної реформи, затвердити Положення про Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи (що було виконано) і новий персональний склад Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, ліквідувати Секретаріат Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, утворений відповідно до Указу Президента України від 2 жовтня 1997 р. № 1089 (1089/97) "Про Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи", утворити у складі Адміністрації Президента України для забезпечення діяльності Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи Управління з питань адміністративної реформи; установити, що керівник Управління з питань адміністративної реформи за посадою е секретарем Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

На основі цього Указу Кабінету Міністрів України доручалося вирішити разом з Главою Адміністрації Президента України питання передання штатної чисельності працівників ліквідованого Секретаріату Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та бюджетних асигнувань на його утримання відповідно до Адміністрації Президента України та Державного управління справами; ліквідувати робочу групу з проведення реформи центральних органів виконавчої влади, утворену відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 (810/98) "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні"; передбачати в проектах законів про Державний бюджет України на 2002 р. і подальші роки кошти на фінансування заходів із проведення адміністративної реформи в Україні; привести в місячний термін свої рішення у відповідність із цим Указом.

Главі Адміністрації Президента України доручалося затвердити в місячний строк Положення про Управління з питань адміністративної реформи; ліквідувати робочу групу з проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та державної служби, утворену відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні".

Наведених даних достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки ретельно пророблялися питання реалізації адміністративно-територіальної реформи загалом і вдосконалення політико-адміністративного устрою України зокрема на нормативно-законодавчому рівні.

Не залишилися осторонь цих питань науковці, політики, спеціалісти, працівники засобів масової інформації, котрі подали на розсуд громадськості низку проектів і пропозицій, пов'язаних з удосконаленням адміністративно-територіального устрою України. Ці проекти та пропозиції можна поділити на три групи, згідно з кардинально відмінними поглядами на шляхи та підходи до вдосконалення адміністративно-територіального устрою:

1" Адміністративно-територіальна реформа потрібна, але адміністративно-територіального устрою змінювати не треба.

2. Удосконалення адміністративно-територіального устрою повинно бути селективне й поетапне.

3. Необхідно повністю відмовитися від старого адміністративно-територіального устрою, замінивши його абсолютно новим.

Зазначимо, що вибір будь-якого з цих шляхів або підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою супроводжуватиметься низкою теоретичних, методичних і практичних проблем. Розглянемо їх детальніше.

1. Теоретичні проблеми. З-поміж них чи не найважливішими є обґрунтування (залежно від вибору шляхів і підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою) використання теоретичних підходів (нівелізації або вирівнювання, сегментації мозаїчно-острівного типу, дивергенції зон різних видів обслуговування населення; конвергенції ступінчатої системи обслуговування з логістичною та ін.); обґрунтування границь нових адміністративно-територіальних утворень і їх центрів; обґрунтування стандартів середовища для різних типів адміністративно-територіальних утворень.

Обґрунтування використання нівелізації (вирівнювання ). Цей теоретичний підхід пов'язаний з питанням про створення однакових умов для всіх жителів України і відсутністю можливостей реалізувати його, принаймні в найближчий час. Незважаючи на це, багато політиків спекулюють саме цим питанням, обіцяючи швидко створити "рівні" умови "для всіх". Варто пам'ятати, що кожна територіальна система будь-якого ієрархічного рівня (місто, село, адміністративний район, регіон, соціально-економічний район) виконує специфічну, унікальну" властиву лише їй функцію. Саме тому вони не можуть бути однаковими, тотожними, а отже, в їх межах неможливо створити однакові, тотожні умови життєдіяльності для мешканців. Так, найменше місто України має приблизно 2 тис. осіб, найбільше - понад 2 млн. У першому неможливо (та й недоцільно) будувати, скажімо, оперний театр або величезний супермаркет, а в другому необхідно мати їх кілька одиниць. Саме тому в Україні, як і в колишніх республіках СРСР, діяла ступінчата система обслуговування, що ґрунтувалася на єдиних принципах. Розглянемо особливості її організації на прикладі медичної допомоги. Наприклад, була передбачена етапність у діагностиці захворювань і ступеневість в обслуговуванні й лікуванні населення. Така організація збереглася дотепер. Першим найнижчим ступенем є первинна допомога у сільській місцевості в фельдшерсько-акушерських пунктах, у міській - в амбулаторно-поліклінічних закладах. Вона надається зазвичай за місцем проживання, тобто в територіальних межах першого порядку. Другий ступінь - надання початкової спеціалізованої допомоги (терапевтичної, хірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної), яка реалізується в поліклініках і лікарнях (для сільських мешканців - у поліклініках і лікарнях, розташованих у малих містечках або великих селах). Таке обслуговування здійснюється у чітко визначених районах, тобто в конкретних територіальних межах другого порядку. Третій ступінь - міські центри спеціалізованої допомоги, консультативні кабінети, що мають свої зони обслуговування, котрі охоплюють адміністративний район чи кілька адміністративних районів. Четвертий ступінь - комплексна спеціалізована допомога. її надають для всіх жителів в обласних лікарнях чи обласних консультаційних поліклініках. П'ятий ступінь - вузька і рідкісна спеціалізована допомога, яка здійснюється в регіональних або республіканському центрах.

