Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:
• зростання "функціональної неосвіченості" у світі, яка охоплює 1 млрд. чоловік;
• розрив між освітою та культурою;
• відставання освіти від науки;
• збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;
• послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;
• зростаюча диспропозиція між потенціями людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;
• низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;
• постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін.
Слід відзначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.
Фактори кризи вітчизняної освіти | • крах головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи; • одержавлення та бюрократизація освітянської системи; • викривлення цілеспрямованості та соціальних функцій • школи; • залишковий принцип фінансування освіти і культури; • відсутність нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи; • соціальний та етичний розрив між викладацьким корпусом, студентами та учнями; • зниження соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське • суспільство |
Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти", що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10—15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для ХХІ ст." (Японія) та ін.
Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:
1) Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти.
2) Структурне оновлення.
3) Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.
4) Використання провідних, найновітніших технологій навчання.
5) Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні.
6) Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ.
Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас — 14, а можливо, і 13 років.
Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно діючу ефективну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негативних явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої школи, соціологією професійної школи і соціологією вищої школи.
Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в забезпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.
Ключовим елементом розвитку освіти України в XXI ст. є розробка національної концепції освіти. Вона має включати систему взаємопов'язаних принципів розвитку на найближчі 20-30 років початкової і середньої освіти, професійної підготовки, розвитку вищої школи, системи підготовки наукових кадрів з відповідними організаційно-правовими формами установ і організацій. Розробка саме такої концепції, визначення пріоритетів і напрямків діяльності окремих підсистем та контроль за забезпеченням конституційних прав громадян України на отримання освітніх і наукових послуг має бути, на думку спеціалістів, головною формою державного регулювання системи освіти і науки.
Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.
План семінарського заняття
(2 год.)
1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.
2. Характеристика системи освіти в Україні.
3. Проблеми модернізації вищої освіти.
Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт
1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.
2. Характеристика системи освіти в Україні.
3. Проблеми модернізації вищої освіти.
Додаткова література з теми
1. Астахова В.І. Вища школа України. —X, 1991.
2. Астахова В. И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. —X, 1999.
3. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. —X, 1994.
4. Лігоцький А. О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. —К., 1997.
5. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования. — К., 1997.
6. Нечаев В. Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования. — 1999. —№ 1.
7. Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому виміру. —X, 2000.
8. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка. — К., 1997.
9. Философия образования для XXI века. — М., 1992.
10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант. Монография / Под. ред. В. И. Астаховой. —X., 2000.
11. Шереги Ф. Е., Харчева В. Г., Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. — М., 1997.
12. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. —X, 1996.
§ 26.1 Соціальна поведінка особистості та фактори її формування
§ 26.2 Взаємодія між суспільством, особистістю i вихованням
Тема 27. НАУКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
§ 27.1 Наука як складний багатогранний феномен
§ 27.2 Інституціоналізація науки
§ 27.3 Наука, наукова діяльність як об'єкт соціологічного аналізу
Тема 28. ЕКОНОМІКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
§ 28.1 Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв'язків
§ 28.2 Місце економічної культури в економічній соціології