Викладання соціології: досвід інноваційних прийомів - Малахова Ж.Д. - Глобалізація освіти

Станом на 2001 р. в Україні на кожну тисячу населення учених більше ніж у Франції, Великобританії, Данії, Нідерландах, Чехії, Литві, Латвії, Угорщині [187, с. 36].

Високим є і сучасний науковий потенціал України. Національна академія наук України, створена в 1918 р., нараховує понад 500 академіків і членів-кореспондентів. Вона має 80 наукових установ, підприємств дослідно-виробничої бази, науково-дослідні судна для вивчення проблем Світового океану. У країні діє також Українська академія аграрних наук, Академія педагогічних наук, Академія правових наук [187, с. 36].

Діапазон інтересів українських учених вражає своєю розмаїтістю: від досліджень мікрокосмосу до розкриття таємниці живої матерії, від розробки "мислячих" машин до управління спадковістю, від вивчення космічної сировини і планет Сонячної системи до використання ресурсів Світового океану.

Українські вчені в 30-ті рр. ХХ ст. вперше розщепили ядро атома літію, побудували найбільший у Європі прискорювач елементарних часток, одержали воду, складні ізотопи кисню і водню, організували всесвітньо відомі математичні, фізичні, фізіологічні наукові школи [187, с. 36].

У 1952 р. в Україні після США і Великобританії був створений третій у світі комп'ютер. Саме Україна сформувала всесвітньо відому школу в галузі кібернетики й обчислювальної техніки на чолі з академіками С. Лебедєвим і В. Глушковим. Ще в 70-80-ті рр. минулого століття академік В. Глушков сформулював ряд дуже важливих ідей, пов'язаних з інформатизацією суспільства, зокрема із впровадженням електронних грошей, розробкою державних автоматичних систем управління тощо. Академіки В. Михалевич, І. Сергієнко, О. Кухтенко, О. Іванченко продовжили розробку цих ідей, чим прославили українську школу кібернетики у світі. Розроблені українською школою такі напрями, як штучний інтелект, нові підходи до розробки ЕОМ тощо, характеризувалися як новий якісний рубіж у світовій кібернетиці. Вони були найбільш перспективними і базувалися на відтворенні механізму діяльності мозку. Ці концепції лягли в основу Національної програми інформатизації, прийнятої Верховною Радою України у 1998 р. [63, с. 17]. Велика кількість українських учених працює у вищій школі. Крім того, науковий потенціал країни щорічно зростає за рахунок талановитої молоді, яка захищає кандидатські й докторські дисертації. У багатьох вищих навчальних закладах України відкрито аспірантуру. Підвищується кількість здобувачів наукових ступенів за рахунок провідних спеціалістів промислових підприємств, фірм, державних службовців і представників органів самоврядування.

Глобалізація освіти

"До наших днів, - вважає антрополог П. Уорслі, - людського суспільства як цілого не існувало" [44, с. 298]. Тільки нещодавно сформувалися соціальні зв'язки, що охопили всю планету. Світ стає єдиною соціальною системою в результаті посилення відносин взаємозалежності, що торкнулися практично всіх країн. "Соціальні, політичні й економічні зв'язки перетинають кордони держав і вторгаються в долі людей, які проживають на цих територіях. Взаємозв'язок світового співтовариства вже позначили універсальним терміном "глобалізація". Глобалізацію соціальних зв'язків насамперед варто розуміти як перетворення простору і часу своєчасного існування. Іншими словами, наше життя все більшою мірою відчуває на собі вплив подій, що відбуваються досить далеко від тієї соціальної реальності, у якій проходить наша повсякденна діяльність" [44, с. 298].

Глобалізація стосується й освіти. Сучасні підходи до освіти пов'язані з проблемами її глобалізації, глобальних університетів, а також глобальним ринком освітніх послуг. Розуміння глобалізації освіти, яка за своєю суттю є замовленим проектом, привнесене із Заходу і означає, на думку Дж. Тамлінсона, що "глобалізація є продовженням тривалого історичного процесу західної експансії і являє собою модель глобальної гегемонії, що розвивається" [21, с. 174]. Але таке уявлення про глобалізацію є занадто однобічним. "Проект, що виник на Заході, давно став справою усього світового співтовариства, культурні цінності Заходу підпадають під вплив інших культур, відбувається процес гібридизації культур. Тому культурний обмін поступово трансформується в глобальний процес взаємодії культур" [37, с. 6].