Ступінчата система органічно накладалася на систему адміністративно-територіального устрою. Наприклад, четвертий рівень чітко вписувався в межі областей. Отже, зламати сучасний адміністративно-територіальний устрій - це ліквідувати ступінчату систему обслуговування, що відповідає принципам системності й визнається як неперевершена в усьому світі. Ступінчата система обслуговування давала змогу нівелізувати (вирівнювати) послуги, котрі надавалися на певних ієрархічних рівнях: районному, регіональному, національному за тотальної рівності первинних послуг на локальному рівні (села, мікрорайони у містах).

Водночас у кожного жителя України повинні бути рівні, абсолютно однакові часові можливості для доступу до центрів усіх ступеней обслуговування. Так, мешканець маленького містечка і великого міста повинен затратити однакову кількість часу для того, щоб добратися до школи чи оперного театру: в першому випадку - це в середньому п'ятнадцятихвилинна доступність, у другому- 1-1,5 год. доступності. Для того, щоб така доступність була реальною, необхідно довести транспортну мережу України до стандартів розвинутих країн світу.

Отже, першим кроком до реалізації "вирівнювання" є розбудова транспортної мережі через побудову потужних транспортних магістралей і доріг з твердим покриттям між сільськими поселеннями або в мікрорайонах великих міст.

Наявність у країні депресивних територіальних суспільних систем має місце передусім тому, що в їх межах розташована незадовільна транспортна мережа. Найгостріша депресія мала місце в територіальних суспільних системах із елементами, де відсутні якісні дороги, зокрема дороги з твердим покриттям.

Для того, щоб жителі будь-якого регіону мали однаковий доступ до п'ятого ступеня обслуговування, що е переважно "столичним", необхідні швидкісні магістралі з Києва до всіх обласних центрів. Так, і в Одесі, і в Харкові, і в Сімферополі необхідно побудувати такі магістралі, щоб мешканці областей могли добратися до столиці за 4-5 год. Такі магістралі вже запроектовані, декотрі будуються, але дуже повільно.

Не можна говорити про рівність або тотожність регіонів ще й ось чому. Якщо Київ - системоформуючий центр національного рівня з надзвичайно різноманітними та вкрай необхідними для єдності України функціями, то Донбас - паливно-енергетична база країни, Карпати - її легені, а Одещина - морські ворота. Отже, вирівнювання на регіональному рівні повинно здійснюватися через зважування важливості виконуваних функцій, здатних забезпечити політичну й економічну безпеку держави, а не виробленим ВВП. Повноцінне виконання функцій тим чи іншим регіоном залежить від розвитку мережної економіки, впровадження інформаційних технологій регіонального розвитку, формування еліти і нових соціальних верств населення, що викристалізовуються на основі їх участі в нових видах економічної діяльності, розвиваючи новітній інтелект та менталітет.

