Загальна соціологія - Примуш М.В. - § 24.2 Відношення соціології культури і соціології науки, освіти і моралі

Предметом соціології культури як наукової галузі і навчального предмета є вивчення місця і ролі ціннісної системи культури в її зв'язках з іншими системами суспільства.

у соціології культури пропонується наслідувати три основні позиції.

1) Вивчення питань загальної теорії соціології, сполучених з дослідженням сфери культури як специфічної соціальної сфери.

2) Знайомство з прикладними аспектами соціології в сфері культурологічних проблем.

3) Оволодіння елементарними навичками емпіричних досліджень культури.

у якості допоміжної соціологія науки бере початок із праць основоположника позитивізму Опоста Конта. у 30-і роки XX століття багато в чому завдяки дослідженням Еміля Дюркгейма, Макса Вебера, Пітирима Сорокіна й особливо класичної праці Роберта Мсртона "Наука техніки і суспільство в Англії ХП століття" сформульована соціологічна концепція науки, яка стала в 60-і роки домінуючим зразком, що розвивається у взаємодії з філософією і методологією науки, соціологією пізнання.

Важливим у соціології науки є визначення місця і ролі науки в соціальній системі, що розвивається. Розвиток науки визначається п'ятьма соціальними нормами:

• універсалізмом (результати науки належать усім),

• розумним скептицизмом {піддаючи всі і вся сумніву, невизнання абсолютно непогрішних вчених та їхніх тверджень),

• безкорисливістю (наукою займаються заради її самої, вважаючи визнання колег найбільшою винагородою за успіх у дослідженні чи винаході, відкритті і т. п.),

• раціоналізмом (прагненням до узагальненого знання, вираженому в логічно несуперечливій формі),

• емоційним нейтралітетом.

Соціологія науки — галузь соціології, яка вивчає динаміку науки і її взаємини із суспільством, а також динаміку і соціальні аспекти наукової діяльності на рівні окремих вчених колективів суспільства.

На початку 70-х років норми соціології науки піддаються перегляду з постпозитивістських позицій (Майкл Поланьї, Томас Кун. Пауль Фейєрабенд, Імре Лакатос, Стівен Тумлін та ін.). У своєрідному маніфесті постпозитивізму книзі Томаса Куна "Структура наукових революцій" наука розглядається як чистий зразок, сприйнятий науковим співтовариством.

Соціологія освіти — галузь соціології, яка вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і засіб суспільної життєдіяльності. Ключовим відношенням у соціології освіти вважається взаємодія інститутів освіти з виробництвом, соціальними структурами, політикою, мораллю і т. п. Предметом соціології освіти виступає реальний процес соціалізації особистості, придбання її соціального досвіду шляхом засвоєння природничо-наукових і гуманітарних знань, що складають соціальні потенції цивілізації. У межах соціології — освіта розглядається не як процес навчання і виховання (це складає предмет педагогіки) і не як сукупність знань і навичок, а саме як соціальний інститут з його підсистемами в їхній цілісності і сукупності.

Початок соціології освіти поклали праці американських учених Літера Франка Уорда і Джорджа Дьюї.

Соціологія освіти розкриває диспропорції між розвитком системи освіти і потребами суспільства, вивчає стимули до одержання освіти й ефективність отриманих знань, ступінь відповідності підготовки фахівців потребам суспільства. Система освіти розглядається не як замкнута сама в собі, а через різні "виходи" в інші великі соціальні системи.

Соціологія права — спеціальна соціологічна теорія, що вивчає право як соціальний інститут, як систему регулювання суспільних відносин і трансформації юридичних норм у соціальну поведінку громадян на всіх рівнях їхньої життєдіяльності. Цей напрямок соціологічної науки складається на стику юриспруденції і соціології, переслідуючи основну мету: вивчення функціональної дії права і його соціальної ефективності.

Ще на початку XX століття виникає соціологія права, утворюючи різні школи соціологічної юриспруденції. Протиставлення правових законів і "живого права", яке постійно складається в суспільстві стало основою становлення соціології права. У 60-х роках XX століття американськими юристами Франком і Паундом робиться чітке формування соціологічного підходу до права. З тих пір об'єктом соціології права стають проблеми престижу суддівського рішення, співвідношення суду і гласності в пресі, право і конституційні норми, політична влада і право. Ефективність правових норм — найважливіша проблема соціології права, яка шляхом соціологічних досліджень виявляє фактори, що визначають ефективність чи неефективність права.

Соціологія мистецтва — галузь соціології, що вивчає виникнення, функціонування і розвиток мистецтва в конкретно-історичних системах суспільних відносин. У соціології мистецтва в широкому обсязі реалізується апарат філософії, психології, педагогіки, мистецтвознавства. Для соціології мистецтва основними виступають два положення:

• визнання відповідності між станом суспільства і мистецтвом як специфічною сферою громадського життя;

• можливість визначення ступеня відповідності в досить чітких поняттях, що піддаються математичній обробці.

Сучасна соціологія мистецтва розпалася на відносно самостійні суспільства: соціологія театру, соціологія кіно, соціологія літератури, соціологія музики, соціологія живопису і т. п. Усередині самої соціології мистецтва виділяються напрямки, що розрізняються за широтою охоплення явищ мистецтва і за "зрізами" соціологічного аналізу. У загально-соціологічному аспекті розкривається соціальна сутність мистецтва, аналізуються соціальні закономірності розвитку мистецтва.