Глобалізація в галузі освіти сприяє стандартизації навчання під впливом сучасних соціальних технологій, появі глобальних досліджуваних мереж, а головним фактором, що вплинув на освіту, є економічна ідеологія глобалізації, що підкреслює першорядне значення ринку, приватизації і зменшення ролі державного сектора. "З одного боку, - пише доктор філософських наук В. Воронкова, економічна глобалізація підкреслює імперативи ринкової конкуренції і глобального капіталу в сприянні конвергенції інституціональних структур провідних країн, зокрема їх освітніх систем. З іншого боку, глобальна раціоналізація, хоч і пов'язана з економічними імперативами, підкреслює ідею унітарної культурної системи. Не варто вважати, що всі країни рухаються у бік всесвітньої монолітної структури освіти, хоча через посилення глобальної раціоналізації освітньої системи багато в чому набудуть схожих форм"

[37, с. 10].

Глобалізація має об'єктивний характер і є результатом економічних, політичних, інституціональних і соціальних змін, зумовлених радикальними перетвореннями, що пов'язані з переходом України до ринкових відносин. "Впровадження ринку у сферу освіти призводить до того, що визначальними для її розвитку стають такі поняття, як "вибір", "конкуренція", "стандарти" і "свобода" [154, с. 10]. І не випадково британський соціолог Ф. Браун підкреслює, що "освітній добір усе більше залежить не від індивідуальних здібностей і зусиль учнів, а від добробуту і розуміння батьків. Таким чином, на зміну колишній формулі "здатності + зусилля = заслужена оцінка" приходить нова - "засоби + переваги = вибір" [209, с. 643].

Технічний процес, що торкнувся всіх країн світу, сприяє глобалізації освіти, тому що людський ресурс став новим параметром конкурентоспроможності підприємств. Посилення конкуренції в умовах зростаючої глобалізації висуває системі освіти щоразу серйозніші вимоги: 1) забезпечення безперервної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; 2) рентабельне використання її у постійно змінюваних умовах ринкової економіки; 3) необхідність дати майбутньому працівнику широку освіту, включаючи знання у сфері підприємництва, щодо вирішення кризових ситуацій, маневреності у виборі напряму розвитку виробництва, складання стратегічних планів і відповідного конструювання трудових колективів; 4) навчання кадрів навичкам сприйняття нових знань, що будуть потрібні для виконання конкретної роботи в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

Щоб вижити, підприємствам і фірмам необхідно постійно відстежувати зміни в технології, організації виробництва і управління, постійно здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів, виходячи з вимог поточного моменту. Не випадково багато компаній за кордоном створюють власні корпоративні університети, мережа яких постійно збільшується. Тільки в США за останні 15 років їх кількість збільшилась з 400 до 2 тис., а до кінця наступного десятиліття може перевищити 3,7 тис. [216, с. 1]. Корпоративні університети змушують традиційні вищі навчальні заклади по-новому оцінити свої конкурентні можливості в боротьбі за учнів на світовому ринку освітніх послуг, який зараз формується. "В останнє 20-річчя багато різних країн світу здійснюють реформування національних систем освіти, зміст і напрям яких все більше визначає глобалізація. Перетворення освіти у важливий фактор конкурентоспроможності не тільки окремих виробників, а й національних економік у цілому вимагає від системи освіти великої гнучкості, відкритості змінам, здатності адекватно реагувати на них" [37, с. 12].

У червні 1999 р. у Болоньї (Італія) міністри освіти 29 європейських країн, у тому числі й України, підписали "Декларацію про Європейський регіон вищої освіти". У ній зазначається, що "сьогодні країна знань - важливий фактор соціального розвитку, що може забезпечити всім її громадянам необхідний рівень компетентності для відповіді на виклик нового тисячоліття, допомогти усвідомити спільність цінностей і належність до єдиного соціального і культурного простору. Роль освіти і співробітництва у цій сфері повсюдно визнається першорядною" [56, с. 19].

Заходи щодо досягнення цілей, розроблених у Болонській декларації, заплановані на короткий термін і мають закінчитися не пізніше ніж за перші десять років нового тисячоліття з огляду на різноманіття культур, мов національних освітніх систем "європейського простору вищої освіти". "Таким чином, глобалізація є найбільш функціональним викликом, з яким зіткнулися культура й освіта за свою довгу історію. Зовнішні навчальні заклади мають швидко пристосовуватися до впливу глобалізації і поширення нових технологій" [37, с. 13].