Унаслідок цього буде мати місце поступове усунення територіальних відмінностей з огляду і на створення єдиних стандартів умов проживання всіх жителів держави, і на розвиток національного господарського комплексу України як єдиного цілісного системного організму, підсистеми котрого виконують хоч і специфічні, але необхідні для забезпечення життєдіяльності функції.

Обґрунтування використання сегментації мозаїчно-острівного типу. За кардинальної зміни адміністративно-територіального устрою на першому плані постане теоретичне обґрунтування всіх сфер життєдіяльності населення в умовах перекроювання території України і створення на ній адміністративних утворень, що зумовлять сегментацію мозаїчно-острівного типу: знівелюються рівні села чи містечка, чисельністю 5 тис. осіб, і мільйонних міст. Тому доцільно теоретично обґрунтувати нову організацію культурно-побутового обслуговування населення, продумати її генеральні принципи. Якими б ці принципи не були, повністю відмовитися від ступінчатої системи обслуговування населення України найближчим часом не вдасться: організація логістично-мережної струкури видів об'єктів обслуговування, орієнтованої на верстви населення з відповідним рівнем доходів, є не лише надзвичайно дорогим задоволенням, а й вимагає тривалого періоду для реалізації.

Обґрунтування використання дивергенції зон різних видів обслуговування населення. Ця теоретична проблема пов'язана із кардинальною зміною адміністративно-територіального устрою України, і з майновою сегрецією заселеності території України, яка приведе до створення специфічних зон обслуговування навіть у межах одного й того самого виду обслуговування. Така система властива США, де в зв'язку з цим виникає низка інших проблем: населення, що живе в межах такої зони, може випадати з неї як потенційний споживач через невідповідний рівень доходів, відмінну расову приналежність та ін. Обґрунтування запровадження її в Україні вимагає серйозних наукових досліджень, хоча на практиці в багатьох містах країни з'явилися елітні квартали з власними об'єктами обслуговування, охороною і под., що стало своєрідним кроком на шляху формування сегментації мозаїчно-острівного типу на локальному рівні.

Обґрунтування використання конвергенції ступінчатої системи обслуговування з логістичною. Названа проблема є ще одним теоретичним питанням, пов'язаним із кардинальною зміною адміністративно-територіального устрою України. Основний принцип логі-стичної системи культурно-побутового обслуговування населення - доведення послуг від виробника до споживача. Цьому сприяє розвиток бізнесу в умовах створення логістичних ланцюгів і найрізноманітнішого виду мереж, котрі спонтанно виникають, розпадаються і відтворюються в новій якості. Детермінуючим фактором таких процесів є стрімкий розвиток комп'ютерних технологій. Сьогодні через Інтернет можна купити товари, розрахуватися за надані послуги і навіть висповідатися.

Безумовно, логістична система обслуговування населення накладається на ступінчату, створюючи новітній симбіоз, ефективний перспективний розвиток якого залежить від виважених теоретичних обґрунтувань, концепцій і моделей.

Обґрунтування меж нових адміністративно-територіальних утворень. На сучасному етапі в Україні налічується 27 територіальних суспільних систем, котрі функціонують як регіональні. Такий поділ відповідає заселеності України, що належить до держав з високою щільністю населення - понад 70 осіб на 1 км². Вищі показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах (у Донецькій області - понад 180 осіб на 1 км²), нижчі - у північних і південних областях (на Чернігівщині - менше 40 осіб на 1 км²). Існуючий поділ на області забезпечує 2-2,5-годинну доступність із будь-якої точки регіону в його центр навіть за існуючої недосконалої транспортної системи. Достатньо зазначити, що Польща зовсім недавно сформувала в своїй системі адміністративно-територіального устрою рівень воєводств, подібний до регіонального в Україні, причому кількість воєводств (17 при площі Польщі 312 тис. км²) відповідає кількості регіонів в Україні (27 за площі 604 тис. км²) . Безумовно, межі декотрих областей варто уточнити. Так, кордон між Львівською і Волинською областями перерізає Львівсько-Волинський вугільний басейн навпіл, що хоча й було зумовлено історично необхідними факторами, але утруднювало функціонування такого системного утворення, як вугільний басейн. Подібні місця існують і в східній частині України.

Водночас такий поділ і нерівномірність розвитку регіонів загострили "класичні" проблеми (центр-регіони, центр-периферія), котрі можна спостерігати також у країнах центральної та східної Європи з перехідною економікою. Ці проблеми накладаються на протистояння "схід-захід", яке ґрунтується на відмінностях розміщення тих чи інших видів економічної діяльності, сучасному обчисленню валової доданої вартості, що не враховує тіньових оборотів, які мають місце, наприклад, у сфері релігії, і под. Протистояння фабрикувалося і фабрикується спеціально, аби, з одного боку, виправдати неспроможність владних структур забезпечити населенню належний рівень життєдіяльності, з іншого - дає змогу "владарювати" завдяки спеціальному формуванню суперечностей між населенням східної та західної частини однієї держави. Таке протистояння є вигідним також іншим державам, полегшуючи їм інтервенцію в Україну на різних рівнях: політичному, економічному, культурному, ідеологічному, інформаційному і под. Окрім того, наявність згаданого протистояння засвідчує, що Українська держава провадить недостатньо ефективну регіональну політику, оскільки її пріоритети, як і колись, пов'язані з розвитком окремих галузей (наприклад* вугільної та сталеливарної промисловості, енергетики).

Беручи це все до уваги, необхідно дуже виважено підійти до окреслення меж територіальних суспільних систем, розробляючи новий адміністративно-територіальний устрій.

Обґрунтування центрів адміністративно-територіальних утворень. Який би зі шляхів і підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою не був обраний вирішальним, питання теоретичного обґрунтування центрів адміністративно-територіальних утворень залишиться надзвичайно важливим. Україна має розвинену мережу поселень. Так, на 1 січня 2005 р. у країні налічувалося 456 міст, 886 селищ міського типу та 28 585 сільських населених пунктів, причому 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. і понад (крім того, ще 5 міст досягали 100-тисячної межі впродовж 90-х років). У великих містах мешкає майже 40 % усього, або близько ²/₃ міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних регіонах (7 - у Донецькій області, б - Дніпропетровській, 4 - Луганській, 3 - Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні налічується б міст-мільйонерів: Київ (2,6 млн осіб), Харків (1,5 млн), Дніпропетровськ (ІД млн), Одеса (1,0 млн), Донецьк (1,0 млн осіб) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (0,8 млн осіб), Львів (0,7 млн), Кривий Ріг (0,7 млн) і Миколаїв (0,6 млн). За таких умов вибір центрів адміністративно-територіальних утворень є надзвичайно відповідальною справою. Достатньо зазначити, що зміна одного центру будь-якого адміністративного утворення зумовить зміну транспортних потоків, появу нових акцентів у навантаженнях на транспортну мережу, що може суттєво ускладнити і так непросту нинішню соціально-економічну ситуацію.

Обґрунтування стандартів середовища для різних типів адміністративно-територіальних утворень. У наш час розв'язання цього теоретичного завдання супроводжується низкою проблем, з-поміж яких - старіння існуючих нормативних документів (наприклад, державних будівельних норм і правил), відсутність коштів на здійснення нових наукових обґрунтувань та ін. Наявність проблем зумовлена соціально-економічною кризою, яку дотепер не вдалося подолати, незважаючи на позитивну динаміку ВВП за останні роки. Так, згідно з даними Держкомстату України, впродовж січня 2005 р. зростання суми боргу економічно активних підприємств мало місце майже в усіх регіонах країни. Найвищі темпи збільшення спостерігалися у Закарпатській (у 2,4 разу), Волинській (на 53,4 %), Харківській (на 52,1 %), Чернігівській (на 41,7 %) областях. Поряд з цим у 7 регіонах за цей період відбулося її зменшення (на 1,0-32,2%). Майже третина загальної суми боргу припадає на працівників підприємств-банкрутів.

Упродовж січня сума боргу зазначених підприємств зросла на 3,7 % і становила 380,8 млн грн. Найбільше зростання спостерігалося у Черкаській (на 6,7 млн грн), Луганській (на 1,8 млн грн) і Харківській (на 1,7 млн грн) областях. Серед регіонів найбільша питома вага суми боргу припадала на Донецьку (25,8 %) та Луганську (10,6 %) області. Понад половини (56 %) суми боргу підприємств-банкрутів не виплачено промисловими підприємствами. До сказаного варто додати, що рівень розвитку АПК становив у 2004 р. лише ЗО % від рівня 1990 р.

Без розроблення нових сучасних і перспективних стандартів середовища життєдіяльності безпідставно думати про будь-які реформи, в тому числі й адміністративно-територіальну.

2. Методичні проблеми. З-поміж них пріоритетне місце належить розробленню нових нормативів для визначення первинних потреб населення та пошуку методів для обґрунтування ієрархічності адміністративно-територіального поділу.

3. Практичні проблеми. Серед практичних проблем надзвичайно важливими є обґрунтування термінів здійснення реформи та підготовка населення до її реалізації. Адже адміністративно-територіальний устрій - це не лише виокремлення територіальних суспільних систем на карті України та в нормативно-законодавчих актах, а ще й спосіб життєдіяльності населення, рівень його менталітету, інтелекту, самоідентифікація у складі громади за місцем проживання. Руйнування усталених стереотипів може призвести до стресових ситуацій, підвищення рівня захворюваності населення, зниження його ділової активності.

До практичних проблем належить і розбудова транспортної та інфраструктурної мережі, яка є важливою умовою для підвищення інвестиційної привабливості територіальних суспільних систем, залучення вітчизняних

і закордонних інвестицій, застосування передових технологій, а також для розвитку підприємницької діяльності. Без створення та розбудови сприятливої для економічного розвитку інфраструктури неможливий розвиток нових видів економічної діяльності територіальних суспільних систем у тих центрах, без розвитку котрих у цих системах неможливий прогрес. Дуже важливо визначити місця критичної напруги. Уявлення про такі місця, з погляду транспортної інфраструктури, можна мати на підставі оцінки забезпеченості нею території України за допомогою нанесеного коефіцієнта Енгеля, - він обчислюється як відношення довжини транспортної мережі до кореня квадратного з добутку величини площі та кількості населення адміністративного утворення (рис. 12.3). Картосхема засвідчує, що дуже напружена ситуація - у місцях розташування великих міст і на територіях, прилеглих до них (на картосхемі - це білі плями). Тут необхідні сучасні транспортні розв'язки, більша щільність мережі та ін.

Важливою практичною проблемою є оцінка затрат на здійснення адміністративно-територіальної реформи та виявлення можливостей стосовно реалізації тих чи інших шляхів її здійснення.

І, нарешті, ще одна надзвичайно важлива практична проблема - це врахування процесів приватизації. Приватизація існуючих і створення нових підприємств радикально змінили структуру майнових відносин. Частка держави в економіці зменшилася, у половині регіонів України ²/₃ товарів і послуг виробляють приватизовані підприємства. Приватна чи колективна власність гальмує розв'язання таких питань, як прокладання доріг, вибір місць для сміттєзвалищ або сміттє-переробних заводів і под.

Наголосимо, що здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні, зокрема вдосконалення

і закордонних інвестицій, застосування передових технологій, а також для розвитку підприємницької діяльності. Без створення та розбудови сприятливої для економічного розвитку інфраструктури неможливий розвиток нових видів економічної діяльності територіальних суспільних систем у тих центрах, без розвитку котрих у цих системах неможливий прогрес. Дуже важливо визначити місця критичної напруги. Уявлення про такі місця, з погляду транспортної інфраструктури, можна мати на підставі оцінки забезпеченості нею території України за допомогою нанесеного коефіцієнта Енгеля, - він обчислюється як відношення довжини транспортної мережі до кореня квадратного з добутку величини площі та кількості населення адміністративного утворення (рис. 12.3). Картосхема засвідчує, що дуже напружена ситуація - у місцях розташування великих міст і на територіях, прилеглих до них (на картосхемі - це білі плями). Тут необхідні сучасні транспортні розв'язки, більша щільність мережі та ін.

Важливою практичною проблемою є оцінка затрат