Соціологія моралі — галузь соціології, що досліджує емпіричними методами закономірності практичної моралі на різних соціальних рівнях. Об'єкт дослідження соціології моралі — моральна практика,, сформована в різних соціальних спільнотах, шарах (родина, трудовий колектив, професійна група, студентська група, нація і т. п.). Соціологія моралі покликана вирішити триєдине завдання: по-перше, описувати реальні моральні відносини і специфіку їхньої появи в суспільстві; по-друге, досліджувати відношення різних соціальних груп до постановки і способів рішення моральних проблем; по-третє, вивчати еволюцію, прогнозувати тенденції і шляхи розвитку моральної свідомості.

Наприкінці XIX ст. термін соціологія моралі запропонований французьким соціологом Емілем Дюркгеймом і тоді ж склалася в основному проблематика галузі соціологічного знання: роль моралі в суспільстві; мораль віруючих і невіруючих; поняття щастя; моральні ідеали молоді; сімейна мораль. Соціологія моралі виходить з того, що сутність морального регулювання вимагає добровільного прагнення людей керуватися у вчинках моральними розпорядженнями і нормами. Моральні норми, що затвердилися, стають рушійною силою і засобом впливу на соціальні процеси. Тому моральний фактор у силі його всепроникнення значно визначає стабільність основних основ способу життя.

Соціологія моралі значне місце відводить етико-соціологічним дослідженням суспільної думки, механізму подвійної моралі. Використовуються різні методи: історичний, типологічний, статистичний, метрологічний. Починаючи з 80-х років у соціології моралі є значні елементи скептицизму і песимізму щодо оцінки стану вдач, що дає основу для висновків про зростаючу деградацію моральних цінностей і т. п. Нова мораль висуває Два принципи: "Насилуй себе" і "Роби, що хочеш".

В історії соціологічної і соціально-філософської думки виявилися два основних і найзагальніших підходи до визначення місця і ролі культури в житті суспільства — матеріалістичний та ідеалістичний. і хоча обидва не заперечували важливого значення культури в суспільному розвитку, проте ті (наприклад, марксизм), хто виходив з матеріалістичного розуміння історії, бачили в духовній культурі вторинний, похідний, надбудовний фактор такого розвитку; а ті (Э. Дюркгейм, М. Вебер та ін.), хто в цілому віддавав перевагу історичному ідеалізму, бачили саме в духовній культурі (наприклад, у "дусі капіталізму") вирішальний і визначальний момент у житті і розвитку суспільства. Остання позиція переважає в немарксистській соціології.

Соціальна роль культури виявляється в трьох основних аспектах.

1. Культура є основою і вирішальним фактором перетворення індивіда в особистість, його підготовки до життя в суспільстві, його соціалізації (про що докладно говориться в наступному параграфі даної глави). Ця роль визначається тим, що культура виступає як своєрідний резервуар нагромадження, акумуляції і передачі соціального досвіду.

2. Забезпечуючи єдність цінностей, норм, значень, ідеалів і вірувань усіх членів даного суспільства відповідна культура служить його найважливішою гуртуючою, інтегруючою силою, такою, яка багато в чому визначає стабільність, стійкість усієї суспільної системи. Наявність у системі культури того чи Іншого суспільства своєрідних субкультур звичайно не порушує такої єдності І зазначену функцію культури, якщо в них відбивається діалектика загального й особливого при ведучій ролі першого, "єдність у різноманітті". Більш того, як показує досвід, таке різноманіття може служити посиленню суспільної інтеграції. Якщо ж субкультура виступає у формі контркультури, то її роль стає дисфункціональною, дезінтеграційною.

3. Культура — найважливіша основа і фактор організації, регулювання і модернізації громадського життя, про що також докладніше в подальшому викладі. Ця функція культури пов'язана насамперед з тим, що її основну частину складають соціальні цінності і норми. Культура визначає поле діяльності людей, зміст і стиль їхнього життя, орієнтири в її розвитку.

Особливо наочно велика соціальна культура виявляється в перехідні епохи розвитку суспільства. Справа в тому, що культура настільки широко, повсюдно і глибоко проникає в тканину суспільних відносин, що, коли суспільство переживає періоди нормального, відносно і порівняно плавного розвитку, її роль особливо не виділяється, як би непомітна, сама собою розуміється. Але коли суспільство попадає в кризову ситуацію, часто пов'язану з його перехідним станом, відразу виявляються надзвичайно важливе значення і нічим не замінна, унікальна роль культури для всього громадського життя, її організації, функціонування і розвитку.

Категорії соціології культури класифікують за рівнем соціологічної теорії на категорії загальної соціології культури і на категорії спеціальних теорій соціології культури. Усі категорії соціології культури поділяють на два розряди: методологічні, процедурні. Якщо методологічні категорії груп категорій розкривають культурне життя суспільства, то процедурні — складають загальносоціологічні категорії, застосовувані в процесі обробки й одержання соціальної інформації. Соціологія культури має широкий вибір методів дослідження, що забезпечують різні напрямки ефективної діяльності, надійність і вірогідність отриманого знання. У повному обсязі використовуються стандартні методи: анкетне опитування, інтерв'ю, факторний аналіз, спостереження, експерименти і т. п.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Природа, функції і структура культури.

2. Відношення соціології культури і соціології науки, освіти та моралі.

3. Соціальна культура та її роль у житті і розвитку суспільства.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Соціальна культура і суспільство.

2. Динаміка зміни соціальних цінностей в українському суспільстві.

3. Соціальні норми та відхилення.

Додаткова література з теми

1. Здравомыслов А. П. Потребности. Интересы. Ценности. — М., 1986.

2. Ионин Л. Г, Культура на перепутье // СОЦИС. — 1995. — №2.

3. Комаров МС. Социология. — М., 1994.

4. Культура: теории и проблемы. — М., І995.

5. Орлова Э. А. Введение в социальную и культурную антропологию. — М., 1